Похорон богів
Шрифт:
Отак ми погостювали в царя. Я по тому мовлю отцеві Григорієві:
— Пощо, — кажу, — грецький цар такий скупий? Чи, може, він просто бідний?
А наш пресвітер і рече:
— Не такий він скупий та бідний, як, мабуть, пихатий та лихий. Цього разу я добре роздивився. — Потім отець Григорій сказав ще: — Княгиня просила в царя єпископів та митрополита. Хотіла охрестити всю Русь. А цар каже — дам тільки єпископа.
— Чому? — кажу.
— Щоб Ольга була під царевою рукою.
— А чим же ліпший митрополит?
— Тим, що вищий: митрополит — це майже патріарх, єпископів же
— Один, — кажу, — біс.
Григорій сердився, коли я називав чортами та бісами їхніх жерців, але цього разу тільки зблиснув очима й каже:
— Та то ще й не все. Ольга просила царське вбрання й царське очілля.
— Мало в неї своїх? — кажу.
А пресвітер Григорій каже:
— Свої не такі. Ольга просила митрополичого помазання! — Він розтлумачив, що то таке: — Хотіла, щоб цар звелів помазати її на царицю! А цар їй рече: «Бридко мені слухати! Такого ще не було, щоби грецький цар покладав корону на голову варварської княгині!»
— Й не дав? — кажу.
— Розсердився й вийшов. Тоді логофет і нам усім показав на поріг.
Отак-то стара «чоломкалася» з царем Костянтином. А мені цар припав до душі, хоч я його й не бачив. Думаю: ось як визволюся та народиться в мене син — назву його в ім'я царя Костянтина. За те, що так хнацько дав по носі старій кочерзі.
Ну, приїхали ми до Києва, а стара й справді через губу не плює: на всі боки бреше й пишається, нібито вчинила з царем Костянтином добрий уклад. А князі та ярли, що просиділи з нею майже чотири місяці в Суді, лише мовчать та хмуряться: ні пари з вуст.
А після того чутка пішла гуляти Києвом; сама себе виказала стара.
Після прибуття її з Царягорода в Києві стало тихо й смутно. Брати Ольговичі теж повішали носи, а нижчі кияни тішились. Поки ми каталися туди й сюди, Свенельд ходив воювати на Волгу, бо тамтешні булгари перейняли в Києва мордву. Повернувся битий. А потім з Іскоростеня прийшов гонець: хтось убив князя Володислава Ігоровича, що сидів там посадником дев'ятий рік.
Може, стара злякалася, що те вбивство розбурхає деревлян, а може, й з іншої якоїсь причини, та коли я одного разу складав до підклітей радимицький урок, вона підкликала мене й каже:
— Я звеліла познімати Маломирові пута з рук і з ніг.
Батько мій дев'ять літ просидів у порубі закутий. Протії цього всі мої муки та поневіряння здавались нічим...
Тісно стало уличам і тиверцям за Богом і Дністром, і рекли старійшини та волохи: «Хай зберуться всі отроки та молоді мужі — матимемо
Була межи ними та уграми січа зла, а не змогли одні одних здолати. По Тисі ж та по Дунаєві сидів немногий горватський та горутанський люд. Сказали до феєделема Горватські та горутанські бани: «Вам уличів і тиверців не змогти, а нас тіснять готські франки. Маємо землю й хліб, а ви маєте воїв і не маєте хліба. Переходьте до нас».
І сказав банам феєделем Алмош: «Не хочемо сидіти у чужій землі!»
Й була знову січа з уграми, й побили уличі й тиверці незчисла угорських мужів, і сказав Арпад батькові своєму Алмошу: «Буде нам смерть, якщо не підемо в землю горватів та горутанів. Веди нас на Тису та Дунай». Розлютився на сина феєделем Алмош і кинувся на нього з мечем, і була боротьба велика, й переміг син.
І пішли угри за феєделемом Арпадом, і стали сидіти з горватами й горутанами на одній землі, сукупно з франками ратячись. Уличі ж і тиверці сіли по той і по цей бік гір.
У літо 899-е.Став на прю Леон-цар з булгарами, намисливши потребити булгар, і послав Леон до угрів, щоби вдарив Арпад-феєделем Симеона в тил.
У літо 900-е.Симеон же був юний і нехитрий у битвах, і злякався великий князь Симеон Борисович та пішов до батька свого в монастир, так мовлячи Борисові: «Оце вже хоче йти на мене цар Леон. Що маю вдіяти?»
Й каже до нього отець його Борис: «Оце вже треба шукати спомоги проти Леона. Треба породичатися з князями передільних земель, але всі мої дщері давно віддані, ти такоже маєш молоду жону. Твій брат Владимир уже дванадесять літ сидить у порубі закутий — звели випустити брата свого. А й жона його Десислава померла. Знайди жону для брата свого».
В те ж літо.Народився Ольгові другий син, і прозвав його Ольг Свенельдом — в ім'я діда свого.
В літо 901-е.Не хотів одпускати брата Владимира Симеон, за свій стіл боячись великокняжий, але ще вячше боявся грецького царя. Й відпустив брата з порубу та посадив його в Плескові-городі, почавши шукати для нього жону.
Почув про те цар Леон і послав дари всім князям передільним, мовлячи до них так: «Не давайте дщсрей своїх булгарам!» І ніхто не давав. Дійшли булгарські сли до Києва, й сказав їм Ольг: «Не послухаю я Леона, віддам за вашого Владимира дщерь свою».
Й узяли булгари Ольгову дочку Хельгу, й многе віно дав за нею Ольг. І сказали сли до Ольга: «Рече тобі князь великий Симеон: «Маєш вічну любов з уграми, слухають угри слова твого. Скажи фееделему Арпадові, хай не звіщається з Леоном-царем. Якщо ж Арпад тебе не послухає-піди на нього сам!»
Уклав Ольг мир з булгарами, булгари цілували хрест, клянучись, Ольг же присягав своїм варязьким богом Туром.
Повезли булгари Ольгову дщерь за Дунай, охрестили Хельгу й нарекли ім'ям Олена, й узяв її старший Симеонів брат, княжачи в Плескові, старому стольному городі булгарських князів.