Поезіі, що не ввійшли до збірок
Шрифт:
В тім їх і дотеп, і блиск, що непорушні гниють.
Деякі люди - немов отой кремінь, що іскри пускає,
Лиш коли сталь його б'є, зрештою зимний лежить.
Плачеш, що доля все б'є? А чи знаєш ти, кременю глупий,
Хто те кресило держить? Пощо він креше тебе?
Ти
Що поколінням усім вихід освітить із тьми.
Деякі люди - мов грім, що стрясає всю землю в посадах,
Страшить дітей і жінок, та освіжає весь світ;
Або мов блискавка, що розбиває дуплавого дуба,
Та міліони ростин озоном розвеселя.
Ти не жалкуй, що не міг, наче блискавка, блиснути в пітьмі;
Маєш огонь, то гори, хоч би в домашній ватрі.
1 Я чоловіколюбець (грецьк).
1906
Ходить туга по голій горі,
Як туман по долині,
Сіє мрії й бажання свої
По широкій пустині.
Розлітайтеся, мрії мої,
Будякове насіння,
А де стрінете серце живе,
Запускайте коріння!
Запускайте коріння ціпке
Аж у серце до грунту,
Проти плісені, сну, мертвоти
Кличте духа до бунту.
СІЙТЕ БІЛЬШ
Посіяли трішки - та й страшно:
Чи зійде?..чи ще присівати?
Та сійте ж!
– минає посуха -
Не дурно ж тим хмарам снувати…
Не дурно ж так дощиком пахне…
Он хмара згущається чорна,
Край неба весь скоро обгорне..,
От блискавка блисне і грім як не трахне!
Не дурно ж так дощиком пахне!
….
Та хай би ж ся хмара і дурно пройде,
Нова після неї сильніша прийде:
Не дурно ж по небу тим хмарам снувати…
Не бійтесь, не бійтесь іще присівати!
Ой, як мало, як мало проснулось!
Хай би море скоріш сколихнулось!
Якби зміг да Перуном я зараз же стати,
В одну мить зміг життя б розбудить!
Якби зміг в свої руки всю силу зібрати,
Що в вас сонною й досі лежить -
Одна мить… Я б примусив вас жить!
ПАТРІОТ
Усе
Все оплюю, все збриджу,
Все сквашу, все розстрою,
Всіх гіркістю напою.
Де треба, влізу в душу,
Де схочу, честь нарушу,
На кождого подвір'я
Посію недовір'я,
На кождого підсіння
Положу підозріння -
І все те, все буквально,
Я вчиню так формально,
Спокійно, і прилично,
І вповні методично,
Що все уйду скандалу,
Не нюхну криміналу.
А хто би мав охоту
Назвать мою роботу
Яким поганим словом,
Я судом гоноровим
Йому прикручу роги
І чистий, без тривоги,
Неначе пес за плотом,
Все буду патріотом.
Писано 1906 р.
1916
ЗОНІ ЮЗИЧИНСЬКІЙ
Не мовчи, коли, гордо пишаючись,
Велегласно брехня гомонить,
Коли, горем чужим утішаючись,
Зависть, наче оса та, бринить,
І сичить клевета, мов гадюка в корчи, -
Не мовчи!
Говори, коли серце твоє підіймається
Нетерплячкою правди й добра,
Говори, хай слів твоїх розумних жахається
Слямазарність, бездарність стара,
Хоч би ушам глухим, до німої гори, -
Говори!
Написано 3 лютого 1916 р.
ПРОЛОГ ДО ПОЕМИ "МОЙСЕЙ"
Народе мій, замучений, розбитий,
Мов паралітик той на роздорожжу,
Людським презирством, ніби струпом, вкритий!
Твоїм будущим душу я тривожу,
Від сорому, який нащадків пізних
Палитиме, заснути я не можу.
Невже тобі на таблицях залізних
Записано в сусідів бути гноєм,
Тяглом у поїздах їх бистроїзних?
Невже повік уділом буде твоїм
Укрита злість, облудлива покірність
Усякому, хто зрадою й розбоєм
Тебе скував і заприсяг на вірність?
Невже тобі лиш те судилось діло,
Що б виявило твоїх сил безмірність?
Невже задарма стільки серць горіло
До тебе найсвятішою любов'ю,
Тобі офіруючи душу й тіло?
Задарма край твій весь политий кров'ю
Твоїх борців? Йому вже не пишаться
У красоті, свободі і здоров'ю?
Задарма в слові твойому іскряться
І сила й м'якість, дотеп і потуга
І все, чим може вгору дух підняться?
Задарма в пісні твоїй ллється туга,
І сміх дзвінкий, і жалощі кохання,
Надій і втіхи світляная смуга?
О ні! Не самі сльози і зітхання
Тобі судились! Вірю в силу духа