Подорож у Тандадрику (на украинском языке)

Жилинскайте Витауте Юргисовна

– Рiдкiсне iм'я, справдi рiдкiсне, але гучне, - похвалив Китичка. Навiть дуже гучне й дуже красиве.

– I правда, кращого iменi ще й чути не доводилося, - пробасив Твiнас.

– Справдi?
– прояснiла лялька.
– Але... я все одно не з тiєї самої купи! Я iз скляної шафи iз свiтлицi дитячого садочка. Моє мiсце було на середнiй полицi, i жодна дитина не мала права до мене доторкнутися!.. Дiвчатка, бувало, зберуться бiля скляних дверей, очей вiдiрвати од мене не можуть i просять, благають виховательку: "Ах, дозвольте хоч її пишнi шовковi коси погладити... сукенку, рукавички

помацати... хоч покласти та поставити її, щоб побачити, як у неї замружуються i знову розплющуються очi кольору незабудок!" А вихователька їм: "Iдiть звiдси! Ви ще її заляпаєте, подряпаєте, упустите! Ейнора занадто гарна й розкiшна, лялька, щоб з нею гратися, як з ганчiр'яним куклачем. Подивiться - i досить". Бувало, деякi дiвчатка аж плакали з досади, що я така недосяжна - немов принцеса на склянiй горi. Я спочатку страх як пишалася, що мене так цiнують i охороняють, але чим далi, тим бiльше почала набридати менi глуха скляна стiнка... I така взяла мене заздрiсть до звичайних ляльок - яких носять, якими граються, навiть яких i кинуть, i насваряться... I зрештою мене огорнув такий сум, така нудьга, що коли одного разу вихователька забула замкнути у шафi дверi...

– Чшшш!
– застережливо зашикав зайчик Кадриль i чуйно нашорошив вухо.

Всi стали прислухатися: недалеко раз i вдруге зарипiв снiг. А потiм i зовсiм виразно затупотiли погрозливi кроки.

– Ховайтесь!
– звелiв Кадриль.
– Швидко!

Жаба схопила сумку й намiрилась шаснути пiд нижню гiлку ялинки, але дорогу їй перепинив пiлот.

– Тут небезпечно, може, знову рубатимуть ялинку, - вiн показав їй на сокиру.

Пiнгвiн Твiнас юркнув у снiг, Китичка простяг Ейнорi вухо, щоб вона вхопилася за нього, i потяг її за корч, Кадриль хапав лапками снiг i засипав вогнище, тодi, схопивши забутого шарфика, притулився за стовбуром сосни, жаба з сумкою упхнулася в кущ ялiвцю, а пiлот наче крiзь землю провалився.

За мить вiд затишного вогнища лишилися тiльки накиданий снiг, купка хмизу, сокира i кубик з нерозгаданою сiро-срiбною трикутною загадкою.

ПОВЕРНЕННЯ

Кроки рипiли зовсiм близько, i ось вийшов уже знайомий нам водiй: злякано озираючись, вiн чогось шукав у снiгу.

– Ось!
– зрадiв вiн, побачивши щось темне бiля ялинки. Це була хутряна шапка. Водiй пiдняв її i вже хотiв надiти собi на голову, як раптом вiд подиву у нього аж очi полiзли: у шапцi лежала довга шовкова рукавичка.

– Звiдки вона тут взялася?
– промимрив водiй, витрушуючи рукавичку iз шапки.
– Що за чудасiя!.. Але, - вiн став терти лоба, намагаючись щось пригадати, - але ж шапку я загубив не тут, а значно далi, доганяючи курiпку... А ось i сокира!
– зрадiв вiн.
– А це ще що? Кубик!.. А ось? А там?

З-пiд снiгу курився димок, поряд лежав накладений хмиз.

– Хтось розводив багаття, - тихо мовив сам до себе водiй, - хтось принiс мою шапку. Той хтось носив жiночу рукавичку i, коли я пiдходив, вiн сховався... чи вiн, бува, не пiд ялинкою?

Вiн схопився за ту саму гiлку i нагнувся подивитися, чи внизу нiкого немає, аж знову вилiз знайомий уже птах з величезними палаючими очима.

– Хо-хо-хо!
– страхiтливо

зареготав просто в обличчя водiєвi.

– Рятуйте!
– не своїм голосом зарепетував водiй, помахав сокирою i чимдуж чкурнув у напрямку своєї машини.

Незадовго долинув гуркiт мотора i гул вiд'їжджаючої машини. Потiм запала тиша, а iз-за корча та заметiв снiгу одне за одним почали зближатися до багаття все ще переляканi iграшки...

ТАЄМНИЦЯ ЛИШАЄТЬСЯ НЕРОЗГАДАНА

Вогнище було знову швиденько розкладене, гiллячок сухих назбирано, а iграшки всi зручно повсiдалися навколо трiскотливого вогню.

– Здорово налякав, - зiзнався Китичка.

– Не зберегли шапку, - з жалем сказала жаба, тягнучи вiд Ейнори кiнець шарфика, - i сокиру втратили. Неабиякi матерiальнi збитки.

– Ось Ейнорина рукавичка, - пронизливими очицями обдивився кругом Твiнас.

– Вiзьми, Ейноро, - пiдскочивши, подав їй Кадриль.

– А ви чули якийсь дивний смiх?
– запитав Китичка.
– Мене аж морозом обсипало!

– Може, то сам водiй реготав?
– пробував вiдгадати пiлот. Порозгублював свої речi... перед Новим роком i ошалiв.

– Напевно, вiн, - iграшки навiть полегшено зiтхнули.

– Реготав не водiй, - пробасив пiнгвiн.

– Звiдки ти знаєш?
– здивувався Кадриль.

– Кроки, - посмоктавши люльку, тiльки й сказав товстий сищик.

– Якi кроки?
– нiчого не зрозумiв Китичка.

– Пiсля того, як хтось зареготав, водiй кинувся бiгти до машини. Отож, без сумнiву, його хтось дуже злякав, - пояснив пiнгвiн Твiнас.

– I як менi не прийшло в голову!
– з прикрiстю сказав песик.

– А отой хтось, - схвильовано оглядiлась жаба, - чи не пiдстерiгає нас, де-небудь недалеко засiвши? Видно, агресивна iстота, якщо навiть самого водiя налякала.

– Я одного разу бачив страховисько iз сьома пащами, - пригадав Китичка, -. але лише на картинцi.

– Зараз це не картинка, а справжня небезпечна ситуацiя, - сказала жаба.
– Треба дивитися тверезо...

– Добре, що нагадали, - перервав її пiлот.
– Ховаючись пiд ялинкою, я натрапив на дещо цiкаве. Давайте всi обдивимося.

ЗНАХIДКА ПIД ЯЛИНКОЮ

Пiлот пiдiйшов до нижньої гiлки ялинки, - до тiєї самої, що трохи довше видавалася за iнших, - i рукою в рукавичцi вiдхилив її вбiк. Усi, за винятком Ейнори, аж ахнули вiд несподiванки.

Пiд гiлкою стояв iграшковий, а може, й неiграшковий космiчний корабель!

– Оце так штука!
– вихопилось у Кадриля.

– Iз нашої машини, iз тiєї самої купи, - в один голос загелготали iграшки.

– Нi, - буркнув грубим голосом Твiнас.

– I менi, i менi вже прийшло в голову, чому нi!
– вигукнув Китичка. Адже у нього немає нiг, щоб прибiгти i тут заховатися!

– Не те, - посмiхнувся Твiнас, посмоктуючи люльку.
– Корабель майже новий, а таких нiхто не викидає. Крiм того, вiн дуже акуратно стоїть: гострим кiнцем угору, немов готовий летiти. Тепер подивiться ще уважнiше: гiлка, пiд якою вiн стоїть, в одному мiсцi здерта, кiлька гiлочок зламанi. З цього видно, що корабель, сiдаючи на землю, їх був зачепив.