Пригоди журавлика
Шрифт:
І, махнувши на прощання хвостом, Грай побіг по дорозі.
Журавлик щодня бігав у вільшаний гайок подивитися — може, прилетів уже Ціві-Тівік, може, визволив його вже з неволі Грай.
Але
Дуже сумував журавлик. Не було дня, щоб не думав він про свого друга: як він там у неволі, чи живий, чи здоровий. І про Грая думав, — може, загинув добрий собака десь під машиною у Києві. І відчував себе винним, — то ж через нього подався Грай у далекі мандри.
Тільки тепер відчув журавлик, що таке справжня журба.
І треба ж, щоб саме у цей час зустрів він професора Кваквакума.
— Журишся? А що я казав! Так тобі й треба! Ква! Ква! Кум! — задоволено сказав Жабурин Жабуринович, розтягаючи в усмішці свого величезного рота. — То ж бо й воно. Кожен мусить робити те, що він мусить робити. Сонце мусить світити, дерева мусять зеленіти, комарі мусять дзижчати, жаби мусять ковтати комарів. А журавлі мусять журитися і приносити сльози й печаль. Так було, так є і так буде. Бо так записано у Книзі Джерел. Це великий закон життя.
— А от хіба можна ловити чижиків і садовити у клітку? — вигукнув журавлик.
— Можна! — квакнув професор.
— Але чому? Це ж несправедливо!
— Бо так записано у Книзі Джерел.
— Це ж неправильно!
— Мовчи! Дурний ти ще заперечувати те, що записано у Книзі Джерел. Я думав, що ти вже схаменувся, зрозумів, але бачу, що ні. Ще булькають у твоїй голові якісь дурні думки. Доля покарає тебе за них. Доля завжди карає тих, хто не погоджується. Так записано у Книзі Джерел, — професор поправив на носі золоті окуляри й пірнув у воду.
— Все одно! Неправильно це! — вперто прошепотів журавлик.
…Минали дні за днями.
Журавлик уже вбився у пір'я, от-от, як то кажуть, на крило стане, тобто навчиться літати, а чижик Ціві-Тівік усе не повертався.
Одного разу надвечір на болото прилетіла сорока Скрекекулія і зняла страшенний гвалт:
Скре-ке-ке! Скре-ке-ке! Ой, нещастя яке! Караул! Скре-ке-кул! Ой, боже! Ой, боже! Рятуйся, хто може!Мисливці з Києва машинами приїхали. Ой, що буде!
Що буде! Рятуйтесь!
Все болото перепудилося. Всі поховалися, принишкли. І качечки-крячечки, і крижаки-парубки, і пірникози, і лиски, і навіть сам президент болота Бусол Лелекович Чорногуз.
Сидять, чекають.
Довго чекали. Вже й смеркло. А пострілів не чуть.
З берега від старої верби, де отаборилися мисливці, потягло димом, а згодом запахом польової каші-кулеші. А ще згодом долинула пісня:
Чуєш, брате мій, Товаришу мій, ВідлітаютьІ так розчулено, так журно виводили мисливці ту пісню, що в журавлика аж серце тьохкало.
Мисливці співали всю ніч. Багато гарних пісень співали і чимало з них було про журавлів.
Може, через це відчув наш журавлик до мисливців симпатію і довіру. Мабуть, вони були гарні і добрі хлопці, ті мисливці. І не стріляють, бач, і хороших пісень співають.
І раптом журавлик подумав: «А що, як поїхати з ними в Київ. І спробувати самому розшукати чижика. Чого боятися? Я ж уже підріс, у пір'я вбився, от-от літати почну».
З цією думкою журавлик і заснув. А прокинувся уже з твердим рішенням будь-що поїхати в Київ. «Заберусь у багажник і поїду. А як і побачать, не вб'ють же вони мене. Не схожі вони на вбивць. Поїду і все. Треба ж Ціві-Тівіка рятувати? Треба». Тепер, коли він підріс, тато й мама вже менше опікувалися ним, дозволяли самому всюди бігати, їжу шукати. От і зараз, як він прокинувся, їх уже в гнізді не було, полетіли кудись у своїх справах.
Журавлик нашкрябав дзьобом на лататті записку:
«Тату і мамо! Не хвилюйтесь. Я поїхав у Київ виручати з біди свого друга чижика, він сидить там у клітці. Не журіться. Як тільки врятую друга — приїду.
Цілую.
Ваш син».
І побіг до старої верби, де отаборилися мисливці.
Мисливці солодко спали після безсонної ночі.
Під вербою поряд з машинами стояли дві невеликі брезентові палатки, з яких стирчало чотири пари голих п'яток — три здоровенних і одна менша. Крім того просто на землі лежало кілька спальних мішків, з яких витикалися скуйовджені мисливські голови. А з одного мішка витикалася не лише голова, а й півтулуба до пояса. Мисливець був такий здоровенний, що у спальному мішку вміщалася тільки нижня його половина.
Здоровило лежав на спині, розкинувши руки, і усміхався уві сні, — мабуть, йому снилося щось веселе.
Журавлику одразу сподобався цей мисливець. Людина з такою усмішкою не могла бути лихою.
«Їм можна довіритися. Не буду від них ховатися», — вирішив журавлик. І така його враз охопила нетерплячка — швидше їхати в Київ визволяти друга чижика, що аж у дзьобі засвербіло.
«Треба їх будити. Хай уже їдуть».
— Курли! Курли! Здоровенькі були! Вставайте! День надворі! Прокидайтеся! — закричав журавлик.
Але голос у нього був ще такий тонкий, а сон у мисливців був такий міцний і здоровий, що вони й вухом не повели.
Тоді журавлик взяв у дзьоб суху травинку і, схилившись до здорованя, полоскотав йому у носі. Мисливець кумедно скривився, покрутив носом і махнув рукою — думав, що муха. Журавлик знову полоскотав. Мисливець знову махнув рукою і на цей раз так енергійно, що трохи не збив журавлика з ніг.
«Еге! — подумав журавлик. — Треба обережніше. Так він мене ще приб'є ненароком. Треба будити отих, у палатках», — і подибав до палаток.