Прекрасні катастрофи
Шрифт:
— В штики! — оскаженіло загорлав полковник Дубл.
Тисяча солдатів, як один, забряжчали амуніцією, перекинувши гвинтівки на руку.
Натовп був беззбройний — в сонячному Геліополі всієї зброї було чотири старовинні мушкети, якими вітали Свято врожаю. Тому натовп повернувся спинами до штиків і тихо розійшовся в п’ять радіусних вулиць Геліополя.
Полковник Дубл ще раз за своє життя всміхнувся звитяжною усмішкою переможця. Він скомандував “до ноги” і велично поглянув на своїх солдатів.
Солдати стояли похмурі. Вони не смакували радощів перемоги.
Думбадзе з Коломійцем пакували свій чемодан. Вони робили це неохоче, але досить-таки швидко. Вони зійшлися на тому, що це
— Власне, — сказав Думбадзе, — може бути два варіанти нашого майбутнього: або 3 сер О запропонують нам вирушати разом на літаку сера Імлійса, або сер Імлійс заарештує нас і запропонує летіти разом із 3 сер О на цьому ж літаку. І в тому, і в тому разі чемодан треба пакувати.
— Є ще й третє “або”,— Є зауважив Коломієць, — про нас просто можуть забути.
— Сумніваюся, — скептично відкинув таку гіпотезу Думбадзе, — або нам і далі вірять, і тоді нема підстав про нас забувати, або нам уже не вірять, і тоді знову ж таки нема підстав про нас забувати.
— Я волів би, проте, — розмислив Коломієць, — наперед трохи порадитися з місіс Ліліан. Це, власне, єдина особа, що могла б висловити тут об’єктивний присуд.
— Я з вами цілком згодний. Давайте спробуємо це зробити, поки нам ще не пропонують летіти або поки нас не арештовують.
Думбадзе з Коломійцем протелефонували на квартиру місіс Ліліан. Відповіді звідтіля не було. Вони протелефонували до Спектрарія, на квартиру Ями. Звідтіля відповіді також не було.
— Дивно, — розчаровано сказав Коломієць.
— Дивного, — відказав Думбадзе, — нічого нема. Що не кажіть, а останні події неабиякі. Або місіс Ліліан, до краю знервована, бродить десь по місту, або, добре зваживши всі обставини, вчасно потурбувалася не мозолити очей членам ревізійної комісії, а особливо — губернаторові. Так чи так, її нема, і я дуже шкодую, що ми не можемо навіть попрощатися з нею.
— Ідея! — раптом скрикнув Коломієць.
— Викладайте її сюди!
— Я гадаю, є одна особа, яка повинна знати, де нам шукати зараз місіс Ліліан.
— Ви говорите про…
— Ви не помиляєтеся, я говорю про Альберта Сю.
Думбадзе хитро поглянув на свого товариша.
— А ви маєте рацію, друже. Скажу одверто…
— Не будемо, друже, шукати причин, але останні дні місіс Ліліан дуже часто можна було побачити в компанії цього горбатого клерка.
— І то — здебільшого наодинці. Ви праві, ми зараз повинні дізнатися в нього.
Думбадзе підійшов до дзвінка і подзвонив до швейцарської.
Через дві-три хвилини до кімнати з’явилася молода красуня Мехта.
— Добридень, Мехто, — привітав її Думбадзе, використовуючи всі, здобуті за ці дні, слова з мови гінді, бо Мехта погано розуміла англійський діалект, — добридень, Мехто, ми хочемо просити вас піти до містера Сю, — знаєте, цього маленького горбатого урядовця англійських джентльменів, чорт би їх побрав, і покликати його до нас. Скажіть йому, будь ласка, що ми дуже хочемо його бачити.
— Урядовця Сю нема, — відказала Мехта. — Урядовець Сю пішов у гори.
— В гори? Чорт забирай, саме час для прогулянки!
— Урядовець Сю не пішов гуляти, — сказала Мехта, — урядовець Сю пішов у гори зовсім.
— Що?
Товариші спантеличено перезирнулися.
— Ви кажете, він пішов зовсім?
— Так.
— Ф’ю! Нічого не розумію, — признався Думбадзе. — Що це з ним?
Мехта не порахувала це за запитання донеї і стояла мовчки. Деякий час помовчали й Думбадзе з Коломійцем. Коли Мехта, почекавши ще трошки, повернулася до дверей, Думбадзе схопився до неї.
— Стривайте, Мехто! Може, ви тоді знаєте, де нам зараз знайти місіс Ліліан? Місіс Ліліан, розумієте?
— Лі?
— Ну так, Лі.
Замість відповіді Мехта встромила руку за свою пов’язку і добула відтіля конверт.
— Ось, — простягла вона його Думбадзе, — це лист Лі до вас обох. Вона сказала мені віддати цього листа вам, якщо ви спитаєте про неї. Коли б ви про неї не спитали, то вона веліла мені листа спалити.
Здивовані, зраділі й схвильовані Думбадзе з Коломій-цем вхопили листа. Вони розірвали конверт і розгорнули папір. Так, це був лист від місіс Ліліан. Ось що писала вона:
“ Дорогі товариші!
Цей лист, можливо,
Нен-Сагор був великий учений, великий науковий діяч. Але, на жаль, він був тільки науковий діяч, тільки вчений. Це неправильно. Неправильно й те, що тільки наукових діячів хотів він зробити із нас. Неправильно й те, що впорядження і поліпшення людського життя він бачив тільки в біологічному оновленні людського організму, в оновленні людини. Саме життя довело йому, що він помилився, що цього надто мало. Та… він зрозумів це надто пізно для себе. Він надто пізно зрозумів (та й чи цілком він зрозумів це?), що про оновлення людини можна говорити тільки після оновлення самої землі,— Є оновлення, тобто кардинальної зміни тих соціальних стосунків, що є на ній. Тоді, як стане нова соціальна система, про оновлення людини не доведеться й говорити, — воно прийде само, як логічний висновок з оновленої, нової соціальної системи. Наукова теорія Нен-Сагора — це найпростіша з наукових теорій нашого часу. Але щоб могти здійснити її, треба повалити старий світ.
Такий висновок для себе я зробила ще тоді, як у Лондоні на зборах медичного товариства виступила з заявою на доповідь Нен-Сагора. За цю заяву мене негайно ж викинули з соціалістичної партії, до якої я перед тим належала. Це було дуже добре, бо я змогла зробити ще глибші висновки про те, з ким мені бути, щоб боротися за повалення старого світу і будівництво нового.
Отже, прийшов і для мене час. Я іду туди, в Пешавар, у Бомбей, у Калькутту, — не знаю навіть куди саме, але туди, де зараз боротьба, де індійські трудівники на чолі з індійським пролетаріатом борються з насильством англійських колонізаторів. Я йду боротися разом із ними. Тільки так чинити буде правильно. Навіть з погляду “суто наукових висновків” Нен-Сагорової теорії про соціальну профілактику.
Наш Геліополь повстав як вогнище боротьби за нову людину. Життя само показує, як треба провадити цю боротьбу. Це має бути політична боротьба, і її треба провадити тільки із зброєю в руках!
Зо мною йде і Яма. З нами йде ще кілька чоловік з молодого геліопольського покоління. Але незабаром воно піде все. З нами йде і Альберт Сю. Клерк Альберт Сю здавна член англійської соціалістичної партії. Зараз він зрозумів, що боротися треба тільки за комуністичну революцію.
До побачення, дорогі товариші.
Ліліан”
Думбадзе з Коломійцем читали листа Ліліан зразу вдвох і вголос. Вони читали, не зважаючи на Мехту, що так і лишилася стояти позад них. Вона перша порушила мовчанку, що запанувала зразу після прочитання листа.
— Троє наших юнаків пішли за Лі й Ямою, — сказала вона. — Завтра піду я, підуть ще другі наші люди… Але спаліть цього листа, Лі наказала його неодмінно спалити.
Цілком машинально Думбадзе добув сірника і підпалив аркушик паперу. Він згорів. Мехта прослідкувала, поки весь папір не обернувся на купку попелу, і тоді тихо вийшла з кімнати.