Право на істину
Шрифт:
— То є для мене щось цікаве?
— Дещо є, — зітхнув Фіцуотер і, проробивши ще кілька маніпуляцій на пульті, проказав: — Дивись уважно.
На ледь мерехтливому екрані дисплея в рівномірному ритмі поповзли салатового кольору літери, утворюючи слова і речення:
“Джордж Уїкер. Сорок років. Закінчив Гарвардський університет і Массачусетський технологічний інститут. Спеціалізувався в галузі комп’ютерних систем та електронної техніки. Неодружений. Колишній співробітник ЦРУ, посвідчення № 749/С. Тривалий час був приписаний до штаб-квартири “Кондора” в Сантьяго, де працював у Третьому відділі, який безпосередньо займався ліквідацією політичних лідерів, чиї погляди і діяльність носили виразний антиамериканський напрямок. Забезпечував технічний бік операцій. Організація створена на початку 70-х років минулого століття,
Блідо-зелений текст зник з екрана дисплея, склавши в моїй голові певне уявлення про покійника.
— Цікавий суб’єкт, чи не правда? — хитро примружився до мене Томас.
— Бачу, американець тобі чимось сподобався, — зіронізував я. — Очевидно, маєш про нього ще якусь інформацію? — я запитально подивився на свого приятеля.
— Ти не помилився. Хоч цей комп’ютеризований підводний пошуковий апарат — застаріла модель, проте і сьогодні він коштує кругленьку суму. Свого часу такі апарати мали використовуватися з метою маскування атомних підводних човнів в океані. До речі, саме завдяки “Араго” вдалося знайти затонулий “Титанік”.
— Де ж він роздобув такі гроші?
— Зумів чимось зацікавити компанію “Ай-бі-кей”, яка й взяла на себе частину витрат.
— І що це за компанія?
— “Інтернешнл бізнес космос”.
— Міжнародний космічний бізнес? Цікаво, чим вона займається.
— А це вже по лінії Служби розслідувань, — протягнув Томас і змовницьки підморгнув: — Дещо я для тебе підготував. Аналітики Оперативного центру також не задарма хліб їдять. Ти зараз матимеш змогу ознайомитися з відеоматеріалами однієї з нарад, що проходила у ЦРУ в середині вісімдесятих років минулого століття.
Начальник сектора Оперативного центру натис кнопку, і на екрані монітора рівномірно попливли літери, зчеплені у слова й речення, почали вишиковуватись колонки цифр. Відтак з’явилось кольорове зображення просторого кабінету. Підписи англійською, російською та французькою мовами давали стислу характеристику присутнім на цій нараді, коментували деякі незрозумілі моменти…
По один бік розсувного полірованого стола засідань розмістились господарі: Френк Бедфорт — начальник Оперативного управління, Шон Берстед — начальник Науково-технічного управління, Роберт Харметс — начальник Інформаційного управління, Джон Поллард — керівник Відділу політичних акцій, Віктор Ченчеллор — керівник Прес-центру, Пітер Отіс — представник Внутрішньої служби по зв’язках з громадськістю, Елвін Бенніс — начальник Відділу радянської економіки, Деніс Опот — начальник Відділу стратегічних досліджень, Ірвінг Мерфі — начальник Відділу аналізу Радянського Союзу.
Гості розташувались навпроти: Фред Спілберг — помічник президента з питань національної безпеки, Дін Іствуд — помічник державного секретаря з питань гострих політичних ситуацій, Брайєн Вудраф — заступник міністра оборони по НДДКР, Берт Каллаген — високопоставлений співробітник Служби інформації держдепартаменту, Баррі Макдональд — офіцер національної розвідки, Джеймс Андерсон — помічник директора Розвідувального управління міністерства оборони, Максуел Крокет — заступник начальника штабу Об’єднаного космічного командування СІЛА, Говард Блауер — заступник голови Консультативної ради з зовнішньої безпеки.
Шеф компанії, поклавши руки на письмовий стіл і відкинувшись усім тілом на спинку крісла, з-під напівзаплющених повік непомітно спостерігав, як гості розкладають принесені з собою папери, готуючись до виступів…
Я з цікавості натиснув кнопку “Інформація” і набрав
Я знову натиснув кнопку “Пуск”. На екрані з’явився вже знайомий кабінет директора ЦРУ.
— Джентльмени! — сказав, підвівшись з крісла, господар Ленглі. — Перш за все я хотів би подякувати президентській адміністрації за честь, виявлену Розвідувальному управлінню.
Зробивши невелику паузу, обвів присутніх пильним поглядом.
— Гадаю, що висловлю думку не лише присутніх тут, а й усіх справжніх американців, коли скажу, що нам до вподоби рішучі дії нашого президента. Америка дістала унікальний шанс втілити нарешті у життя свої стратегічні плани. Безперечно, здійснення задуманого вимагатиме від усіх нас тривалої й напруженої співпраці. Ми знаємо, що глава Білого дому симпатизує людям нашої професії і розчаровувати президента було б не по-джентльменськи з нашого боку.
Гості й господарі заусміхались. Виждавши, поки мине легеньке пожвавлення, директор продовжував:
— Ми повинні з усією відповідальністю перейнятися тими цілями, які Америка поставила перед собою. Всі вони заслуговують достойної реалізації. Після цієї наради, сподіваюся, ми краще уявлятимемо коло тих завдань, які доведеться вирішувати в найближчий час, вона допоможе намітити віхи, котрі визначатимуть всю подальшу діяльність ЦРУ. Можливо, навіть до кінця століття. А зараз дозвольте надати слово містеру Спілбергу.
Помічник президента кивнув головою, немовби дякуючи за надану можливість виступити, неспішно підвівся, елегантним жестом поправив темно-вишневу краватку, яка чудово гармонувала з голубою сорочкою і темно-синім однобортним костюмом у ледь помітну смужку. В манері триматись відчувалося, що цей сорокарічний джентльмен знає собі ціну.
Спілберг розкрив коричневу папку, що лежала перед ним, і, відклавши кілька паперів убік, взяв у руки блідо-зелений аркуш. Швидко пробігши очима по надрукованому тексту, почав свій виступ:
— Від імені президента вітаю присутніх у цьому кабінеті, де не раз приймалися відповідальні рішення на благо нашої країни, на захист демократичних цінностей та ідеалів свободи в різних куточках планети.
Послідували енергійні оплески. Коли вони стихли, помічник президента повів далі:
— Перш за все хочу повідомити вас, джентльмени, що, відмовившись від Договору ОСО-2, глава нашої адміністрації представив конгресу секретну доповідь про виконання нами і росіянами угод ОСО-1 і ОСО-2. У супровідній сказано, що “радянські сили досить значні, і, на нашу думку, їх більше ніж досить для задоволення радянських воєнних потреб”. Далі йдеться про те, що Білий дім планує найближчим часом здійснити повну програму стратегічної модернізації збройних сил. Це дозволить нам до 1996 року розгорнути триста двадцять міжконтинентальних балістичних ракет МХ, триста тридцять шість стратегічних бомбардувальників В-1, закупити сто сорок чотири ракети для підводних човнів “Трайдент-2”, збудувати чотири ядерних підводних човни типу “Огайо”, здійснити програму виробництва міжконтинентальних балістичних ракет “Міджітмен” і завершити розробку принципово нового стратегічного бомбардувальника по програмі “Стелс” — літака, невидимого для радарів, активізувати НДДКР у галузі протиракетної оборони. Після відмови від ОСО-2 у нас зросли шанси покінчити з Договором по ПРО, який перешкоджає реалізації програми Ес-Ді-Ай і, зрозуміла річ, не відповідає інтересам безпеки Сполучених Штатів. У всякому разі, тепер ми повинні значно ширше інтерпретувати положення Договору по ПРО, ніж це ми робили досі, з тим, щоб ефективніше просуватися з розробкою та випробуванням тих компонентів протиракетної оборони, що базуються на нових фізичних принципах. Далі. На останньому засіданні Ради національної безпеки після аналізу стратегічної ситуації в світі та вивчення відповідних документів, частину з яких представило Центральне розвідувальне управління, були розглянуті можливі варіанти порушень Договору 1972 року по ПРО.