Пригоди Електроника
Шрифт:
Професор був страшенно переляканий: Фермопіл Турін чув його твір! Він увібрав голову в плечі й щось белькотав у відповідь. Потім побачив Електроника й зрадів.
— Це ось він, — показав Професор на товариша, — навчив мене колись грати за формулою Ріхтсра.
Турін прискіпливо оглянув Електроника: він здогадався, що під його одежею захований магнітофон.
— Це ти зображав оркестр? — запитав він.
— Я, — спокійно сказав Електроник. — Формулу Ріхтера я пробував вивести, але, звичайно, не зумів: мистецтво надто складне для математичного аналізу. Зате я навчився деяких
— Прекрасно, — пробурмотів Турін. — Ти мені потім розповіси про свою роботу… — Він квапився на сцену. — Не зникайте після концерту, друзі. Мені потрібно з вами поговорити.
Музикант вийшов на сцену. Сів, поклав руки на клавіші і якусь хвилю сидів нерухомо, з цікавістю розглядаючи забуті Професором ноти.
“Формула Ріхтера… — промовив він тихо. — Виходить, можлива і формула Туріна?”
— Я знаю сімдесят дев’ять математичних символів початку вашої гри, — підтвердив Електроник, почувши висловлені вголос думки. — Для формули цього мало. Хочете, покажу їх у повітрі?
Дуже дивно, але Турін почув математика, подивився на нього, намагаючись угадати, чи не жартує він, і зрозумів: хлопчик говорить правду. Сказав у відповідь швидко, майже не розтуляючи губ:
— Зараз не треба. Потім покажеш.
Математику Турін не любив ще з шкільної лави, йому іноді снилися похмурі сни про екзамени з тригонометрії. Але зараз, як не дивно, згадка про формулу зацікавила його. Він зосередився, вирішив грати для цих загадкових хлопчаків.
Турін грав Чайковського.
…Друзі слухали піаніста в ложі. Електроник з гордістю поглядав на свого однокласника. Можливо, він бачив портрет Професора, що висить у ряду класиків музики. А можливо, уявляв собі його скульптуру, вилиту з чистого золота, — точно таку, яку ставили фараони славетним музикантам.
Електроник мав рацію: вивести формулу Туріна було не легше, ніж навчитися добре грати в шахи. Проте він почував, що саме музика допомагає йому обдумувати головну задачу, й був удячний товаришеві за те, що потрапив на цей концерт.
Звучав Чайковський.
Фермопіл Турін грав, як звичайно, блискуче.
Професор і досі переживав за свій твір. Електроник нетерпляче ждав розмови з великим музикантом: можливо, він відкриє йому якісь закони творчості?
Дев’яте квітня.
ДЕНЬ БЕЗ МАТЕМАТИКИ
Цього дня директор школи юних кібернетиків займався справами восьмого класу “Б”.
Рано-вранці подзвонив тренер збірної з хокею і попросив дозволу відпустити Макара Гусєва з уроків. Тренер сказав, що в Гусєва, на його думку, блискучий кидок по воротах, і тепер його хочуть подивитися знавці — майстри хокейної ключки. Директор знав про виграний матч, але не припускав, що Макар, готуючись до відповідального тренування, уже лежить у своїй камері надсили…
Він сказав, що згоден відпустити гравця, після чого почув вишукано-захоплену фразу тренера: “Якщо мої прогнози щодо Макара Гусєва справдяться, я зніму капелюха перед вашою школою”. Перед школою юних кібернетиків знімали капелюха багато знаменитостей, і директор не дуже здивувався такому визнанню.
Піаніст
Дзвінок з австралійського міста Мельбурна здивував директора. Астрономічне товариство розшукувало містера Сироїжкіна, просило його дозволу на публікацію статті про відкриття Наднової. Директор глянув на годинник — заняття ще не починалися — і назвав номер домашнього телефону Сироїжкіна.
Директор вирішив знайти класного керівника.
— Як же так, Семене Миколайовичу, — звернувся він до Таратара, — весь світ, можна сказати, цікавиться справами вашого восьмого “Б”, а я веду переговори, майже нічого не знаючи про тс, що відбувається?
На подив директора, Таратар поводився войовничо.
— Я не все розумію в цій історії, Григорію Михайловичу! Математичні роботи учнів правильні, але самі відкриття досить складні й суперечать загальноприйнятій логіці. Вам, наприклад, ніколи не доводилося літати вулицями на саморобному килимку?
Директор задумливо водив олівцем по паперу, малюючи великі знаки запитання.
— Про килимок мені розповідав Віктор Ілліч Синиця, — промовив директор. — Але щось дуже туманне.
Таратар чмихнув крізь настовбурчені вуси.
— Якби ви зазнали на собі, туман одразу б розвіявся. А втім, килимок загублено. — Таратар обвів поглядом знайомий директорський кабінет. — Вибачте, Григорію Михайловичу… Ви знаєте, за тридцять шість років роботи я бачив немало різних учнів — дикунів, лицарів, ораторів, нових Одіссеїв, Едісонів, Ейнштейнів… Але ці звичайні генії доведуть мене до передчасної пенсії.
— Вам потрібна допомога?
— Спочатку спробую розібратися сам. Як ви дивитеся на те, якщо я проведу дещо незвичайний урок — без застосування чисел?
— День без математики? — запитав директор.
— Саме так. Я хочу перевірити один здогад…
— Пропозиція мені подобається, — заявив директор. — Спробуйте.
Спочатку всі в класі зраділи несподіваній пропозиції.
Ручні годинники здано на збереження вчителеві, стінний зупинено — не знаєш, коли почався, коли закінчився урок. Автоматична лічильна парта “Репетитор” не працює. Допомога Електроника виключається. Користуватися цифрами, формулами, рівняннями, фізичними величинами та іншими науковими “інструментами” взагалі не можна.
Діти були збуджені: здорово, немов перебуваєш у кам’яному столітті. Відкриття починаються заново.
Таратар запропонував відкрити планету Земля. Тільки новими очима, за новими правилами — без застосування чисел. Цілком ясно, що клас взагалі їх не знає, мислить своїми, оригінальними категоріями.
Таратар розгорнув на дошці схему. На ній — ліс, річка, гора, залізниця, покручена нитка шосе. З лісу починає свій шлях восьмий “Б”. Головне завдання — установити, чи є на Землі розумне життя, цивілізація.