Пригоди капітана Врунгеля
Шрифт:
Екіпаж, дещо приголомшений всією цією історією, мовчить. Жде, очевидно, пояснень незрозумілого явища. і я вирішив блиснути запасом своїх знань і тут же, на кризі, прочитав невелику лекцію.
Ну, пояснив, що айсберг взагалі небезпечний сусід для корабля, особливо літньої пори. Підтане підводна частина, порушиться рівновага, переміститься центр ваги, — й вся ця громадина держиться, так би мовити, на чесному слові. І тут не те що пострілу, тут голосного кашлю буває досить, щоб рухнула вся ця природна споруда. І нічого дивного нема, якщо айсберг перевертається… Отак-то.
Ну, екіпаж вислухав
— Гаразд, — каже, — як він перевернувся — це діло минуле, а ви, Христофоре Боніфатійовичу, скажіть, як його назад перевертати?
Тут, юначе, справді подумаєш: як її перевертати, таку громадину? А робити щось треба. Не вік же сидіти на кризі.
Ну, я заглибився в роздуми, почав обмірковувати наше становище, а Лом тимчасом підійшов до справи дещо несерйозно, з кондачка: переоцінив свої сили й вирішив самостійно спустити яхту на воду. Взяв, розумієте, сокиру, розмахнувся і відколов глибу тонн на двісті.
Він, очевидно, хотів підрубати таким способом нашу крижану підставку. Намір дуже похвальний, але зовсім не обгрунтований. Недостатні пізнання в галузі точних наук не дозволили Лому передбачити результати його зусиль.
А результати вийшли якраз протилежні. Як тільки брила відкололася від нашої гори, гора, зрозуміло, стала легшою, набрала деякого додаткового запасу плавучості, спливла. Словом, до того часу, коли я виробив план дій, верхівка айсберга разом з яхтою завдяки зусиллям Лома піднялася ще футів на сорок.
Тут Лом опам'ятався, розкаявся в своїй легковажній поведінці й з усією старанністю, на яку він був здатний, взявся виконувати мої накази.
А мій план був простіш простого: ми поставили паруси, натягнули шкоти й разом з айсбергом повним ходом пішли назад, на північ, ближче до тропіків. І тюлень з нами поплив.
І ось, знаєте, тижня не минуло, наша крижинка почала танути, зменшуватись у розмірах, потім одного чудового ранку хруснула, зробила повторний переворот, і «Біда», як із стапеля, м'яко стала на воду. А тюлень, розумієте, опинився нагорі, але не втримався, посковзнувся і плюх мішком до нас на палубу! Я схопив його за шкуру, відшмагав ременем для остраху й відпустив. Хай плаває.
А Лом тимчасом зробив поворот. «Біда» знову лягла на курс «зюйд», і ми вдруге пішли до полюса.
РОЗДІЛ X,
в якому читач знайомиться з адміралом Кусакі, а екіпаж «Біди» — з муками голоду
Знову сірі хмари, тумани, знову шуби довелось надягти…
Й ось одного разу в морозну погоду ми йдемо не поспішаючи. Раптом як бухне! Вибух не вибух, грім не грім — не розбереш.
Підождали, прислухались — тиша, потім знову: бабах! І знову тиша.
Я зацікавився, замітив напрям і повів «Біду» назустріч загадковому явищу.
Й от бачимо: на горизонті — подоба плавучої гори. Підходимо. Ні, не гора, просто хмара туману. Раптом з середини його здіймається стовп води, фонтаном падає в море, при цьому глухий гуркіт знову розноситься по
Страшнувато стало, але цікавість і прагнення збагатити науку розгадкою незрозумілого явища перемогли в мені почуття обережності. Я став на стерно і ввів судно в туман. Іду, дивлюся — бурульки з бортів починають падати, та й так помітне значне потепління. Сунув руку за борт — вода мало не кипить. А перед носом у тумані вимальовується щось величезне, наче скриня, і раптом ця скриня апчхи!
Ну, тоді я все зрозумів: кашалот, розумієте, зайшов з Тихого океану, застудився серед криги Південного полюса, підхопив грип, лежить тут і чхає. А коли так, то й не дивно, що вода нагрілася: захворювання простудного характеру звичайно супроводжується підвищеною температурою.
Можна б загарпунити цього кашалота, але незручно використовувати хворобливий стан тварини. Не в моїх це принципах. Навпаки, я взяв на лопату добру порцію аспірину, націлився, і тільки хотів сунути йому в пащу, раптом, розумієте, налетів вітерець, набігла хвиля. Ну, й, знаєте, промахнувся, не влучив. Аспірин розсипався і замість рота та в дихало — в ніздрі, так би мовити.
Кашалот зітхнув, завмер на секунду, заплющив очі — й раптом знову як чхне, та просто на нас. Ну вже чхнув то чхнув! Яхта злетіла під самі хмари, потім пішла на зниження, перейшла в штопор і раптом… бух!
Від удару я знепритомнів, а коли отямився, дивлюся — «Біда» лежить боком, на палубі величезного корабля. Фукс заплутався в снастях. Лом — той зовсім вивалився від поштовху й сидить тут же поряд у дещо незручній позі. А назустріч нам під захистом далекобійних гармат виступає величною ходою невеличка група панів у чинах, зважаючи на мундири, не нижче адміральських.
Я відрекомендувався. Пани, з свого боку, пояснили, що вони є міжнародним комітетом по захисту китів від вимирання. І тут же на палубі вчинили мені допит: хто, звідки, яка мета мого походу, чи не зустрічав я китоподібних, а якщо зустрічав, то яких заходів вжив для захисту їх від вимирання.
Ну, я розказав своїми словами: так, мовляв, і так, похід спортивний, кругосвітній, зустрів одного кашалота в хворобливому стані й подав посильну допомогу, рекомендовану в таких випадках медициною.
Вони вислухали, пошепталися, поставили біля яхти охорону й пішли на пораду. І ми сидимо, ждемо, теж радимось.
— Оголосять подяку. Може, медаль дадуть, — каже Лом.
— Що медаль! — заперечує Фукс — Як для мене, то краще б що-небудь грішми…
Ну, а я утримався, промовчав.
Година так минула, друга, третя. Скучно стало. Я пішов туди, на нараду. Пустили. Я сів у куточку й слухаю. А в них уже дебати йдуть. Якраз, знаєте, взяв слово представник однієї східної держави, адмірал Кусакі.