Пригоди капітана Врунгеля
Шрифт:
А там, у Сіднеї, повернув бумеранги власнику, попрощався з партнером по гольфу, підняв прапора.
Ну, звичайно, народ проводжав, принесли фрукти, тістечка на дорогу. Я подякував, віддав швартови, підняв паруси й пішов.
РОЗДІЛ XVII,
в якому Лом знову покидає судно
Цього разу невдало все вийшло. Тільки минули береги Нової Гвінеї, нас наздогнав тайфун дивовижної
Раптом яхта, як дзига, закрутилася на місці, а через секунду вітер зовсім стих. Лом і Фукс, не знаючи підступності тайфуну, полегшено зітхнули. Ну, а я зрозумів, у чому справа, й, признатися, дуже занепокоївся. Потрапили в самий центр урагану. Тут, знаєте, добра не жди.
Ну й почалося. Після короткочасного затишшя вітер знову засвистів, як тисяча чортів, паруси лопнули з жахливим тріском, щогла зігнулась, як вудочка, переламалася пополам, і весь рангоут разом з такелажем полетів за борт. Загалом, потріпало нас добре.
А коли розлютований океан трохи заспокоївся, я вийшов на палубу й роздивився. Зруйнування були величезні й непоправні. Запасні паруси й кінці, правда, зберігались у нас в трюмі, але на самих парусах без щогл, самі розумієте, не підеш. І тут, далеко від великих океанських доріг, нас ждала страшна доля: ми роками могли мотатися серед океану. А це, знаєте, перспектива не з приємних.
Загроза повільної смерті нависла над нами і, як завжди в таких випадках, я пригадав своє довге життя, своє миле дитинство.
Й от, уявіть собі, спогади ці дали мені ключ до порятунку.
Ще бувши хлопчиком, я любив клеїти й запускати повітряних зміїв. Ну й, згадавши про це чудесне заняття, я піднісся духом. Змій! Паперовий змій — ось порятунок!
Кошики від прощальних підношень пішли на каркас. Ну, а потім ми зварили клейстер, зібрали все паперове, що було на судні, — газети, книжки, всіляку комерційну кореспонденцію — і взялися клеїти. Й скажу вам без похвальби, змій вийшов на славу. Вже хто-хто, а я в цьому ділі спеціаліст. Ну, а коли це спорудження висохло, ми вибрали довгий канат, виждали вітерець, запустили… І нічого, знаєте, чудово потягло, пішла наша яхта й знову почала слухатися стерна.
Я розгорнув карту, вибираю місце, куди зайти для ремонту. Раптом чую дивні якісь звуки. Потріскує щось на палубі. Стривожений, піднімаюсь і бачу страшну картину: кінець, на якому тримався наш змій, зачепився за брашпіль, до моменту мого приходу перетерся і, як кажуть, на волосині тримається.
— Аврал! Всі наверх! — скомандував я.
Лом і Фукс вискочили на палубу. Стоять, ждуть моїх розпоряджень.
Але розпорядитися було нелегко. Тут, самі розумієте, треба б було накласти вузол. Але вітер посилився, канат натягнувся, як струна, а струну, знаєте, не зав'яжеш.
І я вже думав — усе пропало. Але тут богатирська сила Лома знайшла належне застосування. Він, розумієте, береться однією рукою
— Так держати, не відпускати ні в якому разі! — скомандував я, а сам став накладати вузол.
Але тут несподівано шквал налетів на нас з корми, змій рвонувся, скоба вискочила з палуби, як морковка з грядки, й Лом злетів під хмари, ледве встигнувши крикнути:
— Єсть так держати!
Приголомшені, ми з Фуксом подивилися вслід. А Лома вже й не видно зовсім. Майнула в хмарах чорна цятка, й наш хоробрий товариш покинув нас серед океану…
Нарешті я опам'ятався, глянув на компас, визначив напрям, оцінив на око погоду. Й, мушу сказати, висновки вийшли неважні: свіжий вітер силою в шість балів із швидкістю двадцяти п'яти миль на годину відносив мого помічника до берегів Країни Ранкового Сонця. Ми ж знову безпомічно моталися по хвилях, позбавлені двигуна й управління.
Я засмутився, пішов з горя спати й, тільки трохи задрімав, чую — Фукс мене будить. Ну, я протер очі, піднімаюсь і, чи повірите, бачу: кораловий острів справа по курсу. Все як належить: пальми, лагуна… Тут, знаєте, якщо пристати, можна й паруски якісь змайструвати. Одне слово, фортуна, як кажуть, нам посміхнулася, та ба, посмішка ця, як виявилось, була фальшивою.
Поміркуйте самі: вітерець гонить нас не поспішаючи, ось ми порівнялися з островом, ось він поряд, рукою подати… Але це тільки так говориться, а спробуй знайти руку на двісті сажнів… Одне слово, ясно: проносить мимо.
Інший на моєму місці розгубився б, але я, знаєте, не з того десятка. Морська практика рекомендує в таких випадках закидати на берег якір на кінці. Рукою, звичайно, не закинеш: тут потрібна гармата або ракета. Ну, зрозуміло, я кидаюсь у каюту, шукаю згадані предмети, перерив, перекопав усе — нема, розумієте, ні ракет, ні гармати: недоглядів, не захопив, коли вирушали. Лізуть під руки здебільшого предмети туалету: галстуки, підтяжки… З них, знаєте, гармати не зробиш.
Але тут знову невеличка екскурсія в минуле підказала мені план подальших дій.
Я, бачите, не можу сказати, що в дитинстві відзначався зразковою поведінкою. Навпаки, із загальновизнаної точки зору, я хоча хуліганом і не був, але пустуном був, не криюсь. І такий інструмент, як рогатка, ніколи не залишав моєї кишені… Отак-то.
Згадав я це діло, й мене немов осяло: гармату, звичайно, з підтяжок не зробиш, а рогатку — чому б ні? Й ось я хапаю шість пар тугих резинових підтяжок і влаштовую на палубі отаку рогатку збільшених розмірів.