Приманка для роззяв
Шрифт:
Маркові так захотілося додому, що він мало не заплакав. Він ненавидів себе за те, що в нього зараз червоні очі, що в них бринять сльози і капітан усе це бачить. Він ненавидів себе за те, що не схожий на дорослу, дужу людину, що більше скидається на хирляве мишеня.
Власне, так воно й було. Він мав шовковисте, пряме й блискуче волосся мишасто-брунатного кольору, вузьке скошене підборіддя, маленький рот і гострий носик. Додати до цього носика по п’ять або шість вусинок з кожного боку, і подібність буде повна. Та й зріст
Але тут Марк уздрів крізь ілюмінатор капітанової каюти безліч зірок, і йому перехопило дух.
Зірки!
Такими він їх ніколи не бачив.
Марк ще жодного разу не покидав планети Земля. (Доктор Шеффілд казав, що саме через це на хлопця навалилася космічна хвороба. Марк йому не вірив. Він читав у п’ятдесяти різних книжках, що космічна хвороба має психогенне походження. Отже, навіть доктор Шеффілд часом намагається обманювати його).
Ще жодного разу Марк не покидав Землю, він звик до земного неба. Призвичаївся до видовища розпорошених по небесній півсфері двох тисяч зірок, серед яких лише десять — першої величини.
А тут шалене юрмище зірок. В одному невеличкому квадраті ілюмінатора їх у десять разів більше, ніж на всьому земному небосхилі. І до чого ж яскравії
Марк жадібно закарбував у думці їхнє розташування. Видовище вкрай схвилювало його. Звичайно, він знав чисельні характеристики зоряного скупчення Геркулеса. За різними підрахунками, в ньому налічувалося від одного до десяти мільйонів зірок (контрольного обліку ще ніхто не робив). Але числа — це одна річ, а реальні зірки — то щось зовсім інше.
Маркові закортіло перелічити їх. Раптове бажання пойняло всю його істоту. Цікаво, скільки їх тут, чи всім дано назви і чи для всіх зірок визначено астрономічні параметри. Подивимось…
Він рахував їх групами по сто штук. Дві… Три… Він міг би рахувати й напам’ять, але йому подобалося спостерігати навіч реальні фізичні явища, а надто коли вони були такі неймовірно гарні. Шість… сім…
Гучний привітний капітанів голос повернув хлопця у цю грішну каюту:
— Радий вас бачити, містере Аннунсіо!
Марк здригнувся й ображено покосився на капітана. Чому йому заважають рахувати зірки?
Він змахнув рукою в бік ілюмінатора й роздратовано сказав:
— Зірки!
Капітан повернувся, щоб і собі глянути.
— Ну, зірки. Хіба щось негаразд?
Марк дивився на широку спину капітана, на його могутні крижі, на сірий йоржик цупкого волосся і на дебелі руки: склавши їх за спиною, капітан ритмічно поплескував товстими пальцями по блискучому пластикові куртки.
«Що йому до всіх зірок на світі? — подумав Марк. — Хіба його обходить їхній розмір, світність, спектральний клас?»
Спідня Маркова губа смикнулась. Цей капітан — просто ще один «нонкомпос», от і все. На цьому кораблі самі тільки нонкомпоси. Так їх називають у його рідній Мнемонічній Службі. Всі тут нонкомпоси. Без комп’ютера не годні
Марк відчував себе геть самотнім.
Та що вдієш? Марна справа щось пояснювати нонкомпосові. І він сказав:
— Тут так густо зірок. Як гороху в супі.
— Це тільки здається, містере Аннунсіо. — Капітан у прізвищі Марка вимовляв «с» замість «ч», і цей звук різав Маркові вухо. — Середня відстань між зірками в найгустішому скупченні — понад світовий рік. Місця задосить, га? А на вигляд тіснувато. Я з вами згоден. Коли вимкнути світло, то вони засяють, як трильйон леліток Чісхольма у вібруючому силовому полі.
Але капітан не запропонував вимкнути світло, просити ж його Марк не збирався.
— Сідайте, містере Аннунсіо, — запросив капітан. — У ногах правди нема, га? Ви палите? Не заперечуєте, якщо я запалю? Шкода, що ви прийшли сюди не вранці. О шостій годині — локального часу — тут була чудова панорама обох Лагранжів. Червоний і зелений ліхтарики. Наче світлофор, га? А ви зі своєю космічною хворобою, можна сказати, проґавили весь політ. Що, непереливки було, га?
Ті нескінченні «га?» капітан вимовляв з якимось собачим виском, начебто для того, щоб дратувати Марка.
Він тихо відповів:
— Тепер у мене все гаразд.
Капітана така відповідь, здається, мало задовольнила. Він пихнув сигарою і втупився у Марка з-під насуплених брів. Потім поволі промовив:
— Хай там як, а я радий з вами зустрітися. Познайомимося трохи ближче. Потиснемо один одному руку. Наш «Три Г.» вже не раз виконував важливі рейси за завданням уряду. І завжди все було гаразд. Я не мав ніколи жодної халепи. І не бажаю мати якусь халепу. Ви мене розумієте?
Марк не розумів. Він і не збирався розуміти. Його очі знову жадібно уп’ялися в зоряну картину: розташування зірок дещо змінилось.
Капітан на мить перехопив його погляд. Він спохмурнів і якось дивно смикнувся — неначе хотів знизати плечима, та передумав. Тоді неквапом підійшов до пульта керування, і по цяткованому зірками ілюмінатору ковзнула металева штора, сховавши під своєю велетенською повікою всі космічні чари.
Марк аж підскочив і загорлав у нестямі:
— Що за дурниці? Я ж їх лічу, ви, невігласе!
— Лічиш?… — спалахнув капітан, проте стримався і примусив себе вибачитись. — Даруйте! Але нам треба поговорити трохи про справу.
Він трохи наголосив останнє слово.
Марк знав, про що йдеться.
— Розмови ні до чого. Я хочу подивитися бортовий журнал. Я повідомив вас про це по селектору. Зважте: через вас я вже згаяв кілька годин.
— Сподіваюсь, ви повідомите мене й про те, навіщо вам треба подивитися бортовий журнал, га? — запитав капітан. — Ви перший, кому таке заманулося. У вас є повноваження?
Марк аж закляк від подиву.
— Капітане, я з Мнемонічної Служби… А тому можу дивитись геть-чисто все.