Право на істину

Романчук Олег Константинович

Спершу гадав, що помиляюся в своїх похапцем зроблених викладках. Однак найприскіпливіша перевірка підтвердила: час симетричний в просторово-часовому континуумі. А це означає, що плин часу можливий і в зворотному напрямі!.. Невже Хевісайд не помітив висновків, які напрошувалися з виведених ним рівнянь?.. Втім, історія науки знає чимало прецедентів, коли геніальне виявлялося на диво простим і звичайним. Але згодом у мене виникли сумніви: “Чи не зумисне Хевісайд не довів до кінця свої викладки? Чи не передбачав він можливі наслідки часткових розв’язків “Світового Рівняння”?”

Знайдені мною часткові розв’язки підтверджували: поділ буття на минуле, сьогодення і майбутнє слід шукати в людському

розумі, а не в навколишньому світі. На перший погляд може здатися, що подібна позиція надто суб’єктивна, звичайнісінький позитивізм. Та підкреслюю: я не плутаю поняття часу, який випливає з фізики, з часом, що сприймає наша свідомість. Фіксувати “біг часу” — здатність лише високоорганізованої матерії. Судіть самі: минуле ми пригадуємо, майбутнє плануємо, проте діємо тепер. Водночас всезагального тепер не існує. Кожен індивід його відчуває осібно, по-своєму… Втім, такі висновки ви зробите самостійно, уважно ознайомившись з рукописом, точніше, з тим, що від нього залишилось. Я ж розповідатиму далі.

Шеф уже втретє нагадував, щоб не зволікав з редагуванням. Довелося зіслатися на неточності, які буцімто допустив автор і які треба вилучити. На тому й зійшлися: роботу завершу до кінця року. Проте ЗО грудня 1924 року, прихопивши копію рукопису, я востаннє переступив поріг видавництва і назавжди залишив Нью-Йорк.

Я не мав наміру привласнити працю англійського фізика. І дременув з видавництва тому, що Невтримно хотів зустрітися з Олівером Хевісайдом і повідомити йому свої результати…

Наприкінці січня 1925 року я прибув до Лондона, а третього лютого у містечко Торкі, що у графстві Девоншир, де мешкав учений.

Та мені не поталанило: Олівер Хевісайд несподівано помер. Про це я довідався випадково з газети в поїзді. І все-таки я поїхав, мусив це зробити… Копія рукопису була в мене. Оригінал же, безперечно, в його віллі. Увечері, через день після від’їзду зі столиці, вдалося без перешкод проникнути в осиротілий будинок, де ще зовсім недавно, напаливши кімнату до тридцятиградусної спеки, запаливши незмінну люльку, вчений сідав за роботу…

Одне слово, рукопис опинився в мене… Чому так вчинив? Десь підсвідомо відчував: праця Хевісайда — могутня зброя, яка може втрапити до непевних рук. Відлуння першої світової, що забрала мільйони життів, було надто відчутне. Інтуїція підказувала: необдумане застосування геніальної теорії може призвести до нових фатальних наслідків.

Як уже згадував, виведені мною часткові розв’язки “Світового Рівняння” давали підстави твердити, що час може рухатися і від майбутнього до минулого. Більше того, отримані результати піддавалися експериментальній перевірці. Ось її суть. Весь оточуючий світ наповнений дією. Своєрідна велетенська кінострічка, з якої наш розум-об’єктив може вихоплювати окремі кадри. Під час досліду вона повинна прокрутитися в зворотному напрямі, відтворивши на спеціальному екрані давноминулі події.

Мені вдалося знайти кваліфікованого експериментатора — Джорджа Снеддона, чудового хлопця і прекрасного знавця електротехніки, оптики, хімії. Майстра на всі руки! Саме завдяки його старанням був створений “Хронопроектор” — апарат для спостереження за минулим.

Але під час дослідів замість того, щоб сидіти і спостерігати за давноминулими подіями, ми стали їх безпосередніми учасниками!

Причина? Свого часу, з огляду на малість і відсутність фізичного змісту (яка необачність!), я знехтував останнім членом “Світового Рівняння”.

І ось так ми несподівано отримали “машину

часу”. Під час подорожі на ній з моїм організмом сталася дивовижна метаморфоза — сповільнився хід біологічних процесів. У свої дев’яносто років мені не можна дати й сорока.

Не знаючи наперед наслідків втручання в минуле, ми з Джорджем поводилися вкрай обережно, утримуючись од найменших спроб контакту з прадавнім світом. Та, на жаль, врахували не все…

Непередбачений інцидент з римськими легіонерами, коли надто запальні вояки списами пошкодили апарат, призвів до того, що ми опинилися в Лондоні 24 серпня 1940 року. Того дня гітлерівці вперше бомбардували англійську столицю. Джордж і копія рукопису Хевісайда з нью-йоркського видавництва загинули під руїнами. Мене ж вибуховою хвилею відкинуло далеко од місця падіння “Хронопроектора”. Оригінал “Теорії електромагнетизму” хоча й постраждав, але більша частина збереглася. Згоріли ті сторінки, на яких було виведено “Світове Рівняння”.

У роки війни я займався розробкою радіолокаційної апаратури і був гордий з того, що вношу й свою частку в перемогу над фашизмом.

Коли стало зрозуміло, що війні незабаром кінець, все частіше почав задумуватися над проектом нового “Хронопроектора”, вірячи в те, що дивовижний апарат допоможе нерозважному людству постійно тримати контакт з минулим і вбереже од помилок у майбутньому. Які лише ідеї не відвідували мене у той час!

…Навесні 1945 року, здавалося, людство схаменулося і всі нещастя канули в небуття. Тоді багато хто так думав. І я з потроєною енергією взявся відтворювати рукопис генія. Чимало встиг зробити. Але коли у рік розгрому фашизму над планетою виросли два страхітливі гриби, зрозумів, що практичні знання, на жаль, випереджають духовний і моральний розвиток людства. Ейнштейн мав цілковиту рацію, стверджуючи, що вивільнення атомної енергії змінило все, за винятком нашого способу мислення. Частина людства все ще мислить категоріями Клаузевіца: війна — це продовження дипломатії іншими засобами. Отож я знищив усе, що встиг зробити, і дав обіцянку — нікому й ніколи не відкривати таємниці сера Олівера Хевісайда, яку можуть використати нечисті на руку…

За останні десятиліття в світі багато змінилося. Змінився і я. Почав замислюватися над тим, що людство не таке вже й лихе. Володіння “Світовим Рівнянням”, осягнення єдиної теорії поля зробить нас могутніми, здатними посперечатись із буттям. Можливо, усвідомлення своєї величі й могутності примусить людей чинити лише добро. Я не пропоную якусь панацею від Зла, шановний містере Кравченко. Знаю Вас як прекрасного фізика-теоретика і чудову людину. Мені відомі Ваші праці з проблеми часу і простору. Я, звичайно, не міг не взяти до уваги того, звідки Ви, в якій країні живете і працюєте.

Саме тому, передаючи Вам рукопис Олівера Хевісайда, переконаний, що Ви осягнете таємницю англійського фізика і підпорядкуєте її лише на ДОБРО…”

ШАНТАЖ

Коли видатний, але вже похилого віку вчений каже, що якась ідея здійсненна, він майже завжди має слушність. Коли ж він каже, що якась ідея нездійсненна, він, найімовірніше, помиляється.

АРТУР КЛАРК

Повинен сказати, що мій друг Чет Фаллер, з “Айлендс реджістер”, недарма має репутацію найпронозли-вішого репортера кримінальної хроніки. Кому-кому, а йому достеменно відомо, який матеріал може на півдорозі між друкарською машинкою і ротацією обернутися в зелені папірці, що так приємно похрускують між пальців.