Пригоди. Подорожі. Фантастика - 90
Шрифт:
Блурро IV сидів на лаві з магнію, знічев’я розгладжуючи складки своєї фіброїдної тоги. У світі 80 704 року, в якому жив Блурро, проблем більше не було. І чималу роль тут зіграв Диво-Млинок, який виник, за переказом, з нільського мулу десь близко 2080 року. Історія питання нікого не цікавила — знали тільки, що ці благословенні машини із щелепами з черепашок беруть на себе турботу про весь мотлох, який виробляє
Але цього червневого дня 80 704 року Блурро раптом здалося, нібито повітря у нього перед очима збирається розродитися. Воно, це повітря, явно збиралося народити щось.
Плоп! — пролунало зітхання полегкості, і до ніг Блурро впав невеликий блискучий предмет. Він підняв його і зразу ж порізався. Слідом за першим предметом градом посипались інші: дві невеликі машинки, всередині яких щось цокало, жмути зібганого паперу, складаний ніж…
За якийсь місяць сад, що являв собою світ 80 704 року, перетворився на звалище різного непривабливого мотлоху, до того ж небезпечного, тому що тепер у цьому світі не було місця, де не йшов би безперервний дощ Із загрозливо гострих абсолез.
Розв’язати проблему спромігся лише наймудріший з мислителів, Клароль III.
Спонукуваний блискучою і безвідповідальною думкою, точнісінько такою, як думка Гріпфайлера, Клароль переорієнтував Диво-Млинок, і тепер він переміщав мотлох не лише в часі, а й у просторі.
Ніхто не питав Клароля, куди все дівається. Проблема була розв’язана, а решта вже нікого не цікавила.
За тридцять мільйонів світлових років від Землі, на глухій планеті Омікрон, остання пара з великого племені лускатих довгофіпів, які ще лишилися в живих, волочила свої вісімдесят геть ослаблих ніг по всипаній кістками гранітно-базальтовій рівнині. На них чекала смерть, оскільки вони доїли останні брили металоносної руди, які їм пощастило знайти серед каміння.
Лише ріденький димок виривався з чорної пащеки величезного самця. Та раптом в повітрі, перед напівзаплющеними очима самки, яка втрачала останні сили, щось блиснуло. Знову щось блиснуло, і цього разу вона спіймала блискітку своїм верхнім мацаком. Блискітка була крихітною, але хрупнула на зубах достоту як метал. За нею посипалися нові. Напівживий самець відчув, що подруга штовхає його
Коли чотири жовтих місяця знову зійшли над Омікроном, двоє довгофіпів блаженно порпалися в купі консервних бляшанок з неіржавіючого дюраметалу та інших металічних предметів, які невпинним потоком падали із стратосфери. З топок під травними казанами довгофіпів долинало веселе гудіння й потріскування, і коли самець підводив свою величезну верхню щелепу, довгий язик білого полум’я разплавляв емаль на старих автомобілях, що громадилися перед ним.
А біля батьків незграбно пустувало двоє дитинчат, котрі з апетитом наминали абсолеза, що падали на рівнину як пелюстки металевої квітки.
І жоден з чотирьох не зупинився і не спитав себе! “Звідки взявся рятівний корм?”
Їм було байдуже — вони їли, і цього з них було досить.
ЗМІСТ
ПОДОРОЖІ
Михайленко Анатолій. Камчатка на дотик. Подорожні нотатки
Івченко Володимир. Зірка над якорем. Оповідання
ПРИГОДИ
Шпаковатий Микола. Я-борт 13–86… Повість
Федотюк Петро. Невидимий зв’язок. Оповідання
ФАНТАСТИКА
Дмитрук Андрій. Священна відеохроніка. Оповідання. Переклад З. Клещенко
Панасенко Леонід. З Макондо є зв’язок? Оповідання
Шаталов Борис. Четверта цивілізація. Повість. Переклад З. Можарівської
Костюк Олександр. І тихе сяєво зірок… Оповідання
Петровський Леонід. Людина черги. Оповідання
Глазовий Андрій. Просто зайві. Оповідання
Езертон Дж. Несподіванка. Оповідання. Переклад Н. Тихоновської