Пригоди Олівера Твіста
Шрифт:
Місіс Менн завела бідла до невеличкої вітальні, вимощеної цеглою, подала йому стільця й запобігливо поклала на стіл перед ним його трикутного капелюха й ціпок. Містер Бамбл стер з чола піт, що виступив після довгої дороги, самовдоволено глянув на капелюха й усміхнувся. Так, він усміхнувся. Парафіяльні бідли, зрештою, теж люди, — і містер Бамбл усміхнувся.
— А тепер не ображайтеся на те, що я вам скажу, — мовила місіс Менн медовим голосом. — Ви втомилися з дороги, а то б я вам цього не казала. Містере Бамбл, може, вип'єте крапелиночку?
— Ні краплі. Ні краплі, — відповів містер Бамбл, відмахнувшись правицею
— А може, все ж таки вип'єте? — провадила місіс Менн, зауваживши тон відмови й жест, який її супроводив. — Тільки крапелиночку, з холодною водичкою та грудочкою цукру.
Містер Бамбл кахикнув.
— Тільки крапельку-крапелиночку, — умовляла його місіс Менн.
— А чого саме? — поцікавився бідл.
— Господи, та того, що я завжди тримаю в домі для любих малюків, щоб додавати в еліксир Даффі [17] , як хтось із них занедужає, містере Бамбл, — відповіла місіс Менн, відчиняючи буфет і дістаючи пляшку та склянку. — Це джин. Я не буду вас обманювати, містере Бамбл. Це джин.
17
Еліксир Даффі— дитяча мікстура від кашлю, названа за іменем її винахідника.
— То ви даєте дітям еліксир Даффі, місіс Менн? — спитав містер Бамбл, зацікавлено спостерігаючи, як вона готує суміш.
— Так, благослови їх, господи, даю, хоч це й страшенно дорого коштує, — відповіла вихователька. — Розумієте, сер, я просто не можу дивитись, як вони страждають у мене на очах.
— Розумію, — схвально мовив містер Бамбл. — Я вас розумію. У вас добра душа, місіс Менн. — Вона поставила склянку на стіл. — При першій же нагоді я доповім про це раді, місіс Менн. — Він присунув до себе склянку. — Для цих сиріт ви, мов мати рідна, місіс Менн. — Він поколотив ложкою у склянці. — Я… я з приємністю вип'ю за ваше здоров'я, місіс Менн.
І він за одним духом вихилив півсклянки.
— А тепер до діла, — промовив бідл, дістаючи записника в шкіряній оправі. — Хлопчикові Твісту, охрещеному Олівером, сьогодні виповнюється дев'ять років.
— Благослови його, господи! — докинула місіс Менн, натираючи краєчком фартуха ліве око до сліз.
— І незважаючи на обіцяну винагороду в десять фунтів стерлінгів, згодом збільшену до двадцяти фунтів, незважаючи на великі, я б навіть сказав, надлюдські зусилля з боку нашої парафії, — провадив далі Бамбл, — ми так і не змогли довідатися, ні хто його батько, ні де проживала, як іменувалась і якого стану була його мати.
Місіс Менн здивовано розвела руками і, трохи поміркувавши, спитала:
— Звідки ж тоді в нього взялося прізвище?
Бідл гордо випростався й відповів:
— Його придумав я.
— Ви, містере Бамбл?
— Я, місіс Менн. Ми даємо прізвища нашим підкидькам за абеткою. Перед ним був на літеру «С» — я назвав його Сваблем. На цього припала «Т» — і я назвав його Твістом. Наступний буде Унвіном, а за ним піде Філкінс. У мене заготовлено прізвища до кінця абетки, а як дійдемо до останньої літери, я знову почну з «А».
— Та ви ж справжній письменник, сер! — вигукнула місіс Менн.
— Гм, гм, може, й так, — відказав бідл, якому комплімент явно припав до вподоби. — Може,
— Зараз приведу, — сказала місіс Менн, виходячи з кімнати.
Обличчя й руки Олівера були на той час очищені від верхнього шару бруду, наскільки це можливо за одне вмивання, і добросерда наглядачка привела хлопця до кімнати.
— Вклонися джентльменові, Олівере, — мовила місіс Менн.
Олівер вклонився чи то бідлові, що сидів на стільці, чи то трикутному капелюхові, що лежав на столі.
— Чи хочеш ти піти зі мною, Олівере? — велично спитав містер Бамбл.
Олівер мало не відповів, що ладен піти звідси з ким завгодно, але, звівши очі, побачив місіс Менн, яка стояла за стільцем бідла і, люто вирячившись, показувала йому кулак. Олівер відразу зрозумів натяк — кулак цей так часто залишав сліди на його тілі, що не міг не залишити глибоких слідів у його пам'яті.
— А вона піде зі мною? — спитав бідолашний Олівер.
— Ні, вона не може піти, — відповів містер Бамбл. — Але вона тебе часом навідуватиме.
Така перспектива аж ніяк не розрадила хлопця. Проте, хоч він був іще дуже малий, а здогадався прикинутись, буцімто йому страшенно не хочеться йти. Йому зовсім не важко було пустити сльозу: спогади про голод і знущання — добрі помічники в таких випадках. І Олівер захлипав цілком природно. Місіс Менн наділила його безліччю поцілунків і — цього Олівер потребував куди більше — шматком хліба з маслом, щоб у робітному домі не помітили, який він голодний.
Із скибкою хліба в руці і в коричневій парафіяльній шапочці Олівер пішов з містером Бамблом з осоружного дому, де безрадісні літа його дитинства жодного разу не були зігріті ласкавим словом чи тепліш поглядом. А проте він гірко заридав, коли хвіртка зачинилася за ним. Бо хоч які жалюгідні були малі товариші по нещастю, яких він залишав, — це були його єдині друзі. І почуття своєї самотності у великому безмежному світі вперше заповнило серце дитини.
Містер Бамбл ішов сягнистою ходою; малий Олівер, міцно вчепившись у його оздоблений золотим галуном рукав, підтюпцем дріботів поряд і що чверть милі запитував: «Ще далеко?» На ті запитання Бамбл відповідав коротко й різко, бо на той час благодушність, що її пробуджує в деяких людях суміш джину з водою, встигла вивітритися, і він знову став парафіяльним бідлом.
В робітному домі містер Бамбл залишив Олівера під наглядом якоїсь бабки, та не минуло й чверті години — хлопчик ледве встиг упоратися з другою скибкою хліба, — як бідл повернувся й оголосив, що зараз відбувається засідання ради й Олівер має негайно з'явитися перед її очі.
Не маючи ніякого уявлення про те, що воно за штука та рада, Олівер був приголомшений цим повідомленням і не знав, сміятися йому чи плакати. А втім, він не встиг обміркувати цього, бо містер Бамбл стукнув його раз ціпком по голові, щоб трохи розворушити, і раз по спині, щоб підбадьорити, і, звелівши йти слідом, завів його до великої побіленої кімнати, де навколо столу сиділо з десяток гладких джентльменів. На чільному місті, в кріслі, вищому за інші, сидів найгладкіший джентльмен із зовсім круглим червоним обличчям.