Пригоди Шерлока Холмса. Том IV
Шрифт:
— Чи наказали ви зробити обшук?
— Так, сюди вже виїхало троє полісменів.
— Тоді ви незабаром одержите найпромовистіший з усіх доказів. Трупи мають бути десь недалеко. Обшукайте льохи та садок. На перевірку підозрілих місць часу знадобиться небагато. Водогінні труби в будинку новіші за сам будинок. Десь тут має бути покинутий колодязь. Пошукайте свого щастя там.
— Але як ви про все це довідались і як він це скоїв?
— Спершу я розповім вам, як він це скоїв, а тоді вже дам решту пояснень, яких чекаєте не лише ви, а й мій терплячий друг, що надав мені неоціненну допомогу. Передусім я хотів би змалювати натуру цієї людини. Це незвичайний тип — такий незвичайний, що на нього, гадаю я, чекає не шибениця, а психіатрична лікарня в Бродмурі [68] .
68
Лікарня в Бродмурі— психіатрична лікарня для злочинців у графстві Беркшир.
Холмс повів нас коридором упевнено, мов у власному будинку, й зупинився біля відчинених дверей «комори».
— Пхе! Як тут жахливо смердить фарбою! — вигукнув інспектор.
— Це й послужило першим доказом, — мовив Холмс. — Можете подякувати докторові Ватсону за те, що він це відчув, хоч і не зміг зробити належного висновку. Це й спрямувало мене на правильний шлях. Навіщо було цій людині такої пори фарбувати коридор? Напевно, заради того, щоб приховати якийсь запах, що міг би збудити підозру. Далі в мене з’явилася думка про цю кімнату з залізними дверима й шторою — кімнату, яку можна зачинити якнайщільніше. Порівняйте ці два факти — до якого висновку вони ведуть? Це я міг би визначити, лише оглянувши будинок особисто. А що справа ця серйозна, я був певен, бо встиг уже перевірити касу театру «Геймаркет» і знову-таки завдяки спостережливим очам доктора Ватсона встановити, що того вечора і тридцяте, і тридцять друге місце в ряді «Б» порожнювало. Отже, Емберлі в театрі не був, і це вщент розбивало його алібі. Він необачно припустився помилки, дозволивши моєму далекоглядному другові помітити номер місця, яке мала зайняти його дружина. Тоді виникло питання, яким чином оглянути будинок. Я вислав свого агента до найглухішого села, яке лише знав, і викликав туди Емберлі такої пори, щоб він не зміг швидко звідти повернутися. Про всяк випадок я вирядив з ним доктора Ватсона. Ім’я ж шановного пастора я взяв, звичайно, з довідника Крокфорда. Ви розумієте мене?
— Ви проявили неабияку майстерність, — із пошаною мовив інспектор.
— Тепер я вже не потерпав, що мені хтось завадить, і спокійнісінько проник до будинку. Фах грабіжника мене завжди приваблював, і якби я його опанував, то був би в ньому не останнім. І що ж я виявив? Бачите газову трубу отам, уздовж плінтуса? Чудово. Вона йде попід стіною, а там, у кутку, є кран. Труба, як ви бачите, веде до «комори» і закінчується біля он тієї гіпсової троянди на стелі. Цей кінець труби не заглушено. Крутнувши кран, кімнату будь-якої миті можна наповнити газом. Якщо крутнути кран до упору, зачинити двері й опустити штору, то не мине й двох хвилин, як кожен, хто перебуватиме в цій кімнаті, знепритомніє. Якими диявольськими хитрощами він заманив дружину з коханцем сюди, я не знаю, але тільки-но вони опинилися за цими дверима, як потрапили до нього в полон.
Інспектор зацікавлено оглядав трубу.
— Хтось із наших офіцерів зауважив, що в домі пахне газом, — мовив він. — Але вікно й двері були вже відчинені, та й запах фарби забивав запах газу. Емберлі запевняв, що почав фарбувати напередодні тієї події. Що ж було далі, містере Холмсе?
— А далі сталася пригода, якої я не сподівався. Уранці я вже вилазив з вікна будинку, як раптом відчув, що чиясь рука схопила мене за комір і чийсь голос питає: «Стій, злодюго! Що ти тут робиш?» Обернувшись, я побачив димчасті
— Чому з ним? Чому не з нами?
— Бо я хотів ще влаштувати це невеличке випробування, яке закінчилося так блискуче. Боюся, що ви не пішли б так далеко.
Інспектор усміхнувся:
— Може, й ні. Якщо я добре вас зрозумів, містере Холмсе, то ви категорично відмовляєтесь від участі в цій справі й віддаєте нам усі матеріали своїх розшуків.
— Саме так. Це моя постійна звичка.
— У такому разі дякую вам від імені поліції. Ця справа, як ви її тлумачите, цілком зрозуміла, а трупи ми знайдемо без особливих зусиль.
— Я дам вам ще один невеличкий, але страшний доказ, — мовив Холмс, — і я певен, що Емберлі його не помітив. Щоб досягти успіху, інспекторе, треба поставити себе на місце іншої людини й подумати, як би вчинили ви самі. Тут потрібна деяка фантазія, але це винагороджується. Припустімо, що вас зачинили в цій маленькій кімнатці, що вам зосталося жити щонайбільше дві хвилини, але ви хочете поквитатися з мерзотником, який, напевно, глузує з вас за дверима. Що б ви зробили?
— Залишив би записку.
— Так. Ви захотіли б розповісти людям про те, як ви померли. Писати на папері немає рації — вбивця його побачить. А якщо написати на стіні, це хтось зможе прочитати. Тож дивіться сюди! Над плінтусом червоним хімічним олівцем написано: «Нас уб...» — і все.
— Що ж це означає?
— Від напису до підлоги відстань щонайбільше фут. Бідолаха писав це, лежачи на підлозі й помираючи. Він зустрів свій кінець, не встигнувши дописати.
— Він хотів написати: «Нас убито».
— Саме так я й прочитав цей напис. Якщо ви знайдете в небіжчика хімічний олівець...
— Постараємось, не сумнівайтеся. А як щодо цінних паперів? Адже зрозуміло, що ніякого пограбування не сталося. А папери в нього справді були. Ми все перевірили.
— Не хвилюйтеся, він заховав їх у надійному місці. Коли ця історія стала б забуватися, він витяг би їх і оголосив, що винуватці покаялись і прислали крадене назад, а може, й загубили десь по дорозі.
— У вас, звичайно, є відповідь на будь-яке запитання, — сказав інспектор. — Але я не доберу лише одного: до нас він звернувся б так чи інакше, а що його змусило прийти до вас?
— Чистісіньке честолюбство! — відповів Холмс. — Він уявив себе таким розумником, так пишався собою, що вирішив нікого не боятися. А тоді й сказав би якомусь недовірливому сусідові: «Подивіться-но, що я тільки не робив! Звертався не лише до поліції, а навіть до самого Шерлока Холмса».
Інспектор засміявся:
— Доведеться вибачити вам це «навіть», містере Холмсе, — мовив він. — Такої тонкої роботи я не пригадую.
Кількома днями пізніше мій друг кинув мені на коліна число двотижневика «Норт-Суррей Обсервер». У ньому під низкою страхітливих заголовків — від «Жахливих подій у «Затишку» до «Блискучого успіху поліції» — йшла ціла колонка, у якій уперше подавався послідовний виклад цієї справи. Показовими були останні рядки:
«Рідкісна проникливість, яку виявив у цій справі інспектор Мак-Кіннон, припустивши, що запах фарби має забити якийсь інший запах, — можливо, запах газу, смілива думка про те, що «комора» могла бути камерою смерті, а також подальші розшуки, внаслідок яких знайдено трупи в покинутому колодязі, замаскованому під собачу буду, залишатимуться в історії мистецтва розкриття злочинів як переконливий доказ високої майстерності наших поліційних детективів».
— Дарма, дарма, Мак-Кіннон — чудовий хлопець, — мовив Холмс, поблажливо всміхнувшись. — Можете додати це до наших архівів, Ватсоне. Колись цю історію можна буде розповісти з усіма подробицями.