Пригоди Шерлока Холмса. Том IV
Шрифт:
— Тут усе, графе. Усі подробиці смерті старої місіс Гарольд, що залишила вам свій маєток у Блімері, який ви так швидко програли.
— Ви марите!
— І вся історія міс Мінні Ворендер.
— Дурниці! Нічого ви з неї не вичавите!
— І ще багато чого, графе. Пограбування в експресі дорогою до Рів’єри 13 лютого 1892 року. І підроблений чек у Ліонському банку, того ж року.
— Ну, тут уже ви помиляєтесь.
— Але я не помиляюся в іншому! Ну-бо, графе, адже ви картяр. Навіщо ж грати далі, коли супротивник має всі козирі?
— А до чого тут камінь, про який ви говорили?
— Стривайте-но, графе. Вгамуйте своє нетерпіння! Дозвольте мені вести справу зі
— Справді?
— Свідчення візника, що віз вас до Вайтхолла, і візника, що віз вас назад. Швейцара, що бачив вас біля вітрини. І, нарешті, свідчення Айкі Сандерса, що відмовився розрізати для вас камінь. Айкі виказав вас, тож гру скінчено.
На графовому чолі набрякли прожилки. Його темні, шорсткі руки стислись у намаганні затамувати тривогу. Він спробував заговорити, але язик не слухався його.
— Ось карти, якими я граю, — мовив Холмс. — Я виклав їх усі на стіл. Проте однієї карти бракує. Короля діамантів [27] . Я не знаю, де камінь.
— І ніколи не дізнаєтесь!
— Ніколи? Та будьте ж розумні, графе. Оцініть ситуацію. Вас запроторять до в’язниці на двадцять років. Так само й Сема Мертона. Яка вам користь із цього діаманта? Ніякісінької. А якщо ви його повернете, то обіцяю, що до суду ця справа не дійде. Ні ви, ні Сем не потрібні нам. Нам потрібен камінь. Віддайте його, і якщо ви добре поводитиметесь далі, то обіцяю вам волю. Але якщо ви знову попадетесь, то втратите волю назавжди. Проте поки що мені доручено роздобути камінь, а не вас.
27
Король діамантів— в оригіналі гра слів: «diamond» англійською мовою водночас означає «діамант» і «дзвінка» (масть у гральних картах).
— А якщо я не згоден?
— Ну, тоді, на жаль, доведеться забрати вас, а не камінь.
Він подзвонив, і з’явився Біллі.
— Гадаю, графе, вам слід запросити до розмови й вашого приятеля Сема. Врешті-решт у нього тут теж свої інтереси. Біллі, на вулиці, біля дверей, ви побачите здоровенного потворного джентльмена. Запросіть-но його сюди.
— А якщо він не піде, сер?
— Ніякого насильства, Біллі. Жодних грубощів. Коли ви скажете, що його кличе граф Сільвіус, він неодмінно прийде.
— Що ви хочете зробити? — спитав граф, коли Біллі зник.
— До мене тільки-но заходив мій друг Ватсон. Я сказав йому, що в мої сіті спіймалися акула й пічкур; зараз я волочу ці сіті, й обидві риби вже опинилися на березі.
Граф підхопився, тримаючи руки за спиною. Холмс засунув руку в кишеню халата.
— Ви не помрете в своєму ліжку, Холмсе.
— Так, я частенько думав про те. Але хіба це так важливо? Зрештою і ви, графе, помрете навстоячки, а не лежачи. Проте всі ці похмурі передбачення лише псують настрій. Чи не краще насолоджуватись нинішнім днем?
Чорні люті очі відомого злочинця дико, по-звірячому блиснули. Холмсова ж постать напружилась і стала неначе вищою.
— Не треба намацувати револьвер, друже, — спокійно мовив Холмс. — Ви чудово знаєте, що не насмілитеся його застосувати, навіть якби я дав вам час його витягти. Погані речі — ці револьвери, графе, вони так бахкають. Краще вже користуватись духовою рушницею. Овва! Я нібито чую легенькі кроки вашого вельмишановного приятеля. Добридень, містере Мертоне. Стояли на вулиці й нудьгували, еге ж?
Премійований
— У чому річ, графе? Чого йому треба? Що сталося? — запитав він глухим, хрипким голосом.
Граф знизав плечима, але замість нього відповів Холмс:
— Одне слово, містере Мертоне, ви програли.
Боксер далі розпитував свого спільника:
— Жартує він, цей чолов’яга, чи що? Мені не до жартів.
— Звичайно ж, ні, — мовив Холмс. — Можу запевнити вас, що через годину охота до жартів у вас відпаде цілком. Послухайте-но, графе Сільвіусе. Я людина заклопотана й не можу гайнувати час. Я піду до своєї спальні. Прошу вас, будьте без мене як удома. Так вам легше буде пояснити своєму другові, що сталось. Тим часом я зіграю на скрипці баркаролу [28] з «Казок Гофмана» [29] . Через п’ять хвилин повернуся, щоб почути вашу остаточну відповідь. Ви, напевно, зрозуміли, що маєте лише один вибір? Або ми забираємо вас, або камінь.
28
Баркарола(італ. — «пісня човнаря») — італійська народна пісня з повільною сумною мелодією, а також музичний твір, написаний у цьому стилі (зразки баркароли відомі в творчості Дж. Россіні, Д. Обера, Ф. Шуберта, Ф. Шопена, Ж. Оффенбаха, Ф. Мендельсона, М. Глинки, П. Чайковського та інших композиторів).
29
«Казки Гофмана»— опера французького композитора Жака Оффенбаха (1819 — 1880) за мотивами творів німецького письменника-романтика Ернста Теодора Амадея Гофмана (1776 — 1822).
Холмс пішов, узявши з собою скрипку, що стояла в кутку. За хвилину з-за дверей спальні долинули протяжні, жалібні звуки цієї знайомої всім мелодії.
— То в чому річ? — нетерпляче спитав Мертон, коли граф обернувся до нього. — Він знає про камінь?
— Він знає до біса багато. А може, навіть і все.
— О Боже! — Землисте боксерове обличчя трохи зблідло.
— Нас виказав Айкі Сандерс.
— Справді? Ну, гаразд, я скручу йому в’язи, хай мене за те хоч повісять.
— Це нам не зарадить. Треба вирішувати, що робити.
— Зачекай-но, — мовив боксер, підозріливо поглянувши на двері спальні. — Із цим хитрим лисом треба бути насторожі. Гадаю, він не підслуховує?
— Як він може підслуховувати, коли музикує?
— Справді. А чи немає когось там, за шторою? Тут надто вже багато штор. — Озирнувшись, боксер раптом помітив фігуру біля вікна. Занімівши від подиву, він вирячився на неї.
— Та це лише воскова лялька, — сказав граф.
— Підробка, еге ж? Хай йому грець! Мадам Тюсо [30] таке й не снилося. Наче живісінький, — і халат, і все решта. Але ці штори, графе!
30
«Мадам Тюсо»— музей воскових фігур у Лондоні, заснований у 1835 р. швейцарською скульпторкою Анною-Марією Тюсо (1761 — 1850).