Пригоди Електроника
Шрифт:
Десь у чорноті космосу, над цим будинком, над містом, над Землею кружляли міжпланетні станції, мчали ракети й супутники, але людина ще не знала, що рухає галактиками, які розбігаються в різні боки… Сфінкс — вічний собака фараонів — мовчав…
— Ви попередили Раду охорони тварин? — запитав академік.
— Не тільки попередив, — обізвався Гель Іванович, — а й дістав завдання. Завтра лечу з Електроником в Індію.
— З Електроником? — Свєтловидов від несподіванки підвівся із стільця.
— З вашого дозволу, — іронічно вклонився
— Це той самий, — втрутився академік, — що видавав себе за Електроника?
— Цілком вірно, тільки все було навпаки… Крім того, я вже розповідав, як Електроник тримає зв’язок з машиною фон Круга й дістає всі звіти сонних стрільців. Як бачите, я буквально ні на один день не можу розлучитися з Електроником.
— Дещо починаю розуміти в цій історії, — кивнув Немнонов. — Ну, а ви, дорогий Гелю Івановичу, ні з того ні з сього й раптом — в Індію?
— Заздрите мандрівникові, так? — хитро запитав Громов. — А я радий: проблеми, що хвилювали мене в молодості, не втратили своєї гостроти й понині. Якщо вже є на світі Рессі, треба подивитися його в дії!.. А коли говорити серйозно, то саме в Індії найзавзятіші сонні стрільці. Міжнародна Рада поділяє мої побоювання: послано експедиції в місця промислу стрільців, посилено охорону заповідників. І найголовніше — хтось має створити теорію, яка не тільки викриє всю брехливість доказів фон Круга, але й позитивно вирішить проблему! Що ви на це скажете, Миколо Миколайовичу?
— Із задоволенням спостерігаю ваш юнацький запал і тому не сумніваюся в успіху. — Академік Немнонов підвівся. — А поки ви не полетіли, нам треба розв’язати чергове рівняння Громова — Немнонова.
І вони стали ходити по кімнаті, розмовляючи один з одним точною мовою математики. В розмові серед інших суворих законів з’являлося й рівняння Громова — Немнонова; воно вимовлялося звичайним тоном, як найпростіші слова, — адже ним давно вже користувалися вчені різних країн. Зараз колеги розробляли нову теорію. Якщо її пощастить довести, світ ще більше відкриється людині.
— Так на чому ми зупинилися минулого разу?
Із цими словами у восьмий “Б” ввійшов математик Таратар, і клас обізвався дружним сміхом: “останній раз” був навесні.
— Від імені вчителів і редколегії стінної газети “Програміст-оптиміст” вітаю з початком нового життя! — мовив жартівливо-серйозно давній друг програмістів Таратар Таратарович, і розпушена щіточка його вусів підкреслювала урочистість моменту, — По ваших обличчях я бачу, що ви вирішили завоювати світ формулами й рівняннями. Похвальний намір!
Нове життя, а для Сироїжкіна — кінець пригодам. Канікули закінчилися, починалися
— Всі на місці. Не бачу тільки Електроиика, — сказав Таратар, оглядаючи клас— Якщо мені не зраджує пам’ять, на останньому уроці саме Електроника було призначено моїм помічником — за видатні успіхи в математиці.
— Він в Індії, — буркнув Сироїжкін, викликавши нестримні веселощі товаришів.
Усміхнувся й Таратар; сіпнувши густими вусами, подумав: “Скільки в дітей веселої енергії!”
— Що тут смішного? — нахмурився Сироїжкін. — Адже я зрозумілою мовою сказав: він в Індії, виконує важливе завдання. — І махнув рукою: хіба все поясниш!
— Добре! — Таратар звичним жестом заспокоїв клас — Поки повернеться мій знаменитий асистент, на цей тиждень помічником призначається… — Він обвів поглядом засмаглі обличчя. — Буде призначено того, хто відзначиться сьогодні!
І немов пробили невидимі склянки. Плавання в невідоме почалося.
— Ми познайомимося з найновішою математикою та її найважливішим розділом — теорією керуючих машин. Це могутня теорія, бо з її ідеями можна сміливо братися за вивчення мозку, давати завдання машинам, самим будувати електронно-біологічні системи…
“Рессі! — подумав після цих учителевих слів Сергійко. — Де він зараз, крилато-хвостата система? Летить в далеку Індію? Чи атакує новий загін сонних стрільців? Тепер нічого не дізнаєшся про Рессі — як там його успіхи, поки не повернеться Електроник”.
— Отже, про формули, — розповідав далі математик. — Найкраще, на мою думку, про них сказав знаменитий Генріх Герц. Коли він дізнався, що світло — лише окремий випадок електромагнітних хвиль, відкритих математиком Максвеллом, то зазначив: “Не можна позбутися відчуття того, що ці математичні формули мають незалежне існування і власний розум, що вони мудріші за нас; мудріші навіть, ніж їхні першовідкривачі; що ми дістаємо з них більше, як у них було з самого початку закладено…” Сироїжкін підняв руку.
— Будь ласка, Сироїжкін.
— Герц сказав правильно, але він був знайомий тільки з першою частиною роботи сучасного програміста, — рішуче заявив Сергій.
Гомін здивування пронісся над партами. Сироїжкін поправляє Герца!
— Якщо на підставі формул побудувати електронну модель, — спокійно пояснив Сергій, — вона може дати несподівані результати.
— Ти що, агітуєш за монтажників? — єхидно кинув Вовка Корольков.
Клас насторожився: вічна суперечка між програмістами й монтажниками, яка виникла водночас із народженням школи юних кібернетиків, суперечка про те, хто важливіший для науки — теоретики чи практики, вчителі чи конструктори обчислювальних машин, тривала.