Полювання в гельсінкі

Карпа Ирена

Іпега Капна

(1980-21.?)

дупа і уродка,

іншими словами,

пиздовата тьолка.

Амбітна й еґоїстична

Істота, («Істота» аж бач, з великої букви написала!)

Сре на всіх, без розбору. Типу журналістка в типу журналах.

Фронт-жінка охуєнно пиздатого гурту «Фактично Самі».

Харизматична особистість України номер один Сашко Положинський так пояснив свою нелюбов до раптової заміни нашого сексуального тріп-хопу брутально-дрючкуватим гард-кором:

Раніше я всі роки дрочив по ночах на Іренин голос. А тепер, почувши вашу «Курву ком бек», схотілось відрізати собі руки разом з членом!

Гадаю, ми обовязково використаємо цей діалог у промовшині нашого нового альбому.

...Ми

з тобою на пароплаві Росток - портове містечко зі шведського боку. Ти купила нам студентські (найдешевші) квитки по 17 Євро за семигодинний сі-тріп глупої ночі. Тобі зимно, ти хоч спати, байдуже, що на куценькій канапі в холі (місця в таких квитках не позначаються тусуй, де хочеш. Виникає захланно-законна думка: чи зможу я КОЛИ-НЕБУДЬ поплисти у цьому ж керунку, маючи оплачену каюту зі сніданком о шостій а ля карт?) Я ще в Яремчі ялозив тобі мізки з приводу своєї любові до сексу в найнепридатніших до того місцях. Ти сміялася й погоджувалась зайнятись цим у першому-ліпшому громадському віходку. Віходок (туалет, тобто, шановні централо-українці) на пароплаві «Том Сойєр» був-таки ліпшим за всі туалети, бачені мною, засранцем-українцем. Дуже білий, чистий, педантично-соціальний і зручний, як і вся Швеція, курва мать. Я так само білочисто до тебе підїхав, і сказав так само праґматично-соціалістично:

Ходімо. Як ми й збиралися. Мати секс у туалеті. Я все подивився. Там зручно. Гріх цього не зробити.

Ти зітхнула і нехотя вибгалась із кольорової незручної канапи, закладеної нашими клунками.

В туалеті й дійсно було до біса місця. Я спокійно спустив джинси, не визуваючи черевиків. Ти, так само не визуваючись, переступила через свої шорти. Футболку ти залишила. Я подивився на тебе у дзеркалі, ти в цю мить примірялась поглядом до унітазу. Я закрив кришку й сів на нього. Ти глянула на себе в те ж дзеркало, здмухнула біляве пасмо з чола, підійшла й сіла мені на коліна. Ти навіть не поцілувала мене. Твоє обличчя було таким серйозним, що мене вже от-от мало пробити на дурнувате «ги-ги». На щастя, з ерекцією все було в поряді. Ти задерла свою й мою футболки й притислась своїми голими грудьми до моїх. Відтак зітхнула й ковзнула рукою по мого прутня. Я заплющив очі. Ти вклала мене в себе, як дитину, чомусь тоді подумалось. Я настромив тебе так глибоко, як зміг. Ми майже не рухались, тобі так подобалось. Ти кінчила першою, мала той рідкісний для жіноцтва дар викликати свій орґазм, коли заманеться. І тоді я ( Rain down, rain down, come on, rain down!) почав кричати. Замість тебе. Голосно, широко, так, ніби все мені всередині дерлося, ніби я кінчав не єдиним потоком, а рясним дощем, ніби я став суцільною орґазмовою дисперсією, ніби ставав з блискавичною швидкістю почергово жінкою-чоловіком-деревом-грибницею, мене то поглинав Уроборос, то виносив з безодні місячний Риб, ти пожирала мене й випльовувала назустріч чисто вимитим бездоганним шведським лампочкам по 60 Ват кожна.

Я замовк. Ти сказала:

Тш-ш... і поцілувала мене в чоло. Якого біса в тебе такі холодні губи, лярво?

На те я й Скандинавська Квітка. Мовила ти бездоганною українською.

Що за ху... я не встиг доказати «йня», як раптом аж зламався під чиїмсь пильним поглядом. Стіни тої сраної вилизаної параші й насправді наче хтось злизав за десять метрів від нас, прямісінько на палубі, сидячи на виставлених в дебільні рядки пластмасових стільцях, витріщалися на твої голі сідниці й мої волохаті ноги (а більше хєр їм що видно!) десятка зо два пасажирів.

Срані бурґери! Збоченці! А ну всі на хуй звідси валіть, уроди!

Дивна річ, та ти цьому ніяк не здивувалась, ба навіть не озирнулась на них. Просто встала собі й відійшла кілька кроків назад, оглядаючи мене, як художник невикінчене полотно. Ти навіть шортів не вдягала, і з-під короткої помаранчевої футболки було видно, як стікає свіжим соком твоя свіжа пещена булочка. На якийсь час я нею замилувався, й навіть випав із картинки з тими пристарілими

підарасами пенсійного віку вуайєритичного діаґнозу. Але раптом ті тварюки хором встали і щось дружно завили. «Ну всьо, чувак, піздєц тобі, Тарантіна в дитинстві передивився...» подумав було я, вже солодко уявляючи, як вся та наволоч дере мене на німецький хрест, а ти всідаєшся на мене зверху і ссеш із мене кров прямісінько своєю вульвою. Та в ту ж мить пролунав голос із неба:

Ladies and Gentlemen, you are welcome to take your breakfast on deck number 666, - чи щось у цьому дусі.

Га? перепитав я.

В сраці нога! Мала би «по всім панятіям» відказати ти, але натомість лиш позіхнула. Тим часом мій облюбований унітаз трансформувався в ту злощасну кольорову канапу, з котрої все й почалось. На годиннику було точно шість годин шістдесят шість хвилин. Точніше, шість по сьомій. Мої розкидані по підлозі й журнальному столику манатки за ніч ніхто не зжер і навіть не пошматував, не кажучи вже про крадіжки. Щвеція ж усе-таки, курча ляґа. Ти також пролупила очі і ще раз спробувала втовкмачити мені, що сніданку в нас не передбачено, і що красти їдло із чужих столів просто не має часу. Требе марширувати у транспортну частину і проситися в трейлери до Копеґаґена.

Тільки сам іди просися, автостопщику мій підірваний! вдавано-лагідно позіхала ти. Я напровсяк тримався подалі від твоєї роззявленої пащі...

Рррлслвшгщккккенрапііідщукшрппоттмммммтмлцщкенгпяяагрорце таке художнє оформлення нове, запатентоване.

А взагалі я пишу «міт» а не «міф» тому, що інакше довелось би писати «мафемафика». Тим часом на кухні згорає гречка. В дитячий садок під вікнами вкотилась білосніжна вантажівка. Різнокольоровий шмат дітей по інерції вдався за нею. Краще писати маґістерську, це точно, Скандинавська Квітко. Де ти і коли зготуєш мені свою сакральну вечерю?

Let us defuse before I loose you.

Саша! Якщо надумаєш різати вени у ванні, викрути, будь ласка, мій светр і штани!

Я буду в умивальнику. Так, коли втрачаєш свідомість, бехаєшся головою до пральної машинки...

І що, не вмираєш, бо роздупляєшся?

Та нє, вмираєш, але просто весело.

Ангел Сашко вже стомився на діравий капець. Він спить цілими днями, але янголам снів не сниться, видно їм із заплющеними очима лише глюкоми вимкненого телевізора. Інколи він забуває слова з нашої мови, й начиняє речення самими лише прийменниками, а то й одним єдиним словом «Блядь», заплетеним у нацдивовижніші янголячі інтонації. Він дістає руками стелю й може ширитися на всю кімнату. Він може багато чого, Скандинавська Квітко. Лиш не може він не думати про тебе. Щойно він знайшов увіткнуті два прапорці твого роду й мого в голові підвішеного до дзеркала зайця, як видер їх, і сказав:

Все, ти вільна. Кінець твоєму вуду.

Відтак кинув прапорці мені на стіл і, увібравшись у чорне, мовив:

Я прийду десь скоро. Піду до когось доїбусь.

Реаґую на це іронічно. Завжди іронічно. Янголи не дойобуються, принцеси не какають. Все ясно, як Божий день. Кожен день добрий день. Вдихати носом повітря боляче ніздрям. Холодне повітря шмаркатої зими. Але: не поїду в Азію-Африку, де спека і криваві квіти. Там жінки швидко старіються. Раптом і я жінка?

(За крок до Кінчика).

Певно що, із різдвяною втечею до Гельсінкі все обламується. Типу, іспит у декана, типу гонорар ще й досі не виплатили. Хоча хуй там. Деканша в мене пані розуміюча, може, й відпустила би з Богом. Бабло якесь можна пробити, завжди ж існують варіанти. Кого я дурю? Просто ти, люба моя, вже собі купила квиток. Одинквиток. І так летиш через Будапешт, всі рейси з Берліну розхапані, німці скажено рвуться в Лапландію на оленів і санта-клаусів, на крістмас із нью-їром. (Пригадується бачена в Пелиха на кухні картинка: розстріляний дід Мороз, олені з саночками на купі валяються, все в крові, і підпис: «З Новим роком, москалі!»