Подорож на Пуп Землі. Т. 1
Шрифт:
– Що? – перепитав Ян, звівши брови докупи.
– Острів Пасхи, – промовив я не своїм голосом, відчуваючи, як пришвидшується серцебиття, та всі принади Перу, які ще хвилину тому видавалися такими грандіозними та заманливими, швидко блякнуть і тануть, розсмоктуються, немов клубки ранкового туману під першими світанковими променями.
– Не зрозумів, – мотнув головою мій товариш.
– Я кажу, якщо ти опиняєшся ближче ніж за п’ять тисяч кілометрів від острова Пасхи, туди потрібно обов’язково летіти. Життя коротке, чувак. Іншого шансу може й не випасти…
Ян не відповів. Я подумав, що він не зрозумів моїх слів або просто не надав їм значення. Однак мине трохи часу і
Наступного ранку, ще не зовсім протверезівши, я поліз в Інтернет: шукати ціну на квитки до острова Пасхи. За хвилину, дізнавшись вартість перельоту, ледь не прикусив язика та похнюпився, ніби бурундук, в якого поцупили весь зимовий запас горіхів.
Бажання летіти безслідно зникло. Я сидів у позі лотоса, втелющившись у екран ноутбука, де перед носом блимала дуже некрасива цифра з трьома нулями. В грудях, нібито отрута, розпливалося гірке розчарування. Дорого, дідько його вхопи, пекельно дорого… Косатка, яка так високо злетіла вчора ввечері, з громоподібним гуркотом упала назад, у безодню океану.
Двічі на рік, навесні та восени, на департаменті Промислової екології Королівського технічного університету, до якого ми з Яном були прикріплені як аспіранти, відбуваються так звані PhD-meeting. [12] Так називають виїзні засідання департаменту, на які збираються всі викладачі й аспіранти, щоб поділитися своїми досягненнями за останні шість місяців, відзвітувати про виконану роботу та розказати про плани на майбутнє. На відміну від формалізованих і нудотних кафедральних зборів, які проводять в українських університетах, європейський PhD-meeting має більш неформальний характер. Зазвичай для такої зустрічі коштом департаменту бронюють готель десь за межами Стокгольма, куди з’їжджаються всі учасники засідання. Протягом дня у конференц-залі обговорюють нагальні питання, а ввечері викладачі й аспіранти перекочовують до готельного бару, де за келихами пива продовжують спілкування на вільні теми.
12
Засідання кафедри, назву утворено від PhD – абревіатура докторського ступеня в англомовних країнах – і meeting – з англ.: зустріч.
Черговий осінній PhD-meeting департаменту Промислової екології призначили на 13–15 жовтня 2008 року. Все б нічого, якби не Ед, якому я пообіцяв, що буду best man’ом, і оте його раптове весілля, яке мало відбутися… в неділю, 12 жовтня.
Життя поставило мене перед непростим вибором. Я не міг відмовити Едові, не міг покинути товариша на самоті в такий скрутний період його життя – у ніч із 12-го на 13-е друзяка розраховував на мене. З іншого боку, вранці 13-го жовтня я мусив бути присутнім на тому клятому PhD-meeting і доповідати про те, як просувається робота над не менш клятою дисертацією. Опинитися відразу в двох місцях не було ні найменшої змоги.
Щоправда, десь у надрах підсвідомості ще жевріла надія. Я зайшов на сайт компанії «Аеросвіт» і розшукав розклад їхніх рейсів (до кризи ця авіакомпанія підтримувала постійне сполучення між Києвом і Стокгольмом). Несподівано моє серце пришвидшено забухкало, і я втямив, що фортуна, яка, в принципі, ніколи не полишала мене, цього разу вкотре виявила прихильність. Тієї осені «Аеросвіт» шість разів на тиждень літав до шведської столиці, однак тільки двічі відправлявся з Києва вранці, а саме: щосереди та… щопонеділка. За якусь секунду в голові виник геніальний план: у неділю, 12-го, я спокійно бенкетую
Щоправда, був ще один нюанс. Я мав дуже приблизне уявлення, в якому стані пришкандибаю на PhD-meeting після такого звитяжного акту героїзму: буйного бенкету, чотиригодинної поїздки до Києва та ранкового двогодинного перельоту.
Утім, я не дуже переймався, заспокоюючи себе тим, що мій організм і не таке витримував. А тому відразу забронював квитки.
Він почав боліти ще позавчора ввечері. Бісовий, триклятий, довбаний зуб! По-моєму, найгірше, що може трапитися в житті, – це зубний біль. Танталові муки, тортури інквізиторів – усе це лише комарині укуси порівняно з воістину диявольським винаходом за назвою «зубний біль», що переслідує людину від першого дня її появи на Землі…
Учора ввечері мені таки вдалося заснути, а на ранок біль стишився до ледь помітного ниття, на яке я не звертав уваги, заклопотаний підготовкою до Едової парубочої вечірки.
Цього вечора так легко відбутися не вдалося. Варто було покласти голову на подушку, як десь із-під лівої щоки починали шугати блискавки, вистрілюючи через вухо аж до стелі, розриваючи на шматки черепну коробку. Я вже не міг визначити, який саме зуб болить, увесь лівий бік обличчя палав нестерпним синім полум’ям. Біль був настільки діткливим і пронизливим, що я замалим не ліз на стіни.
За всю ніч я так і не склепив очей. На ранок, посинілий і змучений, із землистими мішками під очима, пішов до лікаря.
Завдяки маминим знайомствам мене прийняли без черги та без попереднього запису.
– Нижній кутній зуб… пульпіт, – швидко оголосив вирок дантист.
– Але в мене болить не там… – пробував заперечити я, – болить зверху, і… і… взагалі всюди. І там же навіть карієсу немає.
– Це кутній зуб, а з ними таке часто трапляється…
– І що мені тепер робити? – запитую, розуміючи, що сьогоднішній день безнадійно зіпсований.
– Зараз будемо лікувати. Спочатку я покладу миш’як, а знову прийдеш днів через два…
– Е-е-е… я не можу… у мене весілля, – лопотів я, мов у гарячці.
– Що-о?!
– Ну, тобто весілля не у мене, а в мого друга, але я є старшим дружбою, тому не можу пропустити церемонію!
– Тоді тобі доведеться прийти в понеділок, – заявив лікар.
– Теж не можу, бо в понеділок я лечу до Швеції.
Стоматолог уважно подивився на мене, потому вклав на своє екзекуторське крісло та зробив укол знеболювального.
– Це всього лише кутній зуб, – заспокійливо промовив він, після чого, взявши до рук долото й молоток (кутнього зуба вирвати не так просто), за двадцять хвилин позбавив мене пекельного джерела болю…