Претенденти на папаху
Шрифт:
— Це ви у мене питаєте, Грак? Я можу відповісти, але й мене дещо у вашій пісні цікавить. Ваша життєва програма мені зрозуміла. Але не ясно, для чого вам прудка вдова.
— Іди ти к бісу, Сідалковський! Мий пику, чисть язика і поїхали, якщо хочеш зустріти дядю Філю…
— А ля мінют… А втім, ні, Грак, якщо
— Гаразд, Сідалковський, оскільки це наша програмна пісня…
— Ви хотіли сказати, ваша програмна…
— І твоя теж, доктор. Послухай ще два кумплети.
— Я весь вуха і очі, Грак. Тільки одне зауваження: відмінникові сільгоспакадемії треба знати — не кумплети, а куплети. Тільки пе а пе!
Грак перекинув свої ноги у великих черевиках з однієї на другу і торкнув струни, які озвалися звуками, Що їх аж ніяк не можна було назвати срібними.
Дайте хоч мені адресу,Я помчу в саму Одесу.Там вдову оту знайдуІ в столицю приведу…— Прошу пардону, Грак, але у мене до вас ще одне питання: невже з Одеси до Києва будете вести пішки? Цікаво, як це вам удасться?..
— Це ж для рими.
— А-а-а, хіба що. Заради рими можна піти й на деякі жертви. Велике мистецтво цього, здається, навіть вимагає. І що ж далі?
— Завтра йду до дяді Філі,Є у нього вдови милі.Може, цей раз повезе,А то я ні те ні се.Отаке, брат, се ля ві —Все ж одружусь на вдові…— Мені б ваш оптимізм… Але чому до дяді Філі ви підете завтра? Я ж, здається, заради нього сьогоднішнім ранком жертвую.
— Умивайся вже. Набрид. Дай я картинки спокійно додивлюсь.
— Ви це хочете зробити без свідків? Правильно, Грак. Чим менше свідків, тим краще, повірте мені. У мене в цій справі досвід. Я поніс своє лице в долонях…
Сідалковський набрав у холодні руки ледь теплої води, почав натирати своє випещене обличчя. Ці маніпуляції Євграф називав процесом «вічної молодості», а коли його знайомі запитували: «Звідки у вас таке обличчя, Сідалковський?» — він щиро відповідав: «З маминих рук». При цьому він згадував, як колись у дитинстві дуже боявся холодної води, і мати привчила його лляти на холодні руки теплу воду і спочатку нею, а потім холодними долонями натирати лице. Від задоволення Сідалковський завжди аж млів, зберіг цю звичку й донині. Хоча у ванні в нього цілодобово була гаряча вода, Сідалковський все одно вмивався так, як це робив колись удома…
Євграф ще довго маніпулював з кремами, милом, одеколоном, пастами, дезодорантами, теплою водою і всілякими еліксирами. Спочатку в склянці теплої води розвів бактерицидну піну, прополоскав нею рот, попшикав м'ятним дезодорантом з трицетолом піднебіння, щоб не тільки зберегти аромат, а й
— Що ви мене так пильно вивчаєте, Грак? — поцікавився Євграф, зупиняючись біля кімнатного трюмо, щоб укласти вологий чуб у зачіску, яку після певної процедури можна було демонструвати у салоні мод.
— Я гадав, Сідалковський, що вже знаю тебе, як самого себе, але при ближчому знайомстві…
— Ви хочете сказати, що при ближчому знайомстві в мені, як у безбережному океані, відкрили ще один, досі невідомий вам острів?
— Я знав, доктор, що ти такий, але щоб отакий, що навіть у черевики наливаєш одеколон, — ніколи не думав…
— Цнотливість — понад усе! Це мій девіз! Хочете, Грак, бути пахучим — їжте хвою. Зміцнює зуби, терпнуть, як при активних поцілунках, губи, і в роті така духмяність, ніби ви все життя були лісником і працювали в сосняку. А щодо мене, то я, Грак, — наче жінка. Точніше — як цікава жінка. Чим більше її розкриваєш, тим більше у ній загадок. Отаке се ля ві! Ви коли-небудь таких жінок зустрічали? Мовчите? То ж бо! Вам таких навіть ваш дядя Філя не покаже. Такі на адреси не йдуть.
Сідалковський не спускав очей зі свого відображення в дзеркалі і тягнув, стискуючи, носа: з таким розрахунком, щоб він не розширявся, а звужувався біля ніздрів, набуваючи аристократичної форми — тонкої і рівної. Грак дивився на нього і не міг приховати свого захоплення.
Сідалковський випнув груди колесом і, весь пахучий і стрункий, дав можливість Гракові ще раз роздивитися себе з найкращого боку — в профіль.
— Як кедр ліванський. Чи не так, Грак?
— Від скромності ти не помреш!
— Факт — не реклама. Це мені, Грак, не загрожує. А про кого це ви мрієте, як каже Ковбик, онук Монтеск'є і друг Платона? — поглянув пильніше на замріяне обличчя Євмена Миколайовича. — Невже про отаких жіночок, що позують журнальним фотографам?
— Ні, Сідалковський. Я мрію про сина. Мені хочеться, щоб у мене від Зосі був спадкоємець…
— Ви?! — заломив змочені водою брови Сідалковський, не даючи їм просохнути. — Ніколи не думав, Грак, що у вас проглядаються ознаки царського комплексу. Відпрацьовуйте поставу. А Зосі порадьте сидіти цілий день біля вікна і дивитися на таких красенів… Ну, скажімо, як я. І ви матимете не молодого імператора, а бога. А втім, я заговорився, Грак, а ви мене не підганяєте: я палаю від бажання побачити ваше подільське світило — дядю Філю, оспіваного вами у прозі й поезії.
— Ти смієшся, а коли б ти його побачив, то…
— Грак, не інтригуйте. У мене на таксі сьогодні грошей нема. Не примушуйте мене, повноцінного чоловіка, і до дяді Філі мчати з швидкістю кур'єрського поїзда.
На базар вони їхали швидкісним трамваєм, який від звичайних трамваїв відрізнявся хіба що тим, що за проїзд у ньому платили на дві копійки дорожче. Зіскочивши біля базару, Грак пішов по рядах так упевнено, ніби його щойно призначили директором ринку і він знайомиться зі своїм господарством. На місці, де завжди стояв лоток дяді Філі, біліла приклеєна записочка: «Дядя Філя покидає базар, но он ісчо верньотся. Уїхал на базу за новою літературою».