Пригоди Шерлока Холмса. Том 2
Шрифт:
— Ви прийшли саме вчасно, Ватсоне, — мовив він. — Якщо цей папір залишиться синім, то все гаразд. Якщо він почервоніє, це коштуватиме людині життя. — Він занурив смужку в пробірку, й папір спалахнув рівним сірувато-червоним кольором.
— Так я й думав! — вигукнув він. — За хвилину я буду до ваших послуг, Ватсоне. Тютюн ви знайдете в перській пантофлі. — Він обернувся до столу й написав кілька телеграм, які одразу віддав хлопчині-лакеєві. Потім сів на стілець, що стояв навпроти мого крісла, і обхопив свої худі коліна руками, зчепивши довгі тонкі пальці.
— Звичайне дрібненьке вбивство, — сказав
Я передав йому лист, і він якнайуважніше його прочитав.
— Сказано не надто багато, еге ж? — зауважив він, повертаючи мені лист.
— Майже нічого.
— І все-таки почерк здається цікавим.
— Але це не його почерк.
— Саме так. Це жіночий почерк.
— Ба ні, чоловічий! — вигукнув я.
— Ні, це писала жінка, й до того ж жінка рідкісної вдачі. Бачте, це вже багато — знати на початку розслідування, що ваш клієнт, на щастя чи на біду, спілкується з особою рідкісної натури. Це вже вельми цікаво. Якщо ви готові, то ми негайно вирушимо до Вокінґа й побачимося з тим дипломатом, що потрапив у таку халепу, і з леді, якій він диктує свої листи.
На Ватерлоо нам пощастило впіймати ранній потяг, і менш ніж за годину ми опинилися серед соснових лісів та вересовищ Вокінґа. Садиба Брайарбре — великий самотній будинок серед широких полів — стояла за кілька хвилин ходу від станції. Показавши свої візитні картки, ми зайшли до ошатної вітальні, куди за хвилину увійшов досить-таки огрядний чоловік, що прийняв нас дуже гостинно. Літ він мав десь із тридцять п’ять, але через рум’яні щоки й веселі очі скидався на повнотілого бешкетливого хлопчака.
— Я такий радий, що ви приїхали, — сказав він, сердечно тиснучи нам руки. — Персі цілісінький ранок запитує про вас. Сердега хапається за будь-яку соломинку. Його батьки просили мене зустріти вас, бо їм навіть згадувати про те боляче.
— Поки ми не знаємо жодної подробиці, — зауважив Холмс. — Як я здогадався, ви не член цієї родини.
Наш новий знайомий здивувався, але потім усміхнувся.
— Звичайно, ви побачили монограму «Д.Г.» на моєму медальйоні, — сказав він. — А я вже почав дивуватися вашому розумові. Мене звуть Джозеф Гаррісон, а Персі хоче одружитися з моєю сестрою, тож я невдовзі буду його родичем принаймні з боку дружини. Сестру мою ви побачите у нього в кімнаті — останні два місяці вона доглядає його, мов дитину. Мабуть, нам краще піти до нього одразу: він з таким нетерпінням чекає на вас.
Кімната, до якої нас провели, — на тім самім поверсі, що й вітальня, — була схожа на вітальню й на спальню воднораз; у кожному її кутку стояли квіти. На канапі, біля відчиненого вікна, крізь яке лилося напоєне садовими пахощами літнє повітря, лежав дуже блідий і зморений молодик. Коли ми увійшли, жінка, яка сиділа біля нього, підвелася.
— Я піду, Персі? — спитала вона.
Він схопив її за руку, щоб та залишилася.
— Як ся маєте, Ватсоне? — сердечно промовив він. — Я нізащо не впізнав би вас з оцими вусами, та й мене, мабуть, тепер важко упізнати. А це, напевно, ваш славетний друг, містер Шерлок Холмс?
Кількома словами я відрекомендував йому Холмса, й ми обидва посідали. Огрядний чоловік пішов, але сестра його зосталася біля хворого, що не випускав її руки.
— Не хочу марнувати вашого часу, — сказав Фелпс, звівшися на канапі. — Одразу перейду до діла. Я був щасливим чоловіком з успішною кар’єрою і вже думав одружитися, коли раптом страшне нещастя зруйнувало всі мої наміри.
Як Ватсон, напевно, вам казав, я служив у міністерстві закордонних справ і завдяки впливам свого дядька, лорда Голдгерста, швидко посів відповідальну посаду. Коли дядько став міністром закордонних справ у нинішньому уряді, він почав доручати мені важливі справи, і оскільки я завжди виконував їх з успіхом, він урешті зовсім поклався на мої дипломатичні здібності.
Тижнів із десять тому, — а якщо точніше, то двадцять третього травня, — він викликав мене до свого кабінету і, похваливши за сумлінну роботу, сказав, що хоче доручити мені нову відповідальну справу.
«Оце, — сказав він, беручи зі столу сувій сірого паперу, — таємний морський договір між Англією й Італією, чутки про який, на жаль, уже просочилися до газет. Надзвичайно важливо, щоб надалі такого не було. Французьке чи російське посольства заплатили б великі гроші, щоб дізнатися про зміст цих паперів. Я волів би не діставати їх із шухляди свого столу, якби не було нагальної потреби скопіювати їх. Чи маєте ви в кабінеті письмовий стіл?»
«Так, сер».
«Тоді візьміть договір і замкніть у шухляді. Я накажу, щоб вам дозволили залишитися, коли всі підуть, і ви зможете скопіювати його, не поспішаючи й без страху, що за вами підглядатимуть. Коли ви скінчите, замкніть і договір, і копію в шухляді, а вранці віддасте їх мені особисто».
Я взяв папери і...
— Пробачте, — перервав його Холмс. — Ви були наодинці під час тієї розмови?
— Саме так.
— У великій кімнаті?
— Десь тридцять на тридцять футів.
— Посередині її?
— Так, приблизно.
— Ви тихо розмовляли?
— Дядько завжди розмовляє дуже тихо. А я майже нічого не говорив.
— Дякую, — мовив Холмс, заплющивши очі, — далі, будь ласка.
— Я зробив точнісінько так, як він мені звелів, і зачекав, поки інші клерки порозходяться. Один з них, Чарльз Ґоро, що працював у моїй кімнаті, не впорався вчасно зі своєю роботою; я залишив його там і вирішив піти пообідати. Коли я повернувся, він уже пішов. Я хотів скоріше закінчити роботу, бо знав, що Джозеф -
містер Гаррісон, якого ви щойно бачили, — зараз у місті й поїде до Вокінґа потягом об одинадцятій, тож мені хотілося встигнути на той самий потяг.
Коли я почав переглядати договір, то зрозумів, що мій дядько анітрохи не перебільшив його ваги. Не розводячись докладніше, можу сказати, що він визначав позицію Великої Британії щодо Троїстого союзу й передбачав політику нашої країни на той випадок, коли французький флот у Середземному морі за своєю бойовою міццю переважить італійський. У договорі розглядалися суто військово-морські питання. В кінці стояли підписи високих договірних сторін. Пробігши очима договір, я взявся його переписувати.