По ревізії

Кропивницький Марко Лукич

Писар. Не да­леє как пер­во­го ок­тяб­ря, на Пок­ро­ву прес­вя­тия Бо­го­ро­диці.

Старшина. Тим-то ти та­ка і сміли­ва, що вже з підруч­ним на­чалст­вом по­ку­ма­ла­ся.

Пріська. Ба ні! Я та­ки зро­ду не з по­лох­ли­во­го код­ла.

Писар. Ви мою ку­муш­ку не смійте обіждать, по­то­му хоч я і підруч­ний, но мо­жу за­дать на­чалст­ву та­ку ци­ви­ли­зацію… (За­су­кує ру­ка­ва).

Пріська. Во­ни вже ме­не й хо­лод­ною стра­ща­ли.

Старшина. То­ ж я шут­ку­вав!

Писар.

Хо­лод­на не­хай бу­де хо­лод­ною, а нам по­ра погрітись. (Вий­ма пляш­ку і чар­ку). Ку­ма, сідай! Ва­силь Ми­ро­но­вич, ду­ша моя! (Час­тує).

Старшина. Ні, у ме­не вже й так в го­лові гу­де, то, ма­буть, не бу­ду пи­ти, бо тре­ба ж нам по ревізію їха­ти…

Писар. Пус­тяк діло, вип'єм і поїдем! Про­сю покор­но!

Старшина. Там по­лу­че­на якась бо­ма­га!

Писар. Про­чи­таєм і ре­зо­люцію пок­ла­дем. (Чи­та бу­ма­гу ниш­ком).

Старшина. Про віщо во­на дря­па?

Писар. От­ка­те­го­ряєм усю сісте­му в своє вре­мя. (Ки­да бу­ма­гу під стіл). Пус­тяк вніманія.

Старшина. Нев­же під сук­но?

Писар. В архів. (Час­тує Пріську). Ку­ма, ча­роч­ку!

Пріська. Ні, ку­ме, спа­сибі!

Писар. Як? Від ме­не чар­ки горілки не вип'єш? (Співа).

Ти ж, бу­ло, ку­ма моя, Ти ж, бу­ло, лю­ба моя, Ти ж, бу­ло, се­лом ідеш, Ти ж, бу­ло, в ду­ду ре­веш, Ти ж, бу­ло, ку­ди йдеш, не ми­наєш! Обер­ни­ся, обійми, поцілуй, Велію ми­лость!

Милості про­сю!

Пріська (одпи­ва). Ох, яка ж пе­ку­ча!

Пи­сар. Всю, всю!

Пріська. Не мо­жу, не мо­жу! (Одпи­ва).

Стар­ши­на (убік). Як ба­чу, ко­ло цієї мо­ло­диці тре­ба інші за­хо­ди. (До неї). Та ви­ку­шай­те ж уже на ми­ро­ву зо мною!

Пріська. Яз ва­ми не сва­ри­лась! (Знов п'є).

Пи­сар. Ку­ма, у те­бе ха­та прос­то­ра. А я після­завтрього ме­нин­ник. Ва­ри, ріж, пе­чи! Твоя стра­ва, мої гроші і моє пит­во! Ех, Ва­силь Ми­ро­но­вич, не вмієш ти з ба­ба­ми діло ро­бить! Чи так, ку­ма? Ку­ма­сю, не на­ровіть чар­ки!

Пріська п'є.

Старшина. І я прий­ду на ме­ни­ни.

Пріська. Та вже звісно, не ви­же­ну з ха­ти.

Старшина (пи­са­рю). Ше­лес­тян Са­ла­то­вич…

Писар. Се­вас­тян Са­вватьєвич.

Старшина. Все рівно! Поз­вольте ва­шу пля­шеч­ку, ще й я по­час­тую ва­шу ку­ма­сю!

Писар (дає пляш­ку). Пер­ме­те!

Пріська. Ой, це вже бу­де ба­га­то!

Стар­ши­на. Не бу­де ма­ло! Мер­ле­те! (Час­тує).

Пріська (хильну­ла). З на­шої сест­ри лас­кою все можна взя­ти. (Сміється).

От я вже й п'яненька…

Стар­ши­на. А по другій ще від ме­не?

Пріська. Та вже лий­те, ку­ди три, не­хай вже й четверта до­га­ня. (Ре­го­че).

Старшина (па­ли­ва). Ану хильніть!

Пи­сар. Ай мо­ло­дець, Ва­силь Ми­ро­но­вич! (Іде до дверей). Гей! Хто там? На пляш­ку, піди в ши­нок і при­не­си ще дві.

Старшина. Ану, сміліше! (Хо­че поцілу­ва­ти Пріську).

Пріська (б'є йо­го по гу­бах). А тпрусь, му­рий!

Пи­сар. Ва­силь Ми­ро­но­вич, нельзя! Ку­ма, по­чи­най пісні, та­кої, щоб аж… (Співа).

Гусар на шаб­лю об­пи­рав­ся, В глу­бо­кой гор­дості сто­яв!

Старшина підспівує.

Пріська. Не вмію я та­кої! Ой, я вже п'яна. (Ре­го­че).

Писар. По­чи­най своєї! А ми з Ва­сильом Ми­ро­нови­чем підтяг­не­мо.

Пріська (співа).

Ой ви­пи­ла, ви­хи­ли­ла, Са­ма се­бе пох­ва­ли­ла, Бо я пансько­го ро­ду, П'ю горілку, як во­ду. (двічі) Ой мій ми­лий умер, умер Та в ко­морі ду­ду за­пер, А я пішла му­ки бра­ти Та й по­ча­ла в ду­ду гра­ти. (двічі) Ой ти, ду­да ж, моя ду­да! Я мо­ло­да сю­да, ту­да! Навприсядки та в до­лоні, Пішла му­ка по ко­морі. (двічі)

ЯВА 6

Риндичка і Га­ра­сим.

Риндичка. Бач, який во­ни тут доп­рос бе­руть!

Старшина (до Рин­дич­ки). Ми­рись, ста­ра, за­раз мені! А то я те­бе, чор­то­ву ко­чер­гу!.. Знаєш ме­не: по щу­чо­му велінню!..

Писар. Об чом спор? На ос­но­ванії якої статті?

Риндичка. Вис­лу­хай­те ж ме­не, Ше­лес­тян Са­ла­то­вич!

Писар. Се­вас­тян Са­вватьєвич!

Риндичка. Ой ба­теч­ку, не ви­мов­лю ж я! Що во­на тільки зро­би­ла! Ви тільки по­ду­май­те! (Шеп­че йо­му на ву­хо).

Пріська. Не гнівіть бо­га, ба­бо! Чи я б та­ки сти­да не ма­ла?

Писар. Та не мо­жет бить! Чис­тоє го­ре!

Гарасим. Нас­то­ящий ка­ла­вур!

Пріська. Що я по­вер­ну­лась до вас по­ти­ли­цею - це прав­да, а ос­таннє…