Постріл
Шрифт:
У дворі з'явився Шаринець, усівся на лавці біля під'їзду, шкірячись споглядав Вітьчину компанію.
— А це справжній карний злочинець, професійний кишеньковий злодій, — сказав Юра.
— Кишеньковий злодій не найпомітніше, але цілком пристойне злодійське ремесло, — сміючись, зауважив Валентин Валентинович.
— Вітьчин конкурент за вплив у дворі.
Підтверджуючи ці слова і демонструючи свою владу, Вітька наказав:
— Фургон, скажи вірш!
— Який?
— Про гарну людину.
Фургон
— Хороший вірш, — похвалив Вітька. — А ще знаєш?
— Про що?
— Про гарну людину.
— Про гарну людину більше не знаю, — зізнався Фургон.
— Фургон! — гукнув його Шаринець.
— Чого?
— Підійди!
Фургон непевно вихнув туди, де сидів Шаринець, але його зупинив грізний Вітьчин оклик:
— Стій!
Фургон зупинився.
— Навіщо пішов?
— Так він покликав.
Вітька затиснув Фургонові ніс двома пальцями.
— Облиш, Вітьку! — невдоволено зауважив Шнира.
Фургон метляв головою, намагаючись вирватися.
— Іншим разом одірву й голову, — пообіцяв Вітька й рвучно смикнув рукою донизу.
Фургон вивільнився од залізної Вітьчиної хватки, але було таке відчуття, ніби в нього відірвали носа, і Фургон не зміг стримати сліз.
Вітьчину владу було доведено дією і захищено від зазіхань Шаринця. Та, коли Вітька карав Фургона, в дворі з'явився Миша Поляков, як завжди, в шкірянці, з якої він давно вже виріс; під нею на сорочці виднівся комсомольський значок КІМ.
— За що ти його?
Вітька лінькувато підвівся, побавився фінкою.
— А тобі що до того?
Юра дав довідку:
— Миша Поляков, комсомольський активіст… Як це в них там називають… Секретар осередку чи голова учкому — я на цьому кепсько розуміюсь.
— Сильний, певно, хлопець, — зауважив Валентин Валентинович.
— Вітька сильніший.
— Сильніший той, хто сміливіший.
— Миша сміливий тільки на зборах, — сказав Юра.
Вітька бавився фінкою.
— Ну що? Міліцію покличеш? Біжи клич, а то не встигнеш. Арци — і в воду кінці.
«Арци — і в воду кінці» означало у Вітьки вищий ступінь погрози.
— Сховай ніж!
— Так і сховав…
Раптовим ударом Миша вибив фінку з Вітьчиної руки й наступив на неї ногою. Вітька кинувся на Мишу, вони зчепилися, не даючи один одному дотягтися до ножа.
Ніж
Підійшли чоловіки, розборонили тих, що билися. Вітька намагався вирватися, але його тримали міцно. З вікон виглядали мешканці, в дворі зібралася юрба. Вибігла мати Фургона — Ольга Дмитрівна Зиміна, миловида жінка з ніжним обличчям.
— Андрюшо! Що він з тобою зробив? Ніж! Коли це припиниться кінець кінцем?
Поява міліціонера зібрала ще більше глядачів. Міліціонер забрав у Саші фінку.
— Чий ніж?
Усі мовчали, підкоряючись законам двора: побитися — одне, підвести — інше.
— Твій? — запитав міліціонер у Вітьки.
— Нехай хлопці скажуть, — відказав Вітька.
Білка показала на Мишу:
— Його фінка, він хотів Вітьку порізати.
— Не бреши! — крикнув Саша Панкратов. — Вітьчин ніж. Скажи, Фургон, скажи, Шнира, чий ніж?
Шнира і Фургон мовчали.
— Які, все-таки, мерзотники! — обурився Валентин Валентинович і встав з підвіконня.
— Начхати! Нехай самі розбираються, — сказав Юра.
— Ну, знаєш… Я тебе не розумію!
Валентин Валентинович звісився з вікна:
— Товаришу! Я все бачив, зараз спущусь.
Через хвилину він стояв у дворі, спокійний, викликаючи довір'я, показав на Вітьку:
— Ніж його, він ним розважався, між іншим, досить необережно, мордував хлопчика. А цей хлопець, — він показав тонким пальцем на Мишу, — заступився… — Потім обернувся до Зиміної:— Якщо не помиляюсь, за вашого сина.
— Атож, — сказала Ольга Дмитрівна. — Вітю! Ти ж уже великий. Хіба Андрій тобі товариш?
— Що скажеш? — запитав міліціонер у Вітьки.
Вітька мовчав, злобливо поглядаючи на Мишу.
— Негаразд, дівчинко, брехати, некрасиво, — сказав Валентин Валентинович Білці.
Міліціонер опустив ніж у сумку.
— Розберемось, ходімо!
І разом з Вітькою рушив до воріт.
— Дякую вам, — сказала Ольга Дмитрівна Валентинові Валентиновичу.
— Мадам… Громадянко… Я просто сказав правду.
3
Валентин Валентинович повернувся до себе, на четвертий поверх.
— Голубе, — сказав він Юрі, — ти виявився не на висоті. Ти побоюєшся Альфонса Доде? До речі, прізвисько йому не пасує.
— Я його не боюся, — зашарівся Юра, — але Миша ненавидить мене, як буржуя; якби я втрутився, він би розцінив це як підлабузництво. За нього не турбуйтеся: йому не потрібен ні ваш захист, ні мій.