Перше Правило Чарівника
Шрифт:
— Ні! — Зірвалося з язика у Келен. — Я хотіла сказати, ми не хочемо заподіювати занепокоєння твоєму народові.
— Як побажаєте, — злегка розчаровано знизав плечима Тоффалар.
— Ми тут тому, що Плем'я Тіни, як і багато інших, в небезпеці.
Старійшини посміхнулися і кивнули.
— Так, — заговорив Сирин. — Але тепер, коли ти привела до нас Річарда-з-характером, все буде добре. Ми дякуємо тобі, сповідниця Келен, і не забудемо те, що ти для нас зробила.
Келен обвела поглядом щасливі, усміхнені обличчя.
— Що вони кажуть? — Запитав Річард, перш ніж взятися за коржик.
— Що вони чомусь раді твоїй появі.
— Запитай, чому, — попросив Річард.
Келен кивнула і повернулася до Тоффалару.
— Гідний старійшина! Повинна визнати, мені невідомо те, що знаєш ти про Річарда-з-характером.
— Прости, дитя, — розуміюче посміхнувся той. — Я забув, що тебе тут не було, коли ми скликали раду провидців. Розумієш, стояла суша, посіви гинули, народу загрожував голод. Ми скликали раду, щоб попросити духів про допомогу. Вони розповіли, що прийде хтось і принесе з собою дощ. Прийшли дощі, і з ними — Річард-з-характером. Все, як вони обіцяли.
— І ви щасливі, що він тут, тому що він талісман?
— Ні! — Тоффалар подивився на неї широко розплющеними від подиву очима. — Ми щасливі, тому, що нас зволив відвідати один з духів наших предків. — Він вказав на Річарда. — Він — людина-дух.
Келен мало не впустила коржик.
— Що таке? — Запитав Річард.
— Вони скликали раду, щоб вимолити дощ. Духи сказали, що прийде хтось і принесе їм дощ. Річард, вони думають, що ти — дух їх предків. Людина-дух.
— Ну, ти ж знаєш, що це не так. — Він подивився на неї.
— Вони так думають, Річард. Для духа вони зроблять все. Вони скличуть раду провидців. Тобі тільки варто попросити.
Їй здавалося нечесним обманювати людей Племені Тіни, але ж треба дізнатися, де знаходиться скринька. Річард замислився.
— Ні, — тихо сказав він, не зводячи з неї очей.
— Річард, у нас є важлива справа. Якщо вони подумають, що ти дух і допоможуть тобі, то чого ж більше?
— Але це буде брехнею. Я не хочу цього.
— Ти хочеш, щоб переміг Рал? — Тихо запитала Келен.
Річард сердито подивився на неї.
— Перш за все я не стану цього робити тому, що нечесно обманювати людей в такій важливій справі, як ця. А крім того, у духів їх предків є сила. Тому-то ми і тут. Вони довели це, передбачивши, що прийде хтось і принесе дощі. Це правда. Від радості люди прийшли до висновку, який виявився помилковим. Духи сказали, що той, хто прийде, буде духом? — Вона похитала головою.
— Іноді люди вірять просто тому, що їм хочеться вірити. Це піде на користь і їм, і нам, так що за біда?
— Біда в їх силі. Що, якщо вони зберуть раду і дізнаються правду, дізнаються, що я не дух? Ти думаєш, вони будуть раді, що ми зіграли з ними такий жарт?
Келен відкинулася назад і глибоко зітхнула. «Чарівник правильно обирає Шукачів», — подумала вона.
— Невже ми прогнівили духа? — Запитав Тоффалар, і на його обвітреному лиці проступила заклопотаність.
— Він хоче знати, чому ти сердишся, — пояснила Келен. — Що мені сказати?
Річард подивився на старійшин, потім на неї.
— Я сам скажу ім. Переводь.
Келен кивнула.
— Люди Племені Тіни — мудрий і сильний народ, — почав Річард. — Ось чому я сюди прийшов. Духи ваших предків були праві: я приніс вам дощі. — Старійшини виглядали задоволеними, коли Келен перевела ці слова. Здавалося, все село завмерло, слухаючи Річарда. — Але вони сказали вам не все. Ви ж знаєте, з духами так завжди. — Старійшини розуміюче закивали. — Вони надали відкрити інше вам самим. Так ви залишитеся сильними, подібно до того, як ваші діти міцніють завдяки вашим повчанням, а не тому, що ви приносите їм все необхідне. Кожен батько сподівається, що його син виросте сильним і мудрим і зможе сам про себе подбати.
Кивків стало менше.
— Про що ти говориш, великий дух? — Запитав Арбрін, один з старійшин, що сиділи позаду.
Коли Келен перевела ці слова Річарду, той провів долонею по волоссю і відповів:
— Я кажу: так, я привів дощі, але не тільки. Можливо, духи бачили велику небезпеку для вашого народу, і є ще більш важлива причина, по якій я до вас прийшов. З'явилася дуже небезпечна людина, яка хоче правити племенем Тіни, хоче перетворити вас на рабів. Його ім'я Даркен Рал.
Серед старійшин почулися смішки.
— І він посилає правити нами дурнів, — сказав Тоффалар.
Річард суворо подивився на нього. Смішки замовкли.
— Він прагне приспати вашу пильність, зробити занадто самовпевненими. Не дайте обдурити себе. У нього вистачило сили підкорити народи набагато чисельніші вашого. Коли Рал захоче, він розтрощить вас. Дощ прийшов за мною тому, що Рал наказав хмарам слідувати за мною, щоб знати де я перебуваю. Він у будь-який момент може спробувати вбити мене. Я не дух. Я — Шукач. Звичайна людина. Я хочу зупинити Даркена Рала, щоб і ваш народ, і багато-багато інших могли жити своїм життям, як кому заманеться.
— Якщо те, що ти кажеш, правда, — очі Тоффалара звузилися, — тоді дощі послав той, кого звуть Даркеном. Тоді це він врятував наш народ. Ось чому його місіонер намагався сказати нам, що він нас врятує.
— Ні. Рал велів хмарам переслідувати мене, а не рятувати вас. Я вирішив прийти сюди, як і передбачали духи ваших предків. Вони сказали, що прийдуть дощі і з ними прийде людина. Вони не говорили, що я буду духом.
Коли Келен перевела, на обличчях старійшин проступило глибоке розчарування. Залишалося сподіватися, що воно не переросте в гнів.