Подарунок для Аяти
Шрифт:
— Ти хочеш з ним поговорити?
— З ким? — здивувалась я.
— З мо"iм перетворювачем.
У його голосі була така ненависть, що я відчула на потилиці подих морозного вітру.
— Ти надієшся, що я його вб'ю?
Він кивнув головою, а очі променіли надією помсти.
— А якщо я не буду його вбивати?
— То хоч би відправ його туди, де він нікого не буде мучити.
Ніколи я не зможу бути байдужою до страждань. І навіщо мені цей вчений-маг? Залишити його б тут, до скону, серед ненависті творінь…
Маг сидів за великим мармуровим столом, схиливши
— Тейл…
Я не заперечувала, підійшла до нього, він вивчав мене, як рідкісну тварину, цього типа я зацікавила тільки як об'єкт. Небезпечно потрапити до такого фаната у ролі лабораторного пацюка, у нього немає співчуття, почуттів, людяності. Особливо до таких цікавих екземплярів, як я.
— Навіщо вам ці експерименти з перевертнями? — запитала я.
Він не відразу зрозумів про що я питаю, а коли зрозумів, ого, очі запалали фанатичною відданістю справі:
— Якщо ми зможемо відтворити у звичайній людині здатність до перевтілення, і корегувати форму, ми будемо контролювати природу цього явища.
— Навіщо?
— Аби створити перевертнів, потрібних і підкорених нам, і не дозволити "iм народжуватися вільно, як то було раніше. Ми мусимо зробити світ безпечним для людськості.
— Хіба народжені звіролюди небезпечні?
— Вони вільнодумці, "iх використовують для зла.
— А ваші творіння хіба не вільнодумці? Чи не вони зачинили вас тут, аби ви більше не завдавали "iм болю?
— Так, це моя помилка, я мушу у майбутньому розібратися у цьому, треба починати перевтілення ще у утробі матерів.
Я подивилась на Юре, розвела руками… Він мене не зрозумів, звичайно, малий перевертень бажав справедливості, а ще більше бажав, аби цей бездушний вчений зрозумів, що нако"iв… Вчений не розумів, і не зрозуміє, бо впевнений у сво"iй правоті. А може, Юре чекав, що я розірву вченому горлянку? Та я сьогодні не хочу вбивати, я по іншому вирішила долю цього фанатика, буде він вирощувати рослинки на віддаленій фермерській планеті серед колег-злочинців, буде думати над тим, де помилився, і шукати способу утекти:
— Ви будете мати час на роздуми явища вільнодумства у ваших піддослідних, — закінчила я уголос свою думку.
Він мовчки спантеличено дивися на мене, і тільки коли я вийшла, зачинивши за собою двері, закричав:
— Ти дурна, темна тварюко! Я геніальний вчений!..
Юре зачинив ще одні герметичні двері лабораторі"i, і самовихваляння вченого більше не досягало наших вух.
В очах хлопця тремтіли сльози образи і розчарування.
У коридорі вже чулися кроки космічних черевиків, прилетів патруль. Діти-перевертні побачивши військових, щезли в глибинах старого тедрола. Я замислилась над тим, що робити з цими дітьми, адже залишати "iх тут не можна, а як вмовити "iх, недовірливих, зібратись і сісти на корабель?
— Юре.
— Що? — буркнув він, все ще ображений.
— Може ми
— Бо"iшся, що ми тут здичавіємо і з'"iмо дакків? — Іронічно: — Безпечніше нас викинути на планету, де дакків нема?
— Чому відразу так категорично? — Я здивувалась, — Хочеш, поселимо вас на Калтокій"i, підлікуємо, пояснимо правила великого світу, чогось навчитесь, а там як захочете…
— Ти розповіла про хороше… — Недовірливо, — А насправді… ви будете ще нас вивчати — зможемо ми бути у тому великому світі безпечними для простих людей, чи не зможемо?
— Ти сам все розумієш…
— Добре… я зберу зграю, бо тут нас знову знайдуть вчені-виродки… А ви хоча б не вчені…
Кроки наблизились, я почула різкий оклик:
— Стояти!
Космічний патруль… здоровані у темно-сірій формі, у високих черевиках, з легкими тадо, що кріпляться на передпліччі, на головах — захисні шоломи.
— Дозвольте назватись, — сказала я.
— Та напевне вже не потрібно, — почула я знайомий голос, — я радий вас тут бачити неушкодженою, а де ваш брат?
Так, цього капітана я знала, два роки назад його команда витягнула мене і Гела з одніє"i безлюдно"i планети, де ми застрягли разом з підбитим Летосом. І ось знову зустрілися.
— Він зайнятий іншою справою, також на цій планеті, - відповіла я.
— Ваш катер знову зламався? — посміхнувся капітан і вийшов на світло.
— Ні, а що, навіть не привітався з вами?
— Він у вас навчений, заховався, коли ми прилетіли. Когось тут спіймали?
— Юре, ти збирай свою зграю, а я віддам патрулю твого ворога, — я поклала руку на плече малого перевертня, він ніби посвітлішав від мого дотику, посміхнувся, кивнув головою, та не втримався, запитав:
— А його справді не відпустять?
— Справді, - запевнила я юного страждальця.
Коли дітей забрали… Коли гордого вченого під конвоєм відвели до патрульного корабля, а я прослідкувала, аби він нічого не втнув магічного. Коли Юре запитав мене, чи зустрінемось ми ще, і я пообіцяла, що напевне. А він посміхнувся надто дорослою і розумною посмішкою, пробачаючи мені, хоча я розумію, що повинна відчувати відповідальність за цих дітей…
Коли ми з Летосом залишились біля того старого тедрола удвох і я думала над тим, як краще знищити лабораторію… Коли я сиділа на трапі свого катера в теплі силового поля, я відчула запах моря, і побачила перед собою згусток порталу… тоді я зраділа, як я зраділа. З порталу вийшов Рол. Я зіскочила з трапу, кинулась чоловікові на шию, ледь не зваливши його з ніг.
Гел був уже біля поселення дакків, коли побачив вершника. Вилаявся подумки і зупинився. Іол підстрибувала:
— Даян! Даян! А дивися яка машина!
Даян також зупинила ящера і з викликом подивилась в очі Гела:
— Будеш лаятись?
— Буду, — відповів Гел, — та не при тво"iй сестрі. Звідки ти дізналась куди "iхати?
— Спіймала дивного хлопця на околиці поселення, коли спробувала тебе наздогнати. Я не розумію, чому мама по"iхала у місто, коли потрібно було рятувати Іол.