Посланець
Шрифт:
— А ви якої думки про себе?
— Кепської.
— Чого б це? Жарт — це весела, товариська вдача.
— Авжеж, здебільшого так, якщо жарт не породжено сумним підґрунтям.
— Звідки цей мінор, Віллі?
— Просто кепський настрій… Я подбав про окремий столик для вас обох і навіть про квіти… Фрейлейн Бергер чекає вас, гер гауптман.
— О, Віллі! — розгублено мовив Шеєр, вражений цим несподіваним — і лірично-сумним визнанням — дбайливим і лагідно-уважним. — Я навіть гадки не мав…
— Не треба, Адольфе, — зупинив його справді зараз недоречну мову Майєр. — Усе гаразд! Я навіть радію, що фрейлейн невдовзі покине це небезпечне пекло. У Берліні їй
— Якнайсерйозніші! Заприсягаюся усім світом, — гаряче і щиро запевнив Шеєр.
— Ось і ваш столик.
— Радий вітати вас, фрейлейн Крістіно! Ці чудові троянди вам дуже до лиця.
— Усе турботи пана Майєра, пане Шеєр. Не знаю навіть, чим віддячити нашому милому Віллі — він так піклувався про нас. — Крістіна теж задумано позирала на врочисто мовчазного унтерштурмфюрера і тихо додала: — Від самого початку…
— Лише особисто про вас, — руба уточнив Віллі. — Я не полюбляю перебільшень… Ви дозволите перехилити з вами чарочку?
— О, Віллі, невже після червоних троянд — квітів приязні — ви покинете нас?
— Я рішуче підтримую фрейлейн! — сказав Шеєр, наливаючи у високі бокали шампанське. — Прошу вас, Віллі, будьте нашим гостем хоч би й у цьому гармидері!
Віллі посміхнувся і підняв келих:
— Коли так — буду! — Він висушив келих одним ковтком. — Але для цього я спочатку змушений покинути вас на кілька хвилин. Хоча б для того, аби доповісти про вас панові Хейнішу…
— Віллі, ми нетерпляче вас чекаємо! — сказав Шеєр і цього разу не грав.
Він сів поряд з Крістіною, підняв келих, ніжно зазирнув в її блакитні очі.
— Я так рідко бачу тебе, Крістіно! Усе турботи й неспокій… А оце — арешт Михальського…
— Для мене той арешт — цілковита несподіванка. Я нічого не знала про нього, — мовила Крістіна і гірко додала: — Як усі німці… Уявляєш, Адольфе, як усі німці…
— Заспокойтеся, фрейлейн, — примусив себе всміхатися Шеєр. — Я радію, що зі східної фольксдойче ви з успіхом і швидко перероджуєтеся в типову рейхсдойче. — Він повів поглядом по залу, роздивляючись усіх, хто сидів за столиками, зупинився на центральному — Хейніша. — Приятелі шефа — хто вони?
Крістіна відповіла, не зводячи з нього очей, потягуючи маленькими ковточками іскристе, янтарне шампанське:
— Ну, майора Штюбе ти знаєш… Ліворуч від шефа — керівник абверкоманди [57] Арнольд, прибув із Ставрополя… Праворуч, так би мовити, місцеві — політичний керівник абвергрупи-203 «Бергман» обер-лейтенант Теодор Оберлендер, твій «колега» по історії… За ним рядком — двоє оберштурмбанфюрерів СС Клебер і Летж, керівники зондеркоманди 12-А…
— Що за одна?
57
Абверкоманди і абвергрупи— розвідувальні та контррозвідувальні підрозділи абверу, які діяли при штабах фашистської армії.
— Копія, створена за образом та подобою зондеркоманди 10-А. Між ними відбувся розподіл: десята винищує радянських людей в Краснодарському краї, Адигеї і Чечено-Інгушетії, дванадцята — на решті окупованої території Північного Кавказу. Штаб міститься в П'ятигорську, філіал — у Ставрополі, оперативні загони — в Кисловодську і Сальську. Хейніш на них ледве не молиться…
— Склад?
— Близько тисячі чоловік, що розподілені на штабних працівників, тюремників та дві оперативні ейнзацкоманди [58] ,
58
Оперативні каральні команди.
— Майєр — теж?
— Не брав участі в жодній каральній акції.
— Він справді цікава людина… Чого ж він хоче конкретно?
— Здається, щосили прагне витягти мене з есесівського багна…
Про вовка помовка, а він і тут: до столика повернувся Віллі Майєр. Але не один. З ним були Штюбе, Кеслер і ще якийсь товстуватий, невеликий на зріст, з малиновим, як дзвін, обличчям, майор.
— Вибачте, фрейлейн, — звернувся до Крістіни Майєр, — ваша краса небезпечна, як вогонь, на погибель до якого злітаються метелики. Але нічого: служба безпеки в моїй особі збереже крильця наших друзів неушкодженими. Наш любий черевань Кеслер задовольниться наїдками і найпримітивнішим шнапсом — шампанське не пасує до його улюблених сосисок з тушкованою капустою. Наш друг майор Штюбе вишукано млітиме, розчулений власними компліментами. А наш міднолиций ас з Люфтваффе майор Густав Готтфрід з усього цього щиро реготатиме і питиме все, що трапить під руку. Навіть з вашого келиха, фрейлейн.
Густав Готтфрід дійсно зареготав, з подивом дивлячись на бокал, що ніби з нічого виник у нього в руці.
— О, це справді ваш бокал, чарівна фрейлейн? — захлинався від радісного сміху він. — Ні, я таки викінчений нечема! А може, речі живуть власним життям, а надто — келихи, які самі — буквально самі! — стрибають мені до рук? Що ви скажете на це, фрейлейн?
— Скажу, що з вами, очевидячки, не знудьгуєшся, пане майор.
— Ох, ваша правда! А тому женіть мене краще од вашого столу одразу…
— Пане Готтфрід, — вклинцювався в розмову Шеєр, — якщо йдеться лише про напої…
— Тільки про випивошну метафізику, запевняю вас.
— Тоді про що мова? Напоїв стане!
— А ви хто, нащадок мільйонерів?
— Принаймні збираюся збити на цій війні достаток. А якщо поверне на мільйон, то хіба я подібний на ідіота, що відмовляється?
Майор знову радісно зареготав:
— Ні, гауптмане, ви не подібні на ідіота, а от на психа, якого недолікували і випустили… Ну, хто підпускає отаких вовків, — мідно-веселий Густав повів рукою, — до чарівної овечки? З'їдять! Залишать тільки ріжки та ніжки… Хіба ні! Ніжок нізащо не залишать, самі вам ріжки…
— Не хвилюйтеся, пане Шеєр, служба безпеки гарантує недоторканність фрейлейн Бергер! — удавано грізно попередив Майєр.
— І абвер теж! — підтримав його Штюбе.
— О, панове, чи не здається вам, що ви робите з мене однопримірникову державну таємницю? — звеселилася й Крістіна.
Міднопикий ас був у захваті.
— Жінка — завжди найсуворіша таємниця! — захоплено заволав він. — Пане гауптман, я б сховав її від ласих очей до найрозкішнішого і найзатишнішого сейфа!.. До речі, випадково ви не той Шеєр, що уславляє виключно танки?