Повернення Короля

Толкин Джон Рональд Руэл

– А ти завжди слухався Шаркі, чи не так?
– засміявся Саруман.
– Ну, тоді слухайся і зараз. Йди за мною!

Він тицьнув ногою свого злощасного невільника, що скоцюрбився на землі, і обернувся, щоб піти; раптом Гадючий Язик розпрямився, мов пружина, і, вихопивши захований за пазухою ніж, стрибнув на спину Сарумана. Мить - і колишній маг звалився з перерізаним горлом, а Гадючий Язик, волаючи, помчався по стежині вниз. Не встиг Фродо опам'ятатися, як три тятиви водночас натягнулися, три гобітанських стріли проспівали - і Грим Гадючий Язик мертвий упав додолу.

На

очах у приголомшених гобітів сірий серпанок раптом огорнув тіло Сарумана, і, піднявшись тоненьким струмком у небо, зависла над Кручею безтілесна тінь у савані. Вона злегка колихалася, обертаючись на захід, але тут повіяв холодний вітер, тінь зігнулася і з легким зітханням розтанула назавжди.

З жахом і жалістю дивився Фродо, як нещадний час роз'їдав розпростерте біля його ніг мертве тіло: воно зморщувалось, зсихалося, шкіра звисла шматками, позначився череп... Фродо схопив драний, брудний плащ, що валявся поруч, прикрив моторошні останки і поспішив залишити свій старий, опаскуджений будинок.

– Ось тепер точно кінець, - промурмотів Сем.
– Очі б мої цього не бачили! Зате на світі двома гадами стало менше.

– І війна завершилася, - додав Меррі.

– Сподіваюся, - зітхнув Фродо.
– Це був останній удар. Багато чого мене тривожило, але такого я не очікував... Доля мага здійснилася на порозі мого будинку! [284]

– Війна закінчиться остаточно, коли ми все упорядкуємо, - смутно сказав Сем.
– А роботи нам вистачить на довгі-довгі роки...

Розділ 9 СРІБЛЯСТА ГАВАНЬ

Дійсно, роботи виявилося багато, однак впоралися швидше, ніж очікував Сем. Ранком після битви Фродо поїхав до Гобітону звільняти в'язнів з Підвалів. Там знайшов він Фредегара Бульбера, якого тепер ніхто не назвав би Череванчиком. Разом з кількома друзями він намагався укритися в Крутоярах, але прислужники Губернатора викурили їх і схопили...

– Ех, краще б ти з нами пішов!
– сказав Пін, коли Бульбера винесли з Підвалів - бідолаха був виснажений і сам іти не міг.

Фредегар розплющив очі і через силу посміхнувся:

– Що це за велетень з таким гучним голосом? Невже то наш маленький Пін? Ти який розмір капелюха тепер носиш?

Звільнили і Геранію. Її знайшли в темному і тісному прикомірку; стара, змарніла, вона все ж таки побажала вийти сама, і коли з'явилася, спираючись на руку Фродо, стискаючи свою незмінну парасольку, гобіти не поскупилися на оплески, «ура!» і «браво!». Вперше в житті випало їй загальне співчуття. Звістка про загибель Лотто приголомшила Геранію. Вона нізащо не хотіла повертатися до Торби-на-Кручі, садибу віддала Фродо, а сама оселилася в домі рідних, Булкінсів із Каверну.

Навесні наступного року Геранія померла - адже їй було вже за сто!
– і залишила Фродо все майно, своє і Лотто, із проханням використовувати його для допомоги потерпілим під час смути. Так несподівано закінчилася стара сімейна чвара.

Поважний Уїлл Шерстопал просидів у Підвалах довше за всіх; і хоча з багатьма там

поводилися гірше, йому довелося довго від'їдатися, щоб повернути колишню огрядність, що личить бургомістрові головного міста Гобітанії. Поки він набирав вагу, його заміщав Фродо. За час свого керування він провів лише єдину важливу реформу: втроє [285] скоротив численність шерифів і стражників і обмежив їх обов'язки тільки наведенням порядку на вулицях, як це і було колись. Очистити ліси від залишків розгромленої банди доручили Меррі і Піну, вони впоралися із завданням без особливих зусиль. Приблудні жителі півдня, почувши про розгром у Заріччі, заквапилися самі забратися з Гобітанії. Ще до кінця року останні лиходії були оточені в лісах і спроваджені за межі.

Тим часом щосили йшли відбудовні роботи. Гобіти, коли потрібно і коли хочуть, вміють працювати копітко, мов мурахи; і тепер не бракувало робочих рук, - від ніжних, але спритних дитячих рученят до вузлуватих, натруджених рук бабусь та дідусів. Ще не настало зимове сонцестояння, а від усіх новобудов Шаркі не залишилося каменя на камені. Цеглу, втім, не викинули, а використали - виклали зсередини старі нірки, щоб у них стало сухіше, тепліше й затишніше. На складах і в коморах відшукалися гори всілякого добра, провіанту і пива. У підвалах Гобітону теж знайшли й мішки з товарами, й барила з пивом, так що Новий рік пощастило відсвяткувати весело, з розмахом.

Розібрали по цеглинці і новий млин Піскомана; однак насамперед узялися наводити порядок на Кручі. Ями, де добували пісок і щебінь, засипали, навезли з лісу родючої землі і по схилах насадили новий сад; з південного боку вирили нові нірки, місткі, з цегляними стінами. Сем перевіз батька у відбудований номер третій, і тепер Гемджи-старший повторював усякому, кому не ліньки було слухати:

– Лихо не без добра! Виходить, добре все, що добре закінчується!

Посперечалися, як назвати нову вуличку. Одні голосували за «Сад битви», інші - за «Пречудові обителі». Зрештою переміг здоровий глузд, і назвали просто: «Нова». В околишніх же селищах її влучно охрестили «Могилою Шаркі».

Найвідчутнішою втратою були порубки - Шаркі наказав знищувати дерева по всій Гобітанії. Це мучило Сема більше за інші руйнування: сад - не будинок, за рік не виростиш. Тільки правнуки, мабуть, зможуть побачити Гобітанію такою, якою вона має бути...

Серед трудів і клопотів Сем рідко згадував про похід, але одного разу він дістав заповітну скриньку, дарунок [286] Галадріелі, і поніс показати друзям-подорожанам (так їх прозвали).

– А я все чекав, коли ти згадаєш, - сказав Фродо.
– Ну, відкривай.

Всередині вони побачили сірий пил, м'який і дрібнозернистий, а в ньому - насіння, схоже на горіх у сріблисто-сірій шкаралупі.

– І що з цим робити?
– здивовано запитав Сем.

– Вийди в поле, розвій за вітром і ні про що не турбуйся, - порадив Пін.

– І що вийде?

– А ти вибери клаптик землі і перевір, - запропонував Меррі, - посади що-небудь.

– Володарка не схвалить, якщо я пущу усе на власний сад, коли навкруги стільки садів пропало!

– Ти послухайся свого розуму і досвіду, - сказав Фродо.
– Скринька маленька, але, мабуть, кожна порошина багато чого варта!