Подорож у Тандадрику (на украинском языке)
Шрифт:
– I вогнище самi розiклали?
– знову не мiг надивуватися гiсть.
– I штабель, i вогнище, все сам... сам i шапку, i шарфика, все!
– Який ви!
– з повагою глянув на зайчика песик.
– А я геть невдаха, зiзнався вiн, торкаючись лапкою до свого товстого хвоста i кирпатого носика.
– Та що ти? Коли я тебе побачив, то подумав, що це справжнiй вовкодав, - знову невинно збрехав зайчик.
– Тому й схопився за сокиру!
– Що ви кажете!
– прояснiв вiд радостi песик.
–
– Але, - витрiщив очi песик, - але мене навiть здалеку не брав сумнiв, що ви найсправжнiсiнький заєць, той самий, що налякав вовка. Менi нiколи б i в голову не прийшло, що ви iграшковий!
– Так?
– тепер повеселiв i зайчик.
– Оце-то так! Чи лапки у тебе вже зiгрiлися?
– Скоро почнуть шкварчати, - захiхiкав песик.
– Здорово менi повезло, що я вас тут знайшов.
– Не думай, що й менi тут було солодко одному... До речi, - зробив серйозну мордочку зайчик, - щоб я бiльше не чув нiякого "ви"!
– Справдi! Але ви... ти... тут господар, i хi-хi-хi...
– розсмiявся песик.
– Що трапилось?
– здивувався зайчик.
– Вам... у тебе на спинi прилип папiрець.
Песик зняв папiрця, розгладив його, i обидва розглядали намальовану бiлочку з задертим догори оранжевим хвостом.
– Менi ця картинка знайома, вона з цукерки, - сказав песик.
– Чи ви знаєте...
– Ще одне "ви" - i заробиш штовханця!
– погрозив зайчик.
– Знаєш, що менi прийшло в голову?
– виправився песик.
– Давай замотаємо у цей папiрець бурульку, давай, зайчику, буде як справжня цукерка, i...
– ...повiсимо на ялинку!
– пiдхопив зайчик.
– Вперед!
Раз, два - i бурульку так гарно загорнуто в папiрець, що хоч на вiтрину виставляй!
– А ниточку... з мого хвоста, - сказав песик, присiвши бiля сокири; зайчик натиснув на гостре лезо i одрiзав з хвоста довгу нитку, прив'язав до цукерки i повiсив її на ялинку.
– Ось що згодилося б повiсити, - запропонував зайчик, показуючи на блакитну пiр'їнку, що застряла в снiгу; плиг назад, стриб уперед - i пiр'їнка вже примостилась по-сусiдськи з цукеркою.
– Мало з голови не вилетiло!
– схаменувся песик.
– У мене є справжня цяцька!
Одвернувши одвисле вухо, вiн витяг з-пiд нього залiзну штучку.
– Ну й штука...
– здивувався зайчик.
– Дзвiночок!
– Вiн, знаєш, вiд вудочки, я знаю iз картинки, яку я бачив в однiй книжцi, - пояснив песик.
– Тiльки шкода, що без тягарця, який б'є. Сама дротинка вiд нього зосталася.
– А якщо, - примружив одне око зайчик, - якщо ту дротинку встромити в кришталик льоду?
– I як ви... таке придумали!
– песик аж остовпiв.
Одна лозинка в штабелi була з усiх бокiв
– Ого-го-го...
– Отаке... тiльки подумай...
– лиш спромiгся сказати зайчик, а його єдине вухо похитувалося в такт дзвiночку.
Потiм, знову розвiвши вогнище, вони взялися за лапки й стали мов оглашеннi кружляти навколо ялинки - аж снiг догори злiтав, а вони все кружляли i спiвали:
От ялинка, так ялинка:
Тут на гiлцi в неї бiлка
Вертить хвостиком рудим
От ялинка, так ялинка!
Без розкiшних тих прикрас,
Без шарiв барвистих,
Свiчечками не осяяна,
Блискiтками не обсипана,
Лиш висить пiр'їнка сойки,
Хвостик бiлочки рудий,
I дзвiночок крижаний
I в снiгових шатах,
А верхiвка, а зелена,
Шепочеться з зiркою,
От ялинка, так ялинка
Всього лiсу королiвна!
Натанцювавшись та наспiвавшись, попадали, стомленi, в хутряну шапку, закутались картастим шарфом i благодушно дивилися на трiскотливий вогник.
– Менi й не снилося, що я так весело зустрiну Новий рiк!
– зiзнався зайчик.
– Чудово! Чудово!
– пiдтвердив песик.
– Кi-кi-кi...
– Бачу, - покосився на нього зайчик, - ти дуже смiшливий.
– Страшенно!
– пiдтвердив песик.
– За це менi iнколи здорово перепадало... Кi-кi... Але як же менi не кiкiкнути, коли у тебе... знаєш... кi-кi... з-пiд бороди вилазить червоний пiвень!
– Це сiрникова коробочка, без неї ми не мали б вогнища, - серйозно пояснив одновухий.
– А вилазить вона iз таємної кишеньки, - додав зайчик, засовуючи лапку в дiрку хутерця.
– Я тут тримаю свої скарби.
– Скарби?!
– у песика аж вухо вiдвернулось.
– Ось, якщо не вiриш, - почав показувати одновухий.
– Пластмасовий мiшечок з намальованими джинсами... клубочок нейлонових ниток... не дивись, що нитка тонка - зате вона така мiцна, що й слона витримає... сiрникову коробочку з пiвнем ти вже знаєш... ось i ця шпилька... дуже, дуже таємна кишенька, я тiльки... тобi її показав... Але не смiй нiкому про це говорити.
– Швидше я собi язика вiдкушу!
– поклявся песик.
– А може... менi оце прийшло в голову... може, сховаємо i мiй скарб, бо все випадає i випадає...
– Вiн струхнув вухом, i з нього випав ножик з одламаним держачком i недогризок олiвця.
– Гаразд, покладу, - сказав зайчик, обережно засовуючи за хутерце весь скарб.
– Вiднинi це буде наш тайник, сховище для скарбу.
– Але я ще одну рiч не вiддав, - трохи повагавшись, зiзнався песик. Хочу її ще трохи потримати в себе.