Покійник «по-флотському»
Шрифт:
— Здогадуюсь. «Черницю» Дідро читав ще в Університеті.
Фронтовичка глянула на мене так, наче я був якоюсь рідкісною формою не дуже поширеної хвороби:
— Юридичний? Заочно?
— Філософський, стаціонар.
— Кажуть, в Ізраїлі це лікують, — зітхнула вона.
— Що лікують?
— Те, що примушує випускника філософського факультету йти на роботу в міліцію.
— Не знаю, я там не був. І, напевне,
— Не зарікайтесь, юначе, — сказала завуч, — краще знайдіть собі молоду гарну єврейку, одружіться з нею і виїжджайте. Якщо ви такий вже невиліковний філософ, то можете і там служити в поліції, вас боятимуться злодії і поважатимуть сусіди. На старості років ви перетворитесь на справжнього єврея. Сидітимете вечорами на стільчику перед власним будинком десь у Хайфі, чи навіть у Тель-Авіві. Будете потягувати фруктову горілку і розмовляти з такими ж, як і ви, старими жидами за політику. А навколо бігатиме купа ваших онуків. Знаєте, якби у мене була онука чи молода дочка, я б вас просватала. Але у мене ніколи не могло бути дітей… Ви, напевне, і не чули, що аж до кінця 43-го року фронтова санітарка чи медсестра мусила витягати з поля бою поранених разом з їхньою зброєю. Солдатик міг по дорозі померти від кровотечі — то вважалося нормальним. Але спробуй не притягни гвинтівку чи автомат! Пошлють назад — повзи! Отак два-три дні поповзаєш у холодній воді, у снігу, в суміші льоду з грязюкою… Які там діти! Ось чим я заплатила за нашу славну перемогу над фашизмом.
Я більше не шукав лікарку. І не подавав рапорту про перегляд справи. Бо там, де є кохання, немає логіки. А там, де немає логіки, нема чого робити інспектору Київського карного розшуку. Але я погрішив би проти самого себе, якби за своїми каналами не навів певні довідки через Головне управління по відбуттю покарань нашого Міністерства. З'ясувалося, що невідомий мені коханець в колонії, де відбувала строк медсестра, не засвітився. На побачення до неї приїздила лише якась красива на вигляд жінка, що представлялась далекою родичкою. Забув сказати — вся рідня засудженої, а також її колеги і знайомі відхрестились від неї ще після арешту.
Мого Старого теж, напевне, щось бентежило, бо одного дня він прийшов у мій кабінетик і чомусь розповів те, що я вже знав — про родичку, яка навідує нашу колишню підслідну:
— А я й не вірив, що дружба між жінками може бути сильнішою, аніж
І тут мене заціпило і одібрало мову. Господи, як же все просто! Ми шукали отого третього і дали себе умовити, що його насправді не було. А його і справді не було — третього! Була ТРЕТЯ! І кохання, якого нам, чоловікам, ніколи не збагнути, навіть якщо розуму значно більше, ніж у прапорщика, котрий, зобачивши у ліжку двох жінок, радісно вистрибнув зі штанів, вирішивши доповнити свій сексуальний досвід ще й груповухою…
Старий підозріло подивився на мене:
— Щось хочеш сказати?
— Нічого…
У цей момент одчинилися двері і увійшло миле створіння у формі внутрішніх військ — дівчина-телефоністка з пожежної частини, розквартированої у західному крилі нашої Управи. Пожежниця давно робила мені якісь натяки, але я вперто їх не розумів.
— Що у нас горить? — поцікавився я.
— У нас нічого не горить. Я просто прийшла розповісти новий анекдот. Вірменське радіо запитують: чи можна у сучасній однокімнатній квартирі сховати п'ятьох коханців. Вірменське радіо відповідає: «Навіть десятьох! Слід тільки по одному заводити їх до туалету і спускати в унітаз. Бо хіба зараз є справжні чоловіки? Саме лайно!»
Пожежна дівчина гордо задерла носа і вийшла, грюкнувши дверима. Я закричав їй навздогін:
— Це не вірменське радіо! Це ти сама вигадала!
Але вона мене вже не чула.
Від автора:Рівно через десять років після описаних подій адміністрація колони, де відбувала покарання медсестра, подала апеляцію до Голови Президії Верховної Ради. Цього разу позитивна відповідь довго не барилася.
Прокурор на прізвисько Брандмайор перейшла працювати в органи народної освіти і навіть видала методичку щодо профілактики правопорушень серед неповнолітніх тиражем в 100 000 екземплярів.
Забирати колишню медсестру з колони приїхала елегантна жінка за кермом власної світлої «Волги». Судячи з уривків розмов, вона була головлікарем якогось престижного санаторію. На цьому сліди обох жінок обриваються. Але то були вже інші часи, без Старого — і без Олекси Сироти…