Погоня за вівцею
Шрифт:
— Куди ти поспішаєш? Ти ж щойно прийшов.
— Вихованій дівиці довго сидіти не годиться, — сказав я.
— З Пацюком зустрічався?
Поклавши
— Зустрічався.
— Це також довга історія?
— Такої довгої ти ще ніколи в житті не чув!
— А якщо коротко?
— Якщо коротко, то нічого не зрозумієш.
— З ним усе гаразд?
— Гаразд. Хотів тебе побачити.
— А я зможу коли-небудь з ним зустрітися?
— Аякже, зможеш! Ми ж тепер компаньйони. І ці гроші ми вдвох з Пацюком заробили.
— Я такий радий!
Я зліз зі стільця і вдихнув на повні груди повітря рідного бару.
— До речі, як співвласник я вимагаю,
— Гаразд, придбаю до твого наступного приїзду, — пообіцяв Джей.
Уздовж річки я дійшов до її гирла, добрався до залишків морського берега завдовжки метрів п’ятдесят, сів на піску — і дві години поспіль проплакав. Ще ніколи в житті я так не ридав. Лише через дві години я зміг підвестися. Куди йти — я не знав, але все одно встав і обтрусив штани від налиплого піску.
Коли сонце зайшло за обрій, я рушив — і почув за плечима легкий шум хвиль.