Прекрасні катастрофи
Шрифт:
Сухий дравид [43]уже без всякого виразу схилив свою голову на знак згоди.
— Це буде дуже добре, коли губернатор дасть вам солдатів, якщо в нього є вільні. Скільки я знаю, серед солдатів нема зараз безробітних: вони всі тепер під гвинтівкою… Я, сер, не хочу вас розчаровувати, — тільки я боюся, що ви не виїдете завтра о восьмій годині на Пешавар.
— Не виїдемо? Чому?
— Залізниця зараз теж страйкує, і невідомо, коли можна сподіватися на розв’язання конфлікту. Хвиля громадської непокори, як вам повинно бути відомо, сер, захопила мало не всю Індію…
Опасиста фізіономія сера Овена Прайса тяжко закам’яніла. Тільки
— Господи! — змолилася побожна душа сера Овена Прайса. — Господи, і ти не покараєш тяжко цих лиходіїв і мерзотників! О господи, ти починаєш забувати про свою кохану Британію!
Побожна душа сера Овена Прайса не дозволила йому закінчити цю молитву вголос лютою лайкою: він вилаявся на цей раз пошепки. Він посилав тяжкі прокльони на голови всіх носильників і залізничників всесвіту, він бажав лютих нещасть усім індам, він зичив гіркої долі, безталання й мору всім створінням інших рас, націй і класів.
Але він мовчав. Він тільки люто й гнівно зиркнув раз просто в вічі Нен-Сагорові. Всім було зрозуміло, що саме хотів би він йому сказати в цю хвилину. Всі це зрозуміли і теж промовчали.
— Добре, — сказав сер Овен Прайс, трохи заспокоївшись, — добре! Нехай наш багаж тим часом полежить тут, будьте певні, я дістану солдатів у англійського губернатора! Будьте певні, я дістану від нього й змогу тим чи іншим способом негайно ж і без затримки добутися туди, куди нам треба! Потурбуйтеся за цілість нашого багажу, щоб ці негідники, мерзотники, падлюки і нахаби, — сер Овен Прайс думав про страйкарів усіх професій, — його не розграбували. А ми, панове, — звернувся він до свого товариства, — їдьмо зараз до готелю. Там я залишу вас і поїду до губернатора. Їдьмо!
Всі, так само мовчки, скорилися цій пропозиції і рушили до під’їзду, до таксомоторів.
На під’їзді стояла тиха постать горбаня Сю. Сотні дві інших прибулих в чорній меланхолії застигли тут і там в аналогічних позах байдужої покори чи безсилої люті.
Альберт Сю, побачивши своїх патронів, мляво пішов їм назустріч.
— Сер, — звернувся він до сера Овена Прайса, — що робити, сер? Таксомотори страйкують. Ніяк неможливо добутися до готелю…
Бомбей — головне місто однойменної в ті часи Британської провінції в Індії — знаходиться під 18°55? північної широти та 72°54? східної довготи при західному березі Ост-Індії, на південно-східній частині острова Бомбей, відділеного лише вузькою протокою від острова Салсері. На півдні глибока затока розділяє місто на дві частини на двох півостровах: на заході — Малабар-Гіл, на сході — Олд-Воменс Ейланд. Третя частина міста лежить на півночі — це Кестл.
В Малабар-Гіл є священне селище індійців — Балкешавар і кладовище древніх іранських зайд огнепоклонників парсів, тепер заможної верстви торговців та урядовців. Ближче — резиденція губернатора та квартали багатих вілл індійських раджів та англійських магнатів.
В Олд-Воменс Ейланд — за маяком і обсерваторією — постають величезні кам’яниці бавовняних фабрик, військових (англійських, певна річ) заводів та похмурі нескінченні ряди велетенських товарних складів. Тут, у цих складах, зосереджено добру частину тих п’ятдесяти чотирьох процентів імпорту, що їх має Англія в загальному завозі до Індії іноземних товарів і що їх так саботує індійське суспільство, воліючи розвинути свою власну промисловість. Тут же, довкола цих складів, у корпусах бавовняних фабрик та в артилерійських арсеналах військового міністерства, зосереджено
Там, далі на північ, за розкішним і розпутним Кестлем, за розкішними палацами метрополії — цитаделями англійського імперіалізму, за нужденністю осель Блек-Туанського тубільного передмістя, відгородженого від готелів англійського Кестля широкою еспланадою [44],— Є там, у доках Мазагонської околиці, зосереджено й другу добру частину індійського пролетаріату — найнебезпечнішу, найстрашнішу і неминучу загрозу індобританському капіталізмові. Там щовечора в заулках казарм можна почути несміливі й тихі, але рясніші й рясніші співи інтернаціонального гімну пролетарської боротьби, там щоночі можна спостерігати самотні обережні постаті, що нишком розходяться з потаємних притулків революційних організацій, там щодня можна бачити незчисленні мундири англійської поліції, бо тубільній поліції там не дуже довіряють, — там можна бачити все те, що свідчить про присутність великих загонів пролетарів і що віщує маловтішне майбутнє їх хазяям…
1 176 000 жителів нараховував у ті роки Бомбей, і з них до 80 000 працює саме тут, у доках, заводах і фабриках Бомбея. Англія робить усе, щоб затамувати й зменшити цей буйний процес пролетаризації селянської Індії і, озброєна підпертою штиком і золотом твердою політикою імпорту, досягає чималих результатів, але… з року в рік міцніє й свідомішає незначний порівняно пролетарський загін Індії і вже підносить свій владний голос перед своїми і англійськими хазяями.
Десять годин день у день працює у доках і фабриках інд-пролетар, і тоді повним життям живуть англійські чи англо-індійські заможні квартали, інституції й палаци, але от вийшов інд-пролетар на вулицю теж, і спорожніли вулиці, нашорошилися інституції, засамотніли огні одеонів [45]і спохмурніли палаци: робітник страйкує! Робітник нагадує про себе! Цього нагадування не любить буржуазне місто.
Скільки було незручностей! 3 сер О не змогли сісти на м’які подушки таксомоторів, щоб приставити свої ніжні тіла до ванної кімнати фешенебельного готелю. Вони, зраджуючи споконвічні традиції своїх предків-завойовників, повинні пішки мандрувати через колоніальне місто! Правда, горбань Сю несе всі три їхні несесери, вони не обтяжують своїх рук, але ногам їхнім уперше за життя доводиться робити такий далекий рейс: адже британський джентльмен споконвіку робить свої рейси лише на спеціально пристосованих для того спорудах — на фрегатах, на пароплавах, в залізничних вагонах, у авто.
3 сер О йшли люті, гнівні: вони захекалися. До найближчого готелю в пристойній для них частині міста лежала путь з добрих п’яти кілометрів. Нен-Сагор, місіс Ліліан, Думбадзе з Коломійцем три кроки позаду йшли за ними. На них піша мандрівка не вплинула так депресивно. Думбадзе й Коломієць, навпаки, дуже раді були ближче придивитися до нового, незнаного міста далекої, вперше баченої країни. Вони залюбки спинялися на перехрестях і роздивлялися навкруги, вони охоче прислухалися до розмов перехожих і намагалися коли-не-коли й собі встряти в якусь розмову. Вони захоплено слухали Нен-Сагора, що, зійшовши на рідну землю, став молодий і говіркий, як вуличний фланер. Нен-Сагор розповідав їм про життя цього міста й про життя цілого свого народу, він спинявся перед кожною рекламною тумбою й переказував найсвіжіші новини. Він уголос прочитав відозву громадського комітету непокори, наказ губернатора про стан облоги на час страйку, оголошення страйкового комітету…