Перше Правило Чарівника

Гудкайнд Террі

Річард важко дихав, лежачи на спині. Келен стояла на колінах і обтирала його обличчя вологою, холодною ганчіркою. Обтирала кров. На лобі її залягли зморшки, по щоках котилися сльози. Краплі крові вбитого прокреслили на її лиці дві смуги.

Річард піднявся на коліна і взяв у неї з рук ганчірку, щоб стерти кров з її обличчя. Стерти з її пам'яті те, що він зробив. Келен обвила його руками, обнявши так міцно, що Річард здивувався, звідки в неї взялася така сила. Він притиснув Келен до себе. Тонкі пальці гладили його шию, волосся. Вона схилила голову йому

на плече і розридалася. Річард не вірив в те, що вона знову поруч. Він більше її не відпустить. Ніколи.

— Прости мене, Річард, — схлипувала Келен.

— За що?

— За те, що тобі довелося заради мене вбити людину.

— Все добре! — Він заспокоював її, гладячи по волоссю.

Келен похитала головою.

— Я знала, якого болю завдасть тобі магія. Ось чому я не хотіла, щоб ти схопився з тими, в трактирі.

— Келен, Зедд сказав, що гнів захистить мене від болю. Не розумію. Я просто не міг бути більше лютим.

Келен відсторонилася, накрила його руки долонями і стиснула їх, немов бажаючи переконатися, що Річард насправді тут.

— Зедд велів мені подбати про тебе, якщо ти вб'єш людину Мечем Істини. Він сказав, що говорив тобі правду про захисну дію гніву, але в перший раз все зовсім інакше. Магія карає Шукача болем. Від цього тебе ніщо не могло вберегти. Він говорив, що не може розповісти тобі все, тому що це змусить тебе зволікати і доведе до біди. Він сказав, що магія повинна злитися з Шукачем при першому смертельному ударі, щоб переконатися в чистоті його помислів. — Вона стиснула його руки. — Зедд сказав, що магія може створити з тобою щось жахливе. Вона відчуває біль, і це випробування визначає, хто буде слугою, а хто паном.

Річард, вражений, відкинувся назад. Еді говорила, що чарівник щось від нього приховує. Зедд за нього дуже турбувався. Річарду стало шкода старого.

У перший раз він по-справжньому зрозумів, що значить бути Шукачем. Зрозумів так, як не дано зрозуміти нікому, крім Шукача. Носій смерті. Тепер він усвідомив це. Усвідомив, як він використовував магію, як магія використовувала його і як вони злилися в єдине ціле. Добре це чи погано, але таке більше не повториться. Річард відчув, що саме затаєне його бажання сповнилося. Відбулося. І повернення до того, ким він був раніше, вже немає.

Річард підняв ганчірку і витер кров з обличчя Келен.

— Розумію. Тепер я знаю, про що він говорив. Правильно зробила, що нічого мені не сказала. — Він торкнувся її щоки і ніжно додав: — Я так боявся, що ти загинула.

Вона накрила його руку своєю.

— Я теж думала, що ти помер. Я тримала тебе за руку і раптом зрозуміла, що ти зник. — Її очі наповнилися сльозами. — Я не могла знайти тебе. Я не знала, що робити. Єдине, що я могла придумати, це повернутися назад, до Зедда, дочекатися, коли він прокинеться, і попросити його про допомогу. Я думала, ти пропав у підземному світі.

— Я думав, що з тобою сталося те ж саме. Я мало не пішов далі. Один. — Він посміхнувся. — Здається, я тільки й роблю, що повертаюся за тобою.

Келен посміхнулася

вперше з тих пір, як він її знайшов, знову обняла його і поспішно відсторонилася.

— Річард, нам треба йти. Навколо звірі. Вони прийдуть за тілом. Ми не повинні тут залишатися.

Річард кивнув, повернувся, підняв меч і встав на ноги. Він нахилився, щоб допомогти Келен піднятися. Дівчина взяла його за руку.

Магія спалахнула гнівом, попереджаючи свого повелителя.

Річард здивовано втупився на Келен. Магія прокинулася так само, як і в останній раз, коли дівчина торкнулася його руки, що стискає меч, але зараз порив був сильніший. Келен посміхалася і нічого не відчувала. Річард насилу придушив магічний гнів.

Вона ще раз квапливо обняла його.

— Ніяк не можу повірити, що ти живий. Я думала, що втратила тебе.

— Як ти впоралася з тінями?

— Не знаю. — Келен похитала головою. — Вони слідували за нами, а коли я одна пішла назад, їх більше не було. А ти щось бачив?

Річард сумно кивнув.

— Так, бачив. І батька теж. Вони тягнулися до мене, звали всередину кордону.

На обличчі Келен з'явилася тривога.

— Чому тільки тебе? Чому не нас обох?

— Не знаю. Минулої вночі, починаючи з ущелини, і потім, коли вони стали нас переслідувати… Здається, вони йшли за мною, а не за тобою. Тебе захищала кістка.

— А в минулий раз, на кордоні, вони напали на всіх, крім тебе, — сказала Келен. — Чому ж зараз все навпаки?

Річард на мить замислився.

— Не знаю, але нам треба минути прохід. Ми дуже втомилися, щоб битися з тінями цієї ночі. Треба потрапити в Серединні Землі до настання темряви. І на цей раз, обіцяю, я не випущу твою руку.

Келен посміхнулася і стиснула його зап'ясті.

— І я теж.

— Я біг по тіснині. Це було зовсім простоо. Ти готова на це?

Келен кивнула, і вони прискорили крок, наскільки вистачало сил. Як і минулого разу, коли вони проходили Тіснину, тіні їх не переслідували, а лише нерухомо висіли над стежкою. Як і раніше, Річард проходив крізь тіні, тримаючи меч перед собою, не чекаючи нападу. Келен кожен раз здригалася від їх виття. На бігу він вдивлявся в сліди і вів її за собою, не даючи збитися зі стежки на поворотах.

Минувши зсув і опинившись на лісовій стежці по іншу сторону Тіснини, подорожні перейшли на швидку ходу. Дрібний дощ капав на обличчя і волосся. Відчуття щастя від того, що Келен жива і неушкоджена, на час заступило тривогу про те, що чекає попереду. На ходу вони розділили хліб і фрукти. Незважаючи на голод, Річард не захотів зупинятися для більш щільної трапези.

Реакція меча на дотик Келен зовсім збила його з пантелику. Що це було? Магія відчула загрозу в Келен? Або просто посилила щось, що таїлося в його свідомості? Невже все через те, що він побоюється її таємниці? Річард пошкодував, що поруч немає Зедда. Хотілося б знати, що думає про це старий чарівник. Але минулого разу Зедд був поруч, а він так і не спитав його. Невже він боявся того, що може розповісти Зедд?