Повернення Короля
Шрифт:
Може, пізніше ти його й відвідаєш. Але зараз я б на твоєму місці не зволікав ані хвилини, інакше не встигнете переїхати міст до закриття воріт.
– Немає на мосту жодних воріт!
– здивувався Мер-рі.
– Ти ж сам знаєш, Гандальфе! У Забоччі, звичайно, ворота є, але мені в будь-яку мить їх відчинять!
– Раніше не було. А тепер є. І навіть у Забоччі можуть трапитися несподіванки. Але ви чудово з усім впораєтеся. До побачення, любі мої! Ми розлучаємося ще не назавжди. Щасти вам!
Маг завернув Тінебора до узбіччя тракту; кінь легко перескочив широкий зелений вал. Гандальф присвиснув,
– Ну от, як пішли ми вчотирьох, так вчотирьох і повертаємось, - сказав Меррі.
– Усіх друзів по одному по дорозі залишили. Можна подумати, ми спали, а тепер потроху прокидаємось...
– А мені здається навпаки, - сказав Фродо, - ніби я зараз знову засинаю.
Роздій 8 НОВИЙ ЛАД У ГОБІТАНІЇ
Вже в суцільній темряві змоклі та змерзлі подорожани досягли Берендуїну і наткнулися на огорожу. Міст був перегороджений з обох кінців тином з ворітьми. За рікою виднілися нові будинки, двоповерхові, з погано освітленими вузькими вікнами.
Стукали, стукали - ніхто не відповідав; потім просурмив ріжок, і вогні в будинках згасли. Хтось гримнув у пітьмі:
– Хто там? Відійдіть від воріт! Зараз проїзду немає. Читати не вмієте? Написано ж: «Зачинено від заходу до сходу сонця»!
– А ви пробували читати в темряві?
– крикнув у відповідь Сем.
– Якщо через вашу цидулку чесні гобіти повинні всю ніч під дощем мокнути, то я її зараз відшукаю й зірву!
Зі стукотом закрилося вікно, і зі сторожки на тому березі висипала купка гобітів з ліхтарями. Вони відчинили ворота на своєму кінці, деякі навіть перебігли міст і, побачивши приїжджих, злякано завмерли. [258]
– Ану, підійди сюди, Хобе Скирдинг!
– покликав Меррі, впізнавши земляка у світлі ліхтаря.
– Не впізнаєш Брендібока? Роз'ясни, як усе це розуміти і що тут поробляють пристойні мешканці Забоччя, такі, як ти? Якщо не помиляюсь, ти служив при заставі Гобітону!
– Гей-гей!
– заволав Хоб.
– Та це ж пан Меріадок у військовій амуніції! А в нас базікали, начебто ви загинули в Старому Лісі. Дуже радий бачити вас живого і здорового!
– Чим казати люб'язності через тин, відчинив би!
– перервав його Меррі.
– Пробачте, пане, ніяк не можу! Наказ...
– Наказ? Чий?
– Губернатора...
– Що за губернатор? Часом не Лотто?
– запитав Фродо.
– Саме він. Але ж тепер його треба звати Губернатором.
– Чудово! Так він принаймні не ганьбить ім'я Торбинсів, - пирхнув Фродо.
– Ну, я бачу, пора родичам узятися за нього і привести до тями!
З-за воріт долетів боязкий шепіт:
– Будь ласка, не треба так казати! А що як раптом він довідається? І якщо ви будете так шуміти, може прокинутися здоровило, що йому служить!
– Неодмінно прокинеться, - пообіцяв Меррі.
– І ми швиденько його заспокоїмо! Якщо ваш новоз'явлений правитель наймає бандитів з Пустищ, то, схоже, ми й справді пізненько повернулися!
Він зістрибнув із сідла, зірвав оголошення і кинув за тин. Гобіти відсахнулися, жоден не зважився відсунути засуви.
– Піне, до мене!
– скомандував Меррі.
– Нас двох вистачить!
Вони видряпались на
– Що за шум?
– гаркнув здоровило, наближаючись.
– Хто сміє ломитися у ворота? Пішли звідси, паршиві недомірки, поки шиї не позвертав!
Раптом він позадкував: перед ним блиснули мечі. [259]
– Гей, Білле Тернику!
– крикнув Меррі.
– Якщо за десять секунд не відкриєш, гірко пошкодуєш! Відчиняй і забирайся геть, щоб духу твого не залишилося!
Терник, зіщулившись, підійшов до воріт і зняв засуви.
– Ключ віддай!
– наказав Меррі.
Розбійник жбурнув ключ йому під ноги і кинувся навтіки. Коли він пробігав повз поні, один з них вискнув і піддав йому копитом. Терник заскиглив і назавжди згинув у темряві.
– Браво, Білле!
– засміявся Сем.
– Так, із здоровилом все гаразд, - весело сказав Меррі.
– 3 Губернатором теж у свій час поквитаємося. А зараз нам потрібна кімната для ночівлі. Якщо ви розвалили заїзд і замість нього наліпили поганих сараїв, доведеться вам самим нас розміщувати.
– Вибачте, пане Меррі... Це теж заборонено, - боязко промурмотів Хоб.
– Приймати проїжджих, харчуватися не за розкладом... і все таке.
– Та що ж у вас діється?
– вразився Меррі.
– Недорід? Літо начебто було вдале і врожай відмінний!
– Рік таки видався непоганий, - зізнався Хоб.
– Багато усього зібрали, але ніхто не знає, куди воно поділося. Приходили всякі збирачі, усюди лазили, все заміряли, на склади забирали. Зібрати зібрали, а роздати забули, нічого ми з цих складів не одержали...
– Слово честі, огидно слухати, - буркнув Пін, позіхаючи.
– Та ще проти ночі! Ми маємо досить харчів. Ви тільки відведіть місце, де голову прихилити. Нам і гірші ночівлі випадали!
Гобіти-брамники все м'ялися та мимрили - пропозиція Піна відверто суперечила усім суворим наказам. Але ніхто не насмілився опиратися чотирьом добре озброєним, рослим і сильним подорожанам. Фродо наказав знов зачинити ворота - якщо навколо водилися злодії, ця обережність не була зайвою. Потім друзі увійшли до сторожки - напівпорожнього, похмурого приміщення з вогнищем, де не розводили вогню, і абияк розташувалися. На другому поверсі стояли тверді ліжка, а на стінах висіли довжелезні списки заборон і розпоряджень. Пін їх негайно зірвав. Пива [260] не було взагалі, їжі обмаль; але з провізії, що гості розділили на всіх, вийшла пристойна вечеря. Пін, порушивши розпорядження № 4, кинув у вогнище цілу в'язку хмизу, приготовану для наступного дня.
– Зараз би люлечку закурити, - сказав Пін, - легше було б ваші новини слухати...
– Тютюну немає, - зітхнув Хоб.
– Тобто немає ні для кого, крім людей. Кажуть, запаси скінчилися. А цілі каравани відряджали з Південної чверті, через Сарнський Брід - з рік тому, саме після вашого від'їзду. Але, схоже, тютюн і раніш потроху спливав з Гобітанії. Цей Лотто...
– Тримай язика за зубами, Хобе!
– сполохнулися відразу кілька гобітів.
– Ти ж знаєш, такі промови заборонені! Губернатор довідається, нам усім буде погано!