Прекрасні катастрофи

Смолич Юрій Корнійович

_{Вклад Юрія Корнійовича в скарбницю української радянської прози значний. Його трилогія “Дитинство”, “Наші тайни”, “Вісімнадцятилітні”, повість “Театр невідомого актора”, романи “Вони не пройшли” і “Світанок над морем” широко відомі читачеві. Про Смолича можна по праву говорити, як про видатного майстра прози, художника тонкого і спостережливого. Надзвичайно цінним є те, що письменник працює і над розробкою науково-фантастичного жанру. Трилогія “Прекрасні катастрофи”, написана ще в тридцятих роках, витримала в свій час чимало видань, і досі на цю книжку великий}

попит у бібліотеках.

_{Немає потреби доводити, яке велике значення для виховання і збудження творчої думки мають науково-фантастичні твори. Читання таких книжок в юнацькі роки у багатьох випадках визначало наперед вибір професії, обрання життєвого шляху, прищеплювало любов до фантазії, до мрії, без яких життя і діяльність втрачають барви і про які Ленін писав, що вони потрібні не тільки поетам, а навіть і математикам. К. Е. Ціолковський, видатний радянський учений і винахідник, в свій час відзначив, що “прагнення до космічних мандрівок” збудили в ньому романи Жюля Верна, а це вже викликало конкретну “діяльність розуму”.}

_{Давно вже здійснилися мрії героїв казок, створених народом. Тепер ми маємо не килими-самольоти, а реактивні літаки, які випереджають звук, і вертольоти, які піднімають тонни вантажу. Людство стоїть на порозі великих відкриттів: все менше часу відділяє нас від того моменту, коли реактивні двигуни поринуть у космічні простори. Атомна енергія вже потекла по проводах, створюються атомні кораблі, атомні підводні човни.}

_{Самі вже ці наукові завоювання збуджують фантазію, відкривають нові простори для польоту сміливої думки художника-фантаста.}

_{Величезна більшість науково-фантастичних творів присвячена технічним проблемам і лише небагато — проблемам біології та медицини. Це не випадково. Галузь медицини надзвичайно складна, прогрес в ній здійснюється, в порівнянні з технічним прогресом, досить повільно, тому і стимулів для фантазії менше, звичайно, для такої фантазії, яка б ґрунтувалася на реальних перспективах, а не відвертала від них.}

_{Смолич обрав для своїх науково-фантастичних повістей найскладнішу галузь — медицину.}

_{“Прекрасні катастрофи” складаються з трьох повістей: “Господарство доктора Гальванеску”, “Що було потім” і “Ще одна прекрасна катастрофа”. В перших двох повістях катастрофи зазнав поміщик і вчений Гальванеску, у третій повісті катастрофи зазнав індійський учений Нен-Сагор — в умовах капіталізму виявилося неможливим здійснити в медицині профілактичний напрям, який розробляв Нен-Сагор, відкривши нові методи оздоровлення. Так розвіялись його хибні погляди, і він почав мислити реалістично, визнавши, що тільки в соціалістичному суспільстві можна здійснити зроблені ним відкриття, здійснити широку профілактику захворювань.}

_{Отже, ці катастрофи, на наш світогляд, є катастрофами прекрасними, бо кінець кінцем вони нам корисні і сприяють перемозі передових ідей.}

_{Але основний задум книги не в тому, щоб тільки довести, що крах ідей буржуазного}

суспільства нам на користь. Письменник, порівнюючи буржуазну і радянську медицину, хотів розкрити людиноненависницьку суть буржуазної ідеології і гуманність та прогресивність науки радянської, науки соціалістичної.

_{Смоличу вдалося здійснити цей задум.}

_{Ось перед нами доктор Гальванеску.}

_{Це вчений, хірург, талановитий експериментатор і водночас багатий поміщик, жорстокий і ненажерливий, цілком відданий прагненням і життєвим інтересам свого класу. Він мріє про “перебудову сучасної системи експлуатації на основі нових наукових здобутків”, причому “експлуатації цілого світу”, аж ніяк не менше. Він мріє про перетворення самої людини в покірну, слухняну машину, позбавлену здатності почувати і мислити.}

_{На думку Гальванеску, робітникам немає потреби почувати і мислити. Це, як він вважає, лише гальмує прогрес і заважає самій роботі. “Людина хоче їсти і їсть занадто багато. Ні одна машина не потребує стільки опалення і мащення… А скільки лиха виникає на основі цих дурних і зайвих властивостей. Заколоти, заворушення, революції: це треба ліквідувати. Негайно. Поки продуценти всіх країн, всі ці пролетарі і трудящі не об’єднали своїх сил проти нас”,— Є міркує він.}

_{У своєму маєтку, під захистом і при сприянні уряду — діється ще за часів капіталістичної Румунії — під пильною охороною з боку сигуранци, Гальванеску здійснює свої диявольські досліди на ув’язнених та емігрантах. Йому вдається перетворити живих людей в машину, керовану по радіо, замінити в їх артеріях і венах кров на “кров штучну” — рідину особливого складу, що є “досконалим провідником електричного струму”. Тепер динамічна гармонія функцій органів здійснюється спрямованим із-зовні рухом електричних струмів.}

_{Гальванеску заглядає в майбутнє. Він вважає, що людство витрачає загрозливо швидко запаси копалин. Незабаром “брюхо землі спорожніє,— Є говорить він, — і ми житимемо на порожньому вилущеному горіхові”. Він закликає до розумного, обережного ставлення до природних багатств за рахунок використання людини, як найдешевшого, найдоступнішого і легко відтворюваного матеріалу. Перетворені в автомати люди постачатимуть таким, як Гальванеску, матеріальні блага й предмети розкоші, “і ніяких заворушень, ніяких революцій”. “Хіба машина здатна на революції?” — самовдоволено твердить Гальванеску.}

_{Проти Гальванеску напружену і тяжку боротьбу веде комсомолка Сахно. Це смілива, сильна, цілеспрямована жінка, наполеглива в досягненні мети, полум’яна патріотка. Вона прекрасна в своїх словесних боях з Гальванеску, у спалахах жагучої ненависті до людиноненависницької ідеології реакційного вченого, у благородному почутті прихильності і дружби до простих людей з народу — до шофера Чіпаріу та човняра Йонеску — в упертому прагненні допомогти їм, коли вони потрапляють у біду, і повернути їм життя, коли лиха воля Гальванеску обертає їх у машини.}