Пошились у дурні

Кропивницький Марко Лукич

Оришка (до Кук­си). Годі, та­точ­ку, гніва­тись! Так, ста­ло бить, бо­гу зав­год­но.

Горпина. Та­ту, не робіть беш­ке­ту, бо відки­нусь від бла­гос­ло­вен­ня!

Писар.

Все­лю­безнійші мої при­ятелі і ми­лос­тиві го­су­дарі! Пос­лу­хай­те ме­не, дур­но­го, то, мо­же, гос­подь до­по­мо­же і вам по­ро­зумніша­ти!.. Во вре­мя оно, ког­да єщо, бу­дем го­во­рить отк­ро­вен­но, не бу­ло ні не­ба, ні землі, а сто­яв тільки один пле­те­ний тин… І був тоді, мої все­лю­безнійші при­ятелі і ми­лос­тиві го­су­дарі, бу­дем го­во­рить отк­ро­вен­но, один цар…

Кукса. Це ви вже знов ну­до­ту за­тяг­не­те? Я поб­ла­гос­ло­вив, ста­ло бить, сло­ва вже не зла­маю!

Дранко. Або, мо­же, підве­де­те під нас та­ку політи­ку, що й очі ро­гом полізуть? Бла­гос­ло­веніє да­но, ста­ло бить, амінь!

Писар. В та­ком слу­чаї бу­дем го­во­рить отк­ро­венно! Юра, юра, юра! (Співа).

Кожний пи­сар спо­конвік Політич­ний чо­ловік…

Дранко. Сусіде! Чи не по­ми­ри­тись нам на ра­до­щах та

згу­ля­ти два весілля в один кошт!

Кукса. Та во­но, звісно, де­шев­ше… (Прос­тя­га ру­ку). А що ж!

Цілуються.

У вас вже півчі до­го­во­рені, а в ме­не му­зи­ки! (Ти­хо). По­ши­ли­ся в дурні обоє, тре­ба вже мов­чать.

Дранко. Пе­ре­муд­ру­ва­ли!

Кукса. Гей, сваш­ки, при­дан­ки! Уби­рай­те мо­ло­дих та спо­ряд­жай­те їх з бо­гом до вінця! Дру­жеч­ки! Ну ж, гукніть весільної! Сповістіть бо­жий мир про на­шу радість!

Дранко. Про­си­мо до­ро­гих гос­тей ве­ли­ча­ти на­ших мо­ло­дих весільною піснею.

Хор.

Ой по­пе, по­пе, Батьку наш! Відчи­няй цер­ков­цю Про­ти нас, Звінчай діток Од­ноліток В бо­жий час!

Кукса і Дран­ко, радіючи, по­ка­зу­ють один дру­го­му на пальцях, що вже не п'ять, а чо­ти­ри, не сім, а шість. Мож­на закінчи­ти діло і тан­ком.

Завіса