Пригоди Електроника
Шрифт:
Проте не подумайте, що математики випускають стіннівки лише для себе. По-перше, “Програміста-оптиміста” читають усі старшокласники-монтажники, які самі нічого не випускають. По-друге, малюки знаходять там багато карикатур, смішних віршів і веселих фотографій. По-третє, в газеті завжди є вільне місце, й кожний учень може взяти клей і приліпити туди свій допис, оголошення чи прохання.
Професор мав рацію: у понеділок в “Програмісті-оптимісті” всі читали й обговорювали один допис — “Ура чемпіонові!” Коли чемпіон з портфелем в руці з’явився в коридорі, запанувала тиша. До чемпіона
— Це ти Сироїжкін? — запитав він.
— Я, — сказав Електроник.
— Звісно, це він! — закричав, виростаючи за спиною чемпіона, Макар Гусєв, — Сир Сирович Сироїгін, власною персоною!
— Не блазнюй! — обірвав Макара Спартак Недєлін.
— Не блазнюй! — напав на Макара Професор, чим дуже здивував свого приятеля. — Ясно сказано, що першим прибіг Сироїжкін, а не Гусєв.
А Недєлін знову запитував:
— Як же ти так зумів?
— Не знаю, — відповів Електроник.
Діти загомоніли.
— Він ще не читав, — голосно сказав хтось. — Пустіть його!
Електроник підійшов до газети й за кілька секунд, ніби переглядаючи, прочитав усі дописи.
— Все правильно, — спокійно зазначив він. — Тільки в цьому рівнянні помилка — треба плюс, а не мінус.
— Вірно, — сказав Недєлін. — Молодець! Математично мислиш. — Спартак виправив авторучкою помилку, поплескав героя по плечу й відійшов.
Дзвінок розігнав читачів по класах.
Електроник уже сидів на другій парті за могутньою спиною Гусєва, дивлячись прямо перед собою. Поряд з ним совався Професор, гірко розмірковуючи про те, як йому вибачитися за історію з телескопом. Він пробував заговорити із сусідом, але той наче води в рот набрав.
Учителька малювання, зайшовши в клас, сказала, що сьогодні заняття на вулиці. Загрюкали покришки парт, задзвеніли голоси. Гомінка зграйка вихопилась із школи, перетнула Липову алею. А далі — бігом до кручі, до річки. Скільки разів були вони тут і все-таки зупинилися принишклі, широко розкривши очі. Серед зеленого шумовиння кущів стікає вниз довга й блискуча, мов льодяник, скляна коробка. На її споді — три яскраві смуги: червона, жовта, синя. А доріжками котяться різнобарвні горошини — це мчать по штучному кольоровому снігу лижники. Мчать з гори з величезною швидкістю, гальмуючи внизу, де коробка роздимається, наче мильна бульбашка. А ще далі, за деревами, — річка й легка арка моста, де також усе в русі: теплоходи, катери, автомобілі, тролейбуси. А за річкою і за мостом все місто губиться у світлому серпанку.
І вони сидять і малюють те, що бачать. Дехто — розгонисто, впевнено, підкоряючи олівцю перспективу, дехто — нерівно, несміливо, хапаючись за гумку, але всі разом — уважні, вдумливі.
— Зараз робите тільки начерк, — каже вчителька. — Розфарбуєте вдома. Той, хто хоче стати космонавтом, інженером, льотчиком, дослідником, повинен мати добру зорову пам’ять на кольори.
Вчителька ходить за спинами, заглядає в альбоми, стиха дає дітям поради. Ось вона зупинилась біля Сироїжкіна.
Довго дивилася через його плече, потім запитала:
— Що це таке, Серьожо?
Електроник простягнув їй альбом і хриплим голосом відповів:
— Це рухи лижників.
В альбомі Сироїжкіна —
— Не розумію, — знизала плечима вчителька й прочитала вголос: — “Даний трактат, не претендуючи на вичерпну повноту дослідження поставлених проблем, не може не бути корисним для осіб, які проводять дослідження в цій галузі”.
Художники захихотіли.
— Це вступ, — пролунав скрипучий голос Електроника, — Далі все конкретно.
— Ти не захворів? — спитала вчителька. — У тебе хриплий голос. Мабуть, ти застудився.
— Я здоровий, — проскрипів Електроник.
Учителька читала далі:
— “Автор виходить із твердження, яке через свою очевидність не вимагає доказів, а саме: лижі й лижник утворюють систему трьох векторів. Аналіз цієї системи показав, що вона стійка тільки тоді, коли вектори системи лінійно залежні, причому два з них повинні бути колінеарні…” Ти що, Сироїжкін, писав на уроці в газету? Нічого не можу зрозуміти.
— А чому ж, усе зрозуміло! — впевнено промовив хтось.
Спартак Недєлін, розпашілий, рум’яний, у білому светрі, стояв поряд з учителькою.
— Дозвольте, Галино Іванівно? — попросив він альбом Сироїжкіна. — Я поясню! Тут описано, як ми катаємося на лижах. Щойно на всіх трьох доріжках був наш дев’ятий “А”. Отже, про що пише Сироїжкін? Система трьох векторів — це лижник і лижі. Природно, що вони залежать одне від одного, інакше ніякого катання не вийде, і два з них — лижі — ковзають по снігу й паралельні, тобто, висловлюючись мовою математики, вони колінеарні. Про що й пише Сироїжкін. Читаємо далі: “Дуже стійка система, яка складається з трьох колінеарних векторів і яку випробували на собі кілька дослідників”, — Спартак не витримав, засміявся. — Дотепно! Точно як Вітька Попов. Упав на спину й з’їжджав услід за лижами. От не знав, що ти такий писака, Сироїжкін! Це треба негайно в газету. І забавні малюнки можна зробити. Я гадаю, слід назвати так: “Лижний спорт і векторна алгебра”.
— Не знаю, як щодо газети, — сухо промовила вчителька, — а завдання він не виконав.
— Пробачте йому, Галино Іванівно! — попросив Спартак. — Буває, що захопишся не тим, що треба… Але ж талановито написано!.. Він намалює краєвид удома.
— Гаразд, — сказала Галина Іванівна Сироїжкіну, — намалюй удома. А поки що я ставлю тобі крапку в журналі… Діти, урок закінчено. Повертаємось у школу.
До Електроника підійшов Макар Гусєв і потягнув його за рукав.
— Та ти мудрець, Сироїго! От не знав! — Макар нахилився й пошепки запропонував: — Слухай, давай утечемо від усіх і скупаємося!
— Я не вмію плавати, — голосно сказав Електроник.
— Тихіше! — Макар вирячив очі й насварився кулаком, — Чого боїшся? Та ми швиденько, ніхто й не помітить.
— Я ніколи не купаюсь, — була спокійна відповідь.
Така зухвала брехня глибоко вразила Гусєва. А чий же портрет був на всю обкладинку журналу! Всі бачили, яі;
Сироїжкін на цій обкладинці вилізав із басейну й скалив зуби фотографові.
— Подивіться на цього матусиного синочка! — загорлав Макар. — Він боїться промочити ніжки! Він ніколи не купається… Ну й заливає!..