Пошились у дурні

Кропивницький Марко Лукич

Дранко.

Ходім, не гай­мось, Вже в церкві нас ждуть.

Ничипір.

Ста­ло бить, поївши, Та й з бо­гом в путь?

Дранко.

Тай чо­го тут відкла­да­ти?

Ни­чипір.

Мо­же

б, до завт­ра підож­да­ти?..

Дранко.

Скажіть од­не сло­во, Та й марш до вінця. Ми до­ве­дем діло Зра­зу до кінця!

Ничипір.

Ста­ло бить, все справ­но, Тільки оком морг, Поспієм, поспієм З ко­за­ми на торг!

Дранко. Ко­ли поспієм, як поспієм?

Ничипір. А ви хто та­кий?

Дранко. Дран­ко!

Ничипір. Дран­ко? Чуд­не яке проз­ви­ще!..

Дранко. Так од ро­ди­телів!.. Ну, ходім же в ха­ту.

Ничипір. Ні, ви­несіть сю­ди доб­ру чар­ку горілки, я вип'ю для хваб­рості!

Дранко. Сю­ди? Нічо­го ро­би­ти! (Убік). От шту­кар! (Побіг у своє подвір'я).

Ничипір. Ко­ли б мені не за­буть про на­шу умо­ву з хлоп­ця­ми…

Антон і Ва­силь (з дворів). Кре­пись, Ни­чи­по­ре!

Ничипір. Ще креп­люсь!

Дранко (вибігає). Ви­пий­те й за­кусіть! А я за­раз та­ки до­га­дав­ся, що ви від Лахтійо­на Хве­до­ро­ви­ча!

Ничипір. До­га­да­лись? От шту­ка!..

Дранко. Ну, ходім же в ха­ту, бо вже по­ра хоч і до вінця!

Ничипір. А доб­ра горілка і за­кус­ка, хоч і не на го­лодні зу­би! (їсть).

Дранко. На здо­ров'ячко.

Ничипір. Славні пиріжки з мня­сом!

Дранко. Ви ще не ба­чи­ли моєї Гор­пи­ни?

Ничипір. Гм…

Дранко. Там та­ка оку­рат­на, як аг­лицькі об­ценьки!

Ничипір. Справді? Ану, да­вай­те ще й по другій!

Дранко. Ви­пий­те, та швидш бу­де­мо до­во­дить діло до краю!

Ничипір. Чу­дасія тра­пи­лась зо мною вчо­ра: тільки дві ча­роч­ки ви­пив з ку­мом Пет­ром, ще тільки що со­неч­ко по­ча­ло сіда­ти… Прав­да, я й за­був, що вам цього не тре­ба роз­ка­зу­ва­ти!..

Дранко. Що, як?

Ничипір. Ніяк! Оте­пер ніби й підкре­пивсь! Ну, ко­ли вже ро­бить діло, то робіть! Що далі?

Дран­ко. А що ж далі?

Ни­чипір. Да­вай­те ще й дівку сю­ди!

Дран­ко. Як сю­ди?

Ничипір. Пе­ред мої очі! Тут ми зро­би­мо ог­ля­ди­ни.

Дранко. Лю­ди ж сміяти­муться!

Ничипір.

А в ха­ту я не піду, до­ки не розх­вабрюсь!

Дранко (убік). От шту­кар! Ну, та й шту­карі ж оці го­родські па­ничі! (Побіг у двір).

Ничипір. Од­на­че горілка здо­ро­во вда­ри­ла у го­ло­ву!

Василь і Ан­тон (з дворів). Кре­пись, Ни­чи­по­ре!

Ни­чипір. Ще креп­люсь! Ого-го!..

ЯВА 6

Кукса і Ничипір.

Кукса (ви­хо­дить з-за ти­ну). Ку­ди ж це він дівся? Бігаю, бігаю, шу­каю, шу­каю, не­ма! (По­ба­чив Ни­чи­по­ра). Чи не він оце? От так мур­му­лад! (До нього). Ми­лості про­сю в гос­по­ду! Ви від Лахтійо­на Хве­до­ро­ви­ча?

Ничипір. Мо­же! А ви хто та­кий?

Кукса. Кук­са.

Ничипір. На яку но­гу?

Кукса. Ні, це, бач­те, та­ке моє прізви­ще, хва­милія моя та­ка!..

Ничипір. Ну, то здрас­туй­те!

Кукса (співа).

Просю по­кор­но!

Ни­чипір.

Ду­же про­вор­но!

Кукса.

Дав­но вже вас жду.

Ничипір.

В ха­ту не піду!

Кукса.

Годі-бо вам при­ки­да­тись, До вінця по­ра зби­ра­тись.

Ничипір.

Не слід ніко­ли спіши­ти, Щоб лю­дей не насміши­ти.

Кукса.

Та як же це бу­де? В ме­не все го­то­во! Ну, скажіть вже, бо­га ра­ди, Ви своє хоч сло­во!

Ничипір.

Лег­ко ска­за­ти, Тяж­ко зро­би­ти: Перш тре­ба по­ду­мать, В го­лові под­лу­бать!

Кукса.

Я зра­зу роб­лю!

Ни­чипір.

Я так не люб­лю.

Кук­са.

Ду­май­те ж скоріш!

Ни­чипір.