Пригоди Олівера Твіста
Шрифт:
На сьомий день після втечі з рідного міста Олівер рано-вранці пришкандибав до містечка Барнет. Віконниці на вікнах були ще зачинені, вулиці безлюдні; піхто ще не брався до повсякденної роботи — містечко спало. Сонце встало в усій своїй сліпучій красі, але сяйво його наповнило Олівера ще гострішим відчуттям безпросвітної самотини. Брудний, запорошений хлопець присів на чийсь поріг, щоб дати перепочинок скривавленим, побитим ногам.
Незабаром жителі містечка почали відчиняти віконниці, піднімати штори; з'явилися і перехожі: Дехто з них на мить зупинявся й дивився на Олівера, інші озиралися на ходу, але ніхто не пропонував йому допомоги, ніхто не питав, як він сюди потрапив. Просити милостиню він не наважувався, а підвестись
Довго сидів він отак, зіщулившись під дверима, дивуючись з того, як багато в цьому місті шинків (а в Барнеті що не дім, то шинок чи трактир), мляво стежачи за каретами, що проїздили шляхом, і міркуючи, як усе ж таки дивно влаштований світ: адже кареті вистачає всього лише кількох годин, щоб подолати шлях, на який він витратив цілий тиждень, проявивши незвичайні для його віку мужність і рішучість. Раптом Олівер помітив, що хлопець, який кілька хвилин тому байдуже пройшов був повз нього, тепер повернувся протилежним боком вулиці й став навпроти, свердлячи його очима. Спершу Олівер вирішив не зважати на це, але хлопець витріщався на нього так довго, що врешті Олівер підвів голову й відповів йому таким самим пильним поглядом. Тоді хлопець перейшов вулицю і, ставши перед Олівером, звернувся до нього:
— Агов, малечо! Чого це ти розклеївся?
Хлопець, що звернувся з таким запитанням до малого мандрівника, був приблизно одного з ним віку, але таких чудернацьких хлопців Олівер ще зроду не бачив. Він мав кирпатий ніс, плаский лоб, нічим не примітне обличчя і замурзаний був так, як може замурзатися тільки недоліток; але поводився й говорив, мов дорослий. Як на свій вік, він був невисокого зросту, ноги мав криві, а очиці бистрі й зухвалі. Капелюх ледь тримався на самій його потилиці, та щоразу, коли він уже от-от мав злетіти, хлопець звичним рухом стріпував головою, і капелюх повертався на місце. На ньому був сюртук з плеча дорослого чоловіка, що сягав йому до п'ят. Рукави він закасав по лікті, певно, для того, щоб зручніше було тримати руки в кишенях своїх плисових штанів, звідки він їх не виймав. Загалом це був чванькуватий, самовпевнений ферт, — дарма що зріст його разом із закаблуками шнурованих черевиків не перевищував чотирьох з половиною футів.
— Агов, малечо! Чого це ти розклеївся? — звернувся цей чудернацький юний джентльмен до Олівера,
— Голодний я. І натомився, — відповів Олівер і мало не заплакав — Іду здалека. Вже сім днів у дорозі,
— Сім днів! — вигукнув юний джентльмен. — Ясно. Тікаєш від дзьоба, так? Але, здається, — додав він, побачивши, що Олівер не зрозумів його, — ти, друзяко, не знаєш, хто такий дзьоб,
Олівер несміливо відповів, що, наскільки йому відомо, дзьобом називають пташиний рот.
— Щоб я луснув, оце темнота! — вигукнув юний джентльмен. — Дзьоб — це суддя, ясно? За наказом дзьоба ти йдеш не прямо, а вгору і вгору і там зависнеш. А чи ти був коли на млині [22] ?
— На якому млині? — спитав Олівер.
— На якому? Та на тому малому, що втиснутий у кам'яний жбан і добре меле тоді, коли у людей в кишенях вітер гуляє, а без вітру — ні, бо тоді чортма робітників. Та годі патякати, — повів далі юний джентльмен. — Тебе треба підхарчити, і ми це зараз зробимо. У мене самого тепер кишеня вітром підбита, тільки й маю, що срібняка й мідяка, але скупитися не буду — гульнемо на всі. Ну, зводься на задні! Отак! І гайда!
22
Млин— примітивний механізм на каторжних роботах: горизонтальний дощаний круг з приводом, який рухався завдяки тому, що каторжник переступав ногами по спеціальних щаблях.
Допомігши Оліверові підвестись, юний джентльмен завів його до найближчої крамнички, де купив
— Тюпаєш до Лондона? — спитав він, коли Олівер з'їв усе до крихти.
— Еге ж.
— Маєш там де жити?
— Ні.
— Гроші?
— Ні.
Чудернацький хлопчина свиснув і сунув руки в кишені штанів так глибоко, наскільки це дозволяли йому довгі рукави.
— А ти живеш у Лондоні? — спитав Олівер.
— Еге ж. Коли буваю вдома, — відповів хлопець. — Тобі, певно, треба десь притулитися на ніч.
— Ще б пак, — відповів Олівер. — Я не спав під дахом, відколи втік.
— Гаразд, не журися, — мовив юний джентльмен. — Сьогодні ввечері я маю бути в Лондоні, а там у мене є один знайомий, шановний старий джентльмен, який дасть тобі притулок задурно, та ще й здачі не візьме, — якщо, звісно, за тебе поручиться джентльмен, котрого він знає. А мене він хіба не знає? Звичайно, ні! Зовсім! Анітрішечки! Оце вперше побачить!
Юний джентльмен усміхнувся, даючи зрозуміти, що ці останні слова слід сприймати як тонку іронію, і допив пиво.
Несподівану пропозицію щодо притулку просто неможливо було відхилити. До того ж юний джентльмен запевнив, що згаданий старий джентльмен у найближчий же час знайде Оліверові добру роботу. З подальшої розмови, ще більш приязної і щирої, Олівер довідався, що його приятеля звуть Джек Докінс і що він користується особливою любов'ю і прихильністю вищезгаданого старого джентльмена:
Вигляд містера Докінса не дуже свідчив на користь того, що його опікун щедро обдаровує благами своїх підопічних. Та оскільки Докінс провадив досить легковажні розмови, а до того ще й сам признався, що в колі близьких друзів він більш відомий під прізвиськом «Спритний Пройда», то Олівер дійшов висновку, що хлопець цей страшенний вітрогон, на якого зовсім не діють повчання його доброчинця. Отож Олівер поклав собі якнайшвидше домогтися прихильності старого джентльмена і, якщо Пройда найближчим часом не виправиться, що здавалося малоймовірним, відмовитись від приємності подальшого з ним спілкування.
Джек Докінс чомусь не хотів заходити в Лондон, поки не споночіє, і тому лише об одинадцятій годині вечора вони підійшли до Ізлінгтонської [23] застави. Від заїзду «Ангел» [24] вони звернули на Сент-Джонз-Роуд, пройшли вуличкою, що впирається у театр Седлерз-Уелз [25] , проминули Ексмаут-стріт і Коппіс-Роу, перейшли малий двір робітного дому і пустирище, що залишилося на місці уславлених нетрів Хоклі-ін-те-Хоул. Звернули на Літл-Сефрон-Хілл, а з неї — на Грейт-Сефрон-Хілл, і там Пройда наддав, ходи, наказавши Оліверові не відставати.
23
Ізлінгтон— північний район Лондона.
24
«Ангел»— популярний у ті часи заїжджий двір в Ізлінгтоні.
25
Седлерз-Уелз— існуючий і нині оперний театр у центрі Лондона.