Прекрасні катастрофи
Шрифт:
Нарешті на другій годині мандрівки, зовсім підтоптавшись, експедиція спинилася перед під’їздом готелю “Британія”. 3 сер О задоволено вітали цю втішну їх серцям назву. Сер Овен Прайс перший ступив у просторий вестибюль готелю.
Назустріч подорожнім негайно ж вийшов сам господар готелю. Він привітав гостей дуже ввічливо, але начебто розчаровано й розгублено. Він сам повів подорожніх по покоях і сам же сповістив, що, крім цих помешкань, на його превеликий жаль, анічогісінько не може віддати в розпорядження вельмишановних мілордів, бо от уже три дні, як вся прислуга готелю нахабно страйкує.
Сер Овен Прайс, сер
Думбадзе з Коломійцем у цей час розташувалися в своїх спільних номерах. Вони посідали один проти одного в глибокі пружні крісла й довго захоплено реготали. Реготали вони з багатьох поважних причин: їх веселила вся ця зовсім несподівана подорож на другий кінець суходолу, їх смішили фізіономії англійських ескулапів, їх бадьорила ця знайома атмосфера страйкуючого, настороженого міста.
— Справді, я почуваю себе, як у Петрограді в сімнадцятому році! — реготав Коломіець. — Ми тоді здорово ганяли на ваговозах!..
— Ні, це більше подібно до Петербурга в дев’ятсот п’ятому році,— Є розважав Думбадзе, — щось таке, знаєте, спільне в цій атмосфері діяльної бездіяльності і бездіяльної діяльності!
Місіс Ліліан у цей час сиділа в салоні й нашвидку переглядала місцеві газети. Вона не шукала там, певна річ, якихось відомостей про їхній приїзд, — розбурканій країні було не до того, — але вона шукала відомостей про саму країну. Вона читала повідомлення уряду про хід страйкових подій, вона шукала інформ. ацій про діяльність місцевих революційних організацій. Таких інформацій вона не знайшла: їх треба було шукати в іншому місці, в іншій пресі, що не могла потрапити до салону готелю “Британія”.
За її стіною її дід Нен-Сагор, вмиваючись теплою зельтерською, голосно наспівував важкі слова старої свободолюбної народної пісні.
За стіною ж покоїв Нен-Сагора було зовсім тихо. Там сиділи зараз двоє з трьох суддів: сер Освальд Кеммері і сер Олівер Вебенс курили свої сигари. Вони мовчали при тому, і видно було, що ця мовчанка триватиме щонайменше до закінчення страйку. Сер Освальд і сер Олівер не були говіркі. Вони покірно чекали, коли повернеться їхній колега від його світлості губернатора провінції Бомбей.
Вони зрідка позирали у вікно, але сера Прайса не було видно: на вулиці стояв присмерк, а на її розі — озброєний загін англійських солдатів. Солдати не були в парадній уніформі.
Що “скрізь добре приятеля мати” — про це знають усі, про це навіть в усіх світових мовах є відповідні приказки. Отже, сер Овен Прайс почував себе у губернатора добре, бо сам губернатор, виявилося, був добрим приятелем сера Овена Прайса. Мало того, губернатор Бомбея, сер Грегор Пумвік, був не тільки приятелем сера Овена Прайса, він ще був його шкільним товаришем, вони разом закінчили Кембріджський університет в 1891 році (в товаристві дам обидва вони — і сер Овен, і сер Грегор — мали звичай скромно заявляти, що Кембрідж вони закінчили в 1901 році). Закінчити разом університет у славному Кембріджі було так
— Овен! — гукнув він своїм старечим голосом так, що затремтіли шибки. — Негідний хлопчисько! Який чорт приніс тебе сюди, в це прокляте чистилище божого світу?
— Помовч, Грі, я повинен насамперед нам’яти тобі вуха! — відгукнувся знизу сер Овен Прайс і з легкістю своїх шістдесяти років побіг по сходах вгору.
Приятелі впали один одному в обійми.
— Старий чорт! — сяяв сер Грегор, вибиваючи дружніми штурханами дорожній порох з пальта сера Овена.
— Лисий дідько! — мало не плакав з радощів сер Овен, забувши в цю щасливу мить навіть про свої злощастя і нахабних страйкарів.
— Як живеш, маленятко?
— Як тобі порипується, песиголовцю?
Радість зустрічі навіяла їм передсорокалітні спогади, і насамперед вони згадали свій кембріджський діалект. Крім того, й самі звичаї та традиції цієї школи зобов’язували її вихованців, де б і коли вони потім не зустрілися в своєму житті, вживати цього обов’язкового вульгарного студентського діалекту.
— Ти з острова, старий тюхтію?
— До тебе, стара шкапо!
— Стріляти чорних куріпок на старості літ?
— До старості людина вдосконалюється, йолопе!
Словом, у двох-трьох словах сер Овен Прайс розповів своєму старому приятелеві справу, яка закинула його в далекий домініон, і про всі труднощі, що виникли на його путі. Вони розмістилися в неробочому кабінеті сера Грегора і посмоктували якесь питво, старе на роки, дороге на гроші, красиве на колір і відворотне на смак.
Грегор був дуже здивований з розповіді сера Прайса…
— То ти кажеш, що в мене страйк і англійському джентльменові навіть невільно проїхати, куди він воліє? Ти дивуєш мене, канашко!
Сер Грегор три дні дуже інтенсивно готувався до осіннього матчу з регбі й не мав часу на політичні справи.
— Стривай, я пригадую! Полковник Ройс разів з десять все домагався зробити мені якусь, за його словами, дуже важливу доповідь, але ж я не міг перервати тренажу. Він усе вимагав якихось наказів, і я сказав йому, щоб він написав собі скільки хоче на бланках з моїм підписом. Можливо, це й був наказ про стан облоги. Так, значить, ці сучі діти знову застрайкували? Ну, нічого, ти не турбуйся, друзяко! Полковник Ройс жартувати не любить, — він, мабуть, уже повісив з півста.
— Але ж мені негайно треба їхати, а твої залізниці стоять!
— Пусте! Ти погостюєш у мене місяць-другий. Зараз саме сезон бананів.
— Я не можу: королівське товариство чекає мого висновку. До того ж, можливо, цей індуський знахар є й протидержавний злочинець! його треба негайно вивести на чисту воду!
— Ми пошлемо до нього загін полковника Ройса.
Проте серові Овенові пощастило вговорити свого старого приятеля. Він дав обіцянку, що, вертаючись назад, спиниться погостювати в сера Грегора й буде присутній на осінньому матчі. За це сер Грегор мав завтра ж приставити сера Овена Прайса з його компанією до Нурі, щоб справа не затяглася.