Право на істину
Шрифт:
Ще одна загадка Безгоміння. Жорстока і підступна, яка означала смерть для прекрасної оази Всесвіту, загин усього живого в ній, кінець розумного начала.
— Зневага до Життя і Розуму мусить бути покарана, — наш вірний Наставник пильно дивився на підлеглих. — Навіть коли доведеться заплатити дорогою ціною…
Ми були готові до цього. Крім нас, не було кому стати на перешкоді смертельній небезпеці, що загрожувала посестрі. Всі, як один, виказали свою згоду стати на герць з Підступом і Небезпекою.
…Навігатор проклав новий курс. Механік зробив усе необхідне, щоб Корабель зміг захистити своїм громаддям Голубу планету. Командир віддавав чіткі, розважливі
Я полишив Корабель, все ще не вірячи, що залишаюсь єдиним свідком того, як Безгоміння поглинає часточку Розуму, часточку мене самого.
Десь далеко-далеко голубіло Життя…
Сліпучо-вогняний спалах. В моїх очах потьмарилося. Я інстинктивно затулив руками обличчя… Нестерпне відчуття самотності заповзло у серце…
Мірно обертається платівка. “Шурх, шурх” — невдоволено скаржиться голка, виписуючи концентричні кола (у “Фенікса” був поламаний автостоп). Я підвівся і, перехилившись через стіл, вимкнув звукознімач. З подивом відзначив, що продовжую жити в далекому світі. Відблиски пережитого продовжували палахкотіти в моїй свідомості. Тамуючи хвилювання, вдруге поставив голку.
Із стереогучномовців бризнули акорди багатоголосої мелодії. Це була інша музика. Зовсім не ТА… Мій слуховий апарат розрізняв доволі пристойний різновид “диско”. Сучасна інструментальна обробка. Багата акустична палітра, несподівані звукові ефекти, пронизливі дисонанси, синтезовані електронною апаратурою.
Я взяв до рук платівку. Нічого особливого. Звичайний диск-гігант. Щоправда, на кружальцях паперових наклейок жодної інформації про твір, його виконавців. Лиш невеличкий напис: “Метагалактика”.
Того ж вечора у програмі “Час” була передана інформація: “Найбільші обсерваторії світу зафіксували в сузір’ї Стрільця появу нового джерела жорстокого, раніше невідомого випромінювання. Незрозумілим видається різке зменшення інтенсивності випромінювання в напрямку Сонячної системи”.
Одразу ж після цього повідомлення на екрані було показане знане ще зі школи сузір’я. Кружечком було позначене джерело випромінювання. Мене немов обпалило: точнісінько таке зображення зоряного неба було на конверті!..
Мені так і не вдалося довідатися, хто здав платівку до комісійного магазину. Навіть Вацек дивувався, що серед паперів у бухгалтерії немає жодної квитанції на цей предмет.
Я постійно запитую себе: чому мені більше не вдається почути ТУ музику? Можливо, життя з його щоденними клопотами зробило мене ІНШИМ? І коли я опускав голку звукознімача на чорний диск, мною керувало і керує вже ЩОСЬ ІНШЕ, приземлене. Можливо, я і справді уже не ТОЙ, не здатний почути незвичне у звичному?.. Вочевидь, тоді, першого разу, мною керувало ЩОСЬ ІНШЕ, чого я й сам не завважив. Важко сказати… Для певного настрою потрібна відповідна музика. Це, як мовиться, незаперечний факт. Ще в сиву давнину музику використовували як засіб лікування та й нині все частіше повертаються до цього методу оздоровлення душі людської. Описати музику логічними поняттями, якими керує раціональна наука, неможливо. Принаймні поки що. Закони соціально-лінгвістичної психології несповідимі. Музику можна зрозуміти лише на основі власних переживань. Стародавні римляни казали: “Усяке мистецтво — це наслідування природи”. Справді, вдосконалені людиною її звуконаслідувальні елементи створили новий різновид мистецтва — музику. Саме музика, оминувши слово, або, як кажуть спеціалісти, другу сигнальну систему,
СЛІД МНЕМОЗІНИ
Стрімкі сутінки південної ночі впали на місто, лягли на зелені води затоки, де непорушно, мов поснулі Левіафани, завмерли кораблі. Прибережний пагорб, вкритий храмами і незчисленними колонами, які віками споруджувалися на честь богів і героїв, здавалося, з останніх сил тягнувся до затухаючого неба. Позолота чудових скульптур вловлювала мерехтливі відблиски збігаючого дня, від чого місто нагадувало велетенську істоту, що дихає сонячними променями…
Вулиці Александрії п’ятьма терасами спускалися до берега, вздовж якого зміїлася вимощена керамікою широка дорога. Перетнувши верхнє плато на самісінькому його вершечку, вона впиралася в обнесений високою кам’яною стіною міський центр — Брухейон — колишню резиденцію Птоломеїв, в якій нині перебував разом із своїм почтом єпископ александрійський Кирило. Неподалік підносився скорботний храм Посейдона, що приречено чекав близької і ганебної для нього висвяти у нову віру.
Обабіч білосніжними колонами бовваніла усипальниця Александра Великого, засновника міста. Поруч примостився театр, з верхніх сидінь якого можна було побачити розкішний палац і пристань на острові Антиродос.
Але все перевершував заснований першим імператором династії Птоломеїв Аммонієм Саксом Мусейон — біломармурове чудо, останній притулок античного любомудрія і вченості. В його стінах жили і працювали Ератосфен, Феокріт, Філон, Папп, Плотін… Саме тут неспішливо ступав піщаними доріжками мудрий Евклід, старанно вимальовував на воскових дощечках геометричні фігури, доводив свої знамениті теореми. Саме тут містилася славетна Александрійська бібліотека, яка робила місту честь і славу. Рівних їй не було у чужодальних краях. Навіть зібрання сувоїв Атталідів з Пергаму знайшло пристановище саме в місті македонського завойовника — єдиній опорі гинучого язичества.
Трохи далі виднілись руїни Серапеуму — храму язичеського божества Серапіса, зруйнованого ошалілим натовпом християн за напученням єпископа Феофіла — дядька Кирила Александрійського. Про велич і багатство цього храму нагадувала лише колонада з червоного асуанського граніту, що криваво палала у променях втомленого свічада.
…Будинок префекта Ореста знаходився неподалік руїн храму. На Гієроклове запитання, чи вдома господар, слуги відповіли, що префект буде не раніше початку другої нічної сторожі. Не знаючи, що чинити, юнак поволі рушив кам’яною терасою вниз, до моря. Губився у здогадах. Навіщо міг знадобитися префекту? Чим міг йому прислужитися?
На майдані, що вкляк при самісінькій воді, з ранку до пізньої ночі не вщухав різномовний гамір. Наодинці, юрбами невгавно снували мореплавці, купці, вояки, ремісники, корабели. Куди не кинь оком, тіснилися височенні гори заморських товарів, і сила-силенна корзин, тюків, мішків знаходила пристановище навіть серед мармурових портиків будинків патриціїв і негоціантів. Мовчазні, немов чимось наполохані, древні статуї, величні святилища колишніх всевладних богів, з сумом і розгубленістю споглядали на це гурмище.