Повний місяць
Шрифт:
— Я навіть сам собі зуб давав, що Гот — це ви, лікарю Нещерет. Між іншим, ви хоч Нещерет?
— Звичайно, ні, — старий лікар картинно розвів руками. — Не маю поняття, ким він був, справжній Нещерет Антон Савич. У мене цей документ був про всяк випадок. Роздобув його потай від німців. Ще минулої весни, в сорок третьому. Знав, колись таки доведеться стати іншим. Ви теж не той, ким вас усі знають, га, Андрію? І ви, Ігоре Вовк – у мене були, як Волков, я документ бачив. Не кажучи вже про нашого спільного знайомого, громадянина Теплого. Скільки прізвиськ може поміняти за рік
— Про човен я від когось уже чув сьогодні, — нарешті включився Ігор.
— Бачте, нам сама доля веліла домовитися. Всім. І досить уже гаяти час. Андрію, як ви здогадалися?
Левченко зітхнув.
— Навряд чи мені доведеться писати з цього приводу рапорт.
— Мені справді хочеться розказати комусь свою таємницю. Але й вам кортить, аж свербить поділитися ходом думок та показати ланцюг висновків. Тим більше, вас слухаю не лише я. Андрію, є чудова можливість явити свій, як казав інший письменник, Конан Дойл, дедуктивний метод. Ну?
— Нема ніякого методу. Ви точно сказали про ланцюг. Кілька збігів, складаємо фрагменти. Ніби розрізнені, а виходить картинка. Про що ми говорили вчора в морзі, пам'ятаєте?
— Якщо буду запам'ятовувати кожен свій спіч поруч із трупами у анатомічному театрі…
— Нагадаю. Ви або забули про обережність, Савичу, або мали на мене якісь види. Чи просто дійсно дуже хотіли поділитися своєю таємницею. Бо в її основі — певний успіх. Ваш, особистий успіх. До мене це тільки тут і тепер дійшло. А вчора, коли ви з розумним виглядом правили мені про еволюцію навпаки, подумав собі так: мудро говорить, але казки. Нагадати вам?
— Про що?
— Ваші міркування про тварину, здатну образитися на людину за погане порівняння. Про глибоко заховані всередині людини первісні, тваринні, хижацькі інстинкти, котрі треба лише розбудити? Хижак, наділений людським інтелектом. Людина, яку в буквальному розумінні перетворили на хижака. Перевертень. Ось кого ви зробили з живого чоловіка, нарікши своє дітище Лобо. Людина–вовк. Тільки перетворення не таке, як у казках. Жахливе та жорстоке. Насильницьке. Методики, визнаю, не розгадав. Але думаю, все тут, у сейфі. В цих папках. Я правий?
— До певної міри. Дуже близько підійшли, Андрію. Каюсь, проговорився. Тільки ж учора ви цього не зрозуміли. Правильно?
— На жаль. А то діяв би інакше.
— І капітан Сомов лишився б жити. Далі паскудити світ, — Нещерет знову розвів руками. — Бачте, як усе непросто. Коли ж ви здогадалися та зробили вірні висновки з так необачно сказаного мною?
— Не все відразу, — тепер Андрій сам відчував потребу розкласти все, нарешті, для себе по полицях, тому зосередився, аби не розтікатися думками, виділяти лише основне. — Кажу ж, фрагменти. Сьогодні вдень я зустрів у лісі чоловіка, котрий розказав, як тікав із якогось секретного німецького табору. Тут, неподалік. Бомбили, він скористався…
— Пригадую, — підтвердив Нещерет. — Ідіотична тоді вийшла ситуація, німці потім розбиралися. Виявляється, місцеві партизани провели радіогру. Дозволили перехопити в ефірі координати табору, де нібито чекатимуть
— Не всіх. З того, що розказав мені щасливчик, напрошувалася ключова відповідь. Німці на об'єкті в лісі, ось де ми зараз знаходимось, проводили тихцем якісь серйозні експерименти над людьми. Традиційно використовуючи для цього полонених. Відбирали винятково високих міцних мужчин. Добре годували, повертали їм належну фізичну форму. А потім вони один за одним починали зникати ось у цьому блоці. Їх водили до людини, котру всі називали Gott [16] — Бог. Проте я й далі не зв'язав цю історію з вашими словами. Навіть близько не здогадувався, що то могли бути за експерименти. Фашисти в цьому руки набили давно, фантазії вистачає. А потім познайомився, нарешті, з Ігорем Вовком.
16
Gott (нім.) — Бог
— Що це дало? Теж вам допоміг?
— Чергова підказка. Ігор розказав мені страшні історії про напади вовкулаків на людей. Не тепер, ще минулої осені. Коли тут німці стояли. І приблизно в той самий час, коли щасливчик–полонений вдало втік з секретного об'єкту. Тобто, досліди над людьми тут уже проводили. І зв'язок напрошувався прямий: піддослідні в лісі та хижацькі напади в околицях Сатанова — один ланцюг. Причина й наслідок.
— Чому така паралель?
— Антигени в слині так званого перевертня…
— Ви запам'ятали слово.
— Воно коротке й просте. Тим більше, що суть не в термінах, а в їхньому значенні. Генетична відмінність, Антоне Савичу. Коли напали на медсестру Любу, я гнався за людською істотою. Припускаємо, чудес не буває, як і вовкулаків. Отже, маю справу з людиною. У чиїй слині якимось незрозумілим чином опинилися чужорідні частинки. Довго думав, як це можливо. Коли почув про об'єкт у лісі, припустив експерименти з живими людьми. Згодом дізнався, що так звані перевертні лякали й гризли народ біля Сатанова й раніше. Все, картинка майже склалася.
— Майже? Вам усе ж таки чогось не вистачало?
— Вас, Савичу. Ваших знань, вашого досвіду. Вашої дивної та ризикованої довіри до мене.
— У чому ризик?
— Бо в наш час не прийнято довіряти людям, із якими мало знайомий. Тим більше, коли ще йде війна й невідомо, чи скоро кінець. Ви знали про антигени. Ви не боялися обговорювати зі мною, офіцером, теми, за які інший негайно б завів на вас справу й розстріляв від гріха подалі. Мені до останнього здавалося, що ви просто ходите дуже близько біля істини. Але так само, як я, не маєте фрагментів для цілісної картинки. Перед тим, як піти сюди, на розвідку, вирішив серйозно поговорити з вами. Розказати, про що дізнався. Порадитись.