Пригоди Шерлока Холмса. Том IV
Шрифт:
— Ну, якщо вже ви питаєте мене, то я відповім, що цієї ночі я провів кілька годин у садибі.
— І що ж там сталося?
— Зараз, на жаль, я можу відповісти вам лише в загальних рисах. До речі, я простудіював короткий, але цікавий опис старої садиби [8] , який купив за один пенс у тутешній тютюновій крамниці.
Холмс дістав з кишені жилета невеличку книжечку, оздоблену немудрим малюнком стародавнього Берлстонського замку.
— Коли ви знайомитесь із старовинним духом тутешньої околиці, містере Маку, це надає розслідові особливих чарів. Не поглядайте так
8
...опис старої садиби, який купив за один пенс у тутешній тютюновій крамниці...— англійські тютюнові крамниці традиційно слугували також місцем продажу різноманітних дрібних товарів, дешевих книжок тощо.
— Не робіть із нас дурнів, містере Холмсе!
— Ну-ну, містере Маку! Ви знову виявляєте свою шотландську вдачу. Гаразд, я не читатиму, якщо це так дратує вас. Скажу лише, що тут описано облогу замку парламентськими військами 1644 року, описано те, як садиба слугувала прихистком для короля Карла за часів громадянської війни, і, нарешті, подано історію відвідин замку Георгом Другим. До вашого відома, тут є багато цікавих речей, пов’язаних з цим стародавнім замком.
— Містере Холмсе, я не маю в тому сумніву, але ж нас це не стосується.
— Не стосується? Справді? Широкі знання, любий мій містере Маку, одна з основ нашого фаху. Застосування цих знань на практиці часто виявляється вкрай необхідним. Ви вже пробачте за ці повчання скромному, але старшому за віком і, може, трохи досвідченішому від вас аматорові.
— Ну що ви! — щиро відказав інспектор. — Я розумію, що ви йдете до своєї мети, але обрали для того кружний шлях...
— Гаразд, облишмо історію й повернімося до сьогодення. Тобто до минулої ночі, коли я, як ви вже чули, відвідав садибу. Я не бачив ні Баркера, ні місіс Дуглас. Я не став турбувати їх, але переконався, що леді, мабуть, не сумувала й того вечора чудово пообідала. Натомість я обмінявся з добрягою містером Еймсом люб’язностями, завдяки яким посидів на самоті в кімнаті небіжчика, нікого про те не повідомивши.
— Як! Навіщо?! — вигукнув я.
— Нічого, нічого, все гаразд. У кімнаті все було, як і раніше, і я провів там дуже корисну чверть години.
— Що ж ви там шукали?
— Щоб не робити з такої дурнички таємниці, я скажу, що шукав там зниклу гирю. Я з самого початку вважав, що її треба відшукати. Врешті-решт я знайшов її.
— Де?
— От бачте, варто лиш простягти вам палець, як ви вже хапаєте всю руку. Дозвольте мені самому підійти ближче до розв’язки — трохи ближче, і я обіцяю поділитися з вами всім, що знаю.
— Гаразд, ми змушені пристати на ваші умови, — сказав інспектор, — але ж ви радите нам покинути цю справу... Скажіть, заради Бога, навіщо нам її покидати?
— З тієї простої причини, містере Маку, що ви навіть не знаєте, що саме розслідуєте.
— Ми розслідуємо вбивство містера Джона Дугласа з Берлстонської садиби.
— Так, так, ваша правда. Тільки не треба шукати таємничого
— То що ж ви порадите нам робити?
— Дещо пораджу, якщо ви послухаєте мене.
Правду кажучи, я давно знав, що за вашими хитромудрими словами завжди щось криється. Я виконаю все, що ви порадите.
— А ви, містере Вайте Мейсоне?
Сільський детектив безпорадно глянув спочатку на одного, потім на іншого. Холмсові методи були для нього новими.
— Ну, якщо інспектор згоден, то я тим паче, — відповів він нарешті.
— От і добре! — мовив Холмс. — Тоді я запропоную вам обом невеличку приємну прогулянку сільською околицею. Я чув, що з Берлстонської височини чудово видно Вільдський ліс. Другий сніданок ми матимемо в готелі — я не дуже добре знаю тутешні місця, тож не можу порадити, в якому саме готелі. Увечері, втомлені, але задоволені...
— Вашим жартам немає меж! — вигукнув, сердито підхопившись зі стільця, Мак-Дональд.
— Гаразд, гаразд, проводьте собі день як хочете, — відказав Холмс, лагідно поплескавши його по плечу. — Робіть що хочете і йдіть куди хочете, але неодмінно чекайте на мене ввечері, містере Маку.
— Оце вже розумніша річ.
— Я дам вам усім чудову пораду, але не наполягатиму на ній. Лише прийдіть сюди. А тепер я прошу вас написати лист до містера Баркера.
— Який?
— Я продиктую, коли ваша ласка. Готові?
«Дорогий сер!
Вважаю за потрібне осушити рів довкола садиби. Сподіваюся, що ми знайдемо там...»
— Це неможливо, — зауважив інспектор. — Я вже оглядав рів.
— Так, так! І все-таки пишіть, будь ласка, далі.
— Гаразд.
— «Сподіваюся, що ми знайдемо там дещо важливіше для нашого розсліду. Я наказав робітникам узятися до праці наступного ранку...»
— Не може бути!
— «... про що вважаю своїм обов’язком повідомити вас заздалегідь».
А тепер підпишіть і пошліть полісмена з листом на четверту годину. На той час ми знову зберемося в цій кімнаті. А доти кожен робитиме, що схоче. Можу запевнити вас, що це слідство вже добігає кінця.
Ми зібралися, коли вже звечоріло. Холмс поводився якнайсерйозніше, мене переповнювала цікавість, детективи були помітно невдоволені і роздратовані.
— А тепер, джентльмени, — урочисто сказав мій друг, — я хочу, щоб ви самі визначили, як мої спостереження призведуть до висновків, яких я дійшов. Вечір прохолодний, а я не знаю, скільки часу забере наш похід, тож прошу вас надягти теплі пальта. Нам конче треба бути на місці до того, як зовсім смеркне. Тож зараз, з вашого дозволу, й вирушаймо.
Ми пішли вздовж огорожі парку, що оточував садибу, аж поки не відшукали в ній першої-ліпшої дірки. Крізь цю дірку ми проникли всередину садиби, подалися слідом за Холмсом і нарешті дісталися густих кущів, що росли навпроти звідного мосту. Міст було опущено. Холмс причаївся за лавровим кущем, ми троє — так само.
— Що нам тепер робити? — не дуже лагідно спитав Мак-Дональд.
— Озброїтися терпінням і сидіти якомога тихше, — відповів Холмс.
— Навіщо ми взагалі прийшли сюди? Далебі, мені здається, що вам слід бути з нами відвертішим.