Полум'я в лабораторії №1
Шрифт:
Потім зняв телефонну трубку і натиснув кнопку.
— Містер Діксон? Вас хоче бачити пан Паркер. Сказав, що зачекає. Добре. Слухаю. — Він знову повісив трубку.
— Пане Паркер, містер Діксон просить вас, — і показав чемним жестом на темні двері. Паркер коротко постукав і зайшов.
— А, головний інженер Гансен… пробачте… Паркер. — Широкоплечий чоловік, що сидів за письмовим столом, подав йому м’ясисту руку, не підводячись з-за стола. — Я дуже радий вас бачити.
Почувши слово — “головний інженер”, Гансен помітно пожвавішав. Задоволена посмішка промайнула на його устах. Підвівши голову трохи
Діксон вийшов із-за стола і сів у друге крісло напроти. Він відкрив невеличку коробку з темними сигарами, що стояла на столі, взяв одну, і, зручно вмостившись у глибокому кріслі, запропонував Гансену. Той подякував і закурив сигарету. Потім витяг з кишені маленький коричньовий пакуночок і простягнув його Діксону.
— Зліпок, — поволі додав Гансен.
В очах Діксона спалахнули вогники. Він розірвав пакуночок, узяв з стола лупу і почав уважно розглядати крізь неї восковий зліпок секретного ключа.
— Гм, дуже вдало, блискуче. А як справи з відомостями про останні винаходи, які стосуються апарата?
На дряблому обличчі Діксона з’явився вираз нетерплячки. Його подвійне підборіддя майже закривало шию, і здавалося, що голова сидить просто на плечах.
Гансен розвів руками.
— Мені ще не вдалося рознюхати подробиці. Я знаю тільки, що за допомогою недавно сконструйованого приладу можна перетворювати тверді метали на порох. Думаю, що найближчими днями зможу передати вам точніші відомості.
Діксон голосно засопів носом, нижня губа його одвисла і витяглась уперед, чоло вкрилося дрібними зморшками. Він витяг бумажник і передав Гансену листа.
— Від дослідного відділу “Електрік компані”, — підкреслив з легкою посмішкою. — Прошу прочитати.
“…Ми вітаємо вас, містер Паркер, з нагоди вашого призначення на посаду головного інженера…”
У Гансена ледве помітно затремтіли руки. Він відчув, що серце раптом почало битися дужче і по жилах швидше побігла гаряча кров. Як добре, що він познайомився з Едіт! Англійцям він потрібен. Без вчених їм не обійтися. Так, колоніальна держава безнадійно розпадається. Нікуди вже поткнутися. Тепер вони повинні розвивати індустрію, а це потребує надшвидкісних темпів. Широке поле діяльності для нього! Головний інженер! Ну що ж, для початку… Але пізніше…
Так, пізніше… Спочатку треба самому зробити якийсь винахід, заснувати товариство… “Генеральний директор…” Ці слова якось відразу випливли в його думках. Губи склалися в задоволену посмішку. Генеральний директор! Влада, багатство, розкіш — усе, все містили в собі ці два слова. Гансен яскраво уявив собі ще не існуючу власну віллу серед чудового парку. До воріт парку під’їздить великий спортивний автомобіль…
Голос Діксона обірвав його мрії.
— Я з задоволенням передам вам привіт від моєї дочки. Вона буде дуже рада, коли зможе побачити вас незабаром у Лондоні.
Гансен чемно подякував, згорнув листа і поклав його на стіл.
Діксон дивився на кінчик своєї сигари.
— Тепер
Гансен зітхнув, схрестив руки на грудях і відкинувся на спинку крісла. Гостре, трохи випнуте підборіддя, опущені вниз куточки рота надавали його обличчю холоднуватого, рішучого вигляду.
— Так, — твердо відповів він, — це самогубство. Охорона настільки пильна, що навіть миша не може пролізти туди непоміченою. Ні, так ми не доберемося до креслень. Є тільки один шлях. Для цього мені потрібен секретний ключ і — газ. Сильний отруйний газ, який викликає глибоку непритомність.
Діксон підпер голову лівою рукою і допитливо дивився на нього. Гансен коротко накреслив план дій.
— Це єдиний шлях, — підкреслив він ще раз. — Автоматичні вимикачі ультразвукового генератора виготовлені в нашому відділі, і я подбав про те, щоб вони мали невеличкий дефект. Апарат працюватиме неточно. Я буду вимушений перемонтувати вимикачі, і тоді…
Інженер Гансен подався трохи вперед.
— Коли креслення будуть у моїх руках, я зникну днів на два, перед тим як прийти до вас, бо, я в цьому певен, усі досліди, які провадяться на заводі, перебувають під наглядом органів державної безпеки. Прошу вас, містер. Діксон, приготувати для мене закордонний паспорт і квиток на літак на наступному тижні. Я прийду до вас, як звичайно, о дванадцятій годині.
— Все буде зроблено, містер Гансен. Якщо вам потрібна буде якась допомога, сповістіть мене. Балончик з газом і секретний ключ я пришлю вам через два дні.
Діксон підвівся, підійшов до стола і висунув шухляду. Потім передав Гансену маленький чорний пістолет.
— Для вашої особистої безпеки, — неголосно додав він. — Обережно! Він заряджений
Гансен покрутив зброю в руках. Але марки фірми ніде не було. Він витяг магазин. Сім стальних куль заблищали перед його очима. Інженер перевірив запобіжник і вставив назад магазин. Кивнувши головою, сховав пістолет у кишеню.
Великий електричний годинник на прохідній показував восьму годину, коли біля воріт радіозаводу зупинилися чотири потужних автомобілі. З них вийшли кілька жіьок і чоловіків. Вони групками швидко перейшли через заводське подвір’я і зникли за дверима клубу. В залі вже зібралися провідні науковці та інженери дослідного відділу. Вони тепло вітали щойно прибулих представників уряду та вчених. Професор Веге міцно потис руку двом своїм колишнім товаришам по навчанню, що приїхали один з Ганновера, а другий — з Мюнхена. Журналісти почали робити перші нотатки.
Коли всі зайняли місця, слово взяв керівник дослідного відділу професор Веге.
Інженер Гансен міцно притиснувся до спинки крісла, вичікуючи. Його погляд швидко ковзнув по присутніх і зупинився на обличчі Веге. Рідке волосся професора вже зовсім посивіло на скронях, глибока зморшка перерізала високе чоло, а дуже бліде обличчя свідчило про те, що він останнім часом мало бував на свіжому повітрі і не бачив сонця. Професор стояв виструнчений і дивився крізь блискучі скельця окулярів на присутніх. Нарешті він розкрив папку і почав говорити спокійним, трохи глухуватим голосом. Професор коротко розповів про удосконалення ультразвукового генератора.