Повернення Короля
Шрифт:
Знову скрипнули завіси. Сем підвівся і побачив темну фігуру орка з драбиною на плечі. Сем зрозумів: до камери під шпилем можна потрапити лише через люк у стелі коридора. Снаг приставив драбину, зіп'явся по ній нагору, брязнув засувом і знову заговорив:
– Лежи спокійно, або я тебе заспокою! Тобі не довго вже чекати на розвагу! Якщо не бажаєш, щоб вона почалася передчасно, не чіпай дверей! А щоб ти краще засвоїв, ось тобі завдаток!
Свиснув батіг. Сем здригнувся, підскочив і по-котячому м'яко зліз на драбину. Просунувши голову в люк, він побачив велику круглу камеру. З її стелі
Сем з несамовитим криком кинувся на орка. Той швидко обернувся, але ще швидше Сем щосили опустив меч на лапу, що тримала батіг. Виючи від болю і жаху, орк пішов на Сема, нагнувши голову, мов бугай. Другий удар Сема влучив у повітря, він втратив рівновагу і впав горілиць, вчепившись в орка, але той вирвався. Сем не встиг підвестись на ноги, як навколо загуркотіло: утікаючи в сліпій панщі, Снаг перечепився за перекладину драбини, яка стирчала з люка, і провалився в отвір. Сем не цікавився, що з ним сталося. Він підбіг до в'язня, що лежав на підлозі. Це був Фродо.
Він лежав, зовсім роздягнений, на купі брудного шмаття, затуляючи рукою лице; на його боці набрякав свіжий рубець.
– Фродо, любий!
– плачучи, загукав Сем.
– Це я, Сем, прийшов за вами!
Він підхопив Фродо, притиснув до грудей. Фродо розплющив очі.
– Я сплю?
– прошепотів він.
– Але минулі сни були жахливіші...
– Ні, пане, ви не спите! Я й справді тут, я прийшов і розмовляю з вами!
– Ох, не вірю!
– сказав Фродо, схопивши Сема за руки.
– Ось лише орк з батогом, і раптом - Сем! Отож, пісня теж була? Я спробував відповісти... Це ти співав?
– Я, панеу звісно, я. Не міг вас знайти і заспівав з жалю...
– І все ж таки ти знайшов мене, Семе, дорогий мій, - сказав Фродо, обіймаючи Сема, і завмер, замружившись, як дитина.
Сем охоче блаженствував би в його обіймах до кінця днів своїх, але він пам'ятав: зроблено тільки півсправи. Ще потрібно вийти з фортеці...
– Прокидайтесь, пане, пора вставати, - сказав він, пригадавши той благодушний тон, яким він будив хазаїна, відхиляючи фіранки на вікнах літнім ранком у Торбі-на-Кручі.
Фродо випрямився, зітхнувши:
– Де ж ми зараз? І як я сюди потрапив? [169]
– Доки ми звідси не виберемось, пояснювати ніколи. Ми на даху вежі, яку бачили знизу, від печери. А коли це було - й не скажу. Приблизно добу тому.
– Та й тільки? Я гадав, два-три тижні! Добре, при нагоді розповіси все докладно. Мене стукнули по голові, так? Я неначе провалився в багно, а коли очуняв... Орки обступили мене, влили в горло якусь пекучу мерзоту, в голові посвітлішало, але все боліло і сили зовсім ніякої. Вони мене обдерли, як липку, та посварились, здається, коли почали ділити речі. Я лежав тут, і мені було дуже страшно. А потім стало так тихо - страшніше, ніж під час бійки...
– Так, вони зчинили бійку, - кивнув Сем.
– їх тут було сотні дві, щиро кажучи, забагато на одного Сема Гем-джи. Але вони мені допомогли: самі понищили одне одного... Ну, історія занадто довга, усього не перекажеш. Що далі робитмемо? Адже не можна ж вам гольцем
– Вони все позабирали, - розвів руками Фродо.
– Все, що в мене було. Ти розумієш, Семе? ВСЕ!
Він обхопив голову руками і впав на підлогу, неначе притиснутий важкою поразкою.
– Ми програли, Семе. Ну, вийдемо ми звідси - куди бігти? І вдома ніщо не врятує... Виживуть тільки ельфи. Вони попливуть за Море, але, може, Чорна Тінь доповзе і туди!
– Ні, пане, вони у вас не все забрали, - сказав Сем.
– Перстень у мене. Я його зняв і сховав. Ох, і тисне він!
– Сем показав ланцюжок з-під коміра куртки.
– Отож, забирайте його скоріше!
Однак, кажучи по правді, йому, як не дивно, не дуже кортіло якнайшвидше позбавитися цього тягаря...
– Він у тебе?
– зойкнув Фродо.
– Тут? Семе, ти - золото!
Раптом голос його захрип.
– Віддай мені його, - сказав він, простягаючи тремтячу руку.
– Зараз же віддай, тобі не можна його тримати!
– Будь ласка, вже віддаю, - сказав Сем, трохи ображений.
– Беріть, пане!
– Він помалу витяг Перстень з-за пазухи і стягнув ланцюжок.
– Тільки майте на увазі, пане: ми вже в Мордорі. Як вийдемо, побачите і Вогняну Гору, й інше. Перстень поважчав [170] і заворушився... Вам важко буде, пане. Хіба мені не можна допомогти вам?
– Ні в якому разі!
– різко обірвал Фродо, висмикнувши ланцюжок з Перснем із рук Сема.
– Ти не отримаєш його, злодію!
Він так і упився в Сема очима, розширеними від тривоги і люті. Раптом, стиснувши Перстень в кулаці, він завмер нерухомо; потім мутний погляд посвітлішав, він потер лоба, поворушив плечима. Дія павучої отрути ще не зовсім минула, і страшенна мара здалась йому реальністю: Сем перетворився на орка, що тягне до скарбу жадібні лапи, - в огидну потвору зі слинявою пащею! Але мара швидко згинула, і знову перед ним сидів на підлозі його Сем, а по щоках його текли сльози.
– Семе, ти що!
– перелякався Фродо.
– Я щось погане сказав? Вибач, я не хотів! Після всього, що ти зробив... Це Перстень, злий Перстень глузує над нами! Краще б його ніхто і ніколи не знаходив! Не сердься, Семе. Я повинен донести свій тягар до кінця. Тут ніщо не допоможе. Долю не зміниш...
– Добре, добре, пане Фродо, - погодився Сем, втираючи сльози рукавом.
– Я все зрозумів. Але допомогти я все ж таки можу. Я вас виведу звідси! А поки що треба знайти одіж, зброю і харчі. Перше найлегше. Якщо ми вже у Мордорі, одягнемося орками за місцевою модою - і ви, і я. Коли мандруєш удвох, треба виглядати достойно. А поки що вгорніться!
Він скинув свій сірий плащ і вдягнув його на Фродо. Потім витяг з піхов Жало. Клинок світився слабко, ледве помітно.
– Я й забув, пане, адже ви мені позичили свій меч - пам'ятаєте?
– і фіал Галадріелі. Ось перше, а от і друге. Але я їх трохи пізніше поверну, добре? Я піду на пошуки, а ви почекайте. Я швиденько!
– Обережніше! І не зволікай. Може, тут недобитки по кутках ховаються...
– Нічого не поробиш, маємо ризикнути, - сказав Сем і поповз по драбині. За хвилину голова його знов з'явилася в люку - він кинув на підлогу довгий ніж.