Пристань Ескулапа
Шрифт:
— Він просто злякався, — відповів Журка. — Не забувай, що Касіца ставив перед собою дві мети і керували ним два мотиви: усунути небезпечного суперника і привласнити собі його наукову працю. І перше було навіть, важливішим для нього, ніж друге. Першої мети він досягнув, а далі волів уже не рискувати. Не забувай, що Касіцу бачили, коли він виходив з лабораторії, і це кинуло на нього підозру. Якби ми ще довели, що він привласнив собі працю Містраля, то це б його погубило. Тому, повторюю, він не хотів рискувати. З самого моменту вбивства приготувався виключно до оборони. Цей хід з
— Зрозуміло, — відповів я не дуже впевнено. — Все це ніби й логічно, а проте чогось тут не вистачало. Тільки от чого саме? Я перебрав у думці всі події. — Слухай, Іполите, а ти часом не проґавив тут чогось?
— Що я мав проґавити?
— А ключ? Що сталося з ключем? У твоїй версії ключ не потрібен убивці.
Журка таємниче всміхнувся.
— Ключ знайдеться, побачиш. І навіть скоро. Ключ відіграє свою роль. Терпіння!
Вечеряти ми сіли в такому ж похмурому настрої, як і під час обіду. Ну що ж, розмова міліції з підозрюваними в злочині і не могла відбуватись у кращій атмосфері, а думка про те, що між нами сидить людина, яка отруїла іншу людину, безсумнівно, псувала апетит.
На десерт Мацьошекова подала нам компот із слив. Всі їли поквапливо, немовби поспішаючи якнайшвидше встати з-за стола. У глухій тиші тільки й чути було, як дзенькають ложечки.
Раптом ми почули обурений голос Касіци.
– А це що таке?
Всі повернулися до професора. Касіца сидів червоний над вазочкою з компотом і запально довбав у ній виделкою.
— Що сталося, професоре? — підбігла до нього Мацьошекова.
— Гляньте, — пробелькотів Касіца, — гляньте, що у мене в компоті.
І на очах у всіх дістав із вазочки ключ.
— Ну, це вже занадто! — вигукнув він, з шумом відсуваючи стілець.
— Не розумію, — застогнала в розпачі Мацьошекова. — Дозвольте, я вам заміню компот.
Але Касіца не слухав. Якусь мить дивився на всіх оскаженілим поглядом, а потім кинув ключ на стіл і вийшов з вестибюля.
Журка з байдужим виглядом узяв ключ, підняв його і показав Мацьошековій.
— Пізнаєте цей ключ?
Мацьошекова простягнула руку, та, ледве доторкнувшись до ключа, подалася назад, немов обпечена.
— Господи! Це ж ключ від кімнати небіжчика професора.
Журка багатозначно підморгнув мені. Тепер я відкрито захоплювався ним, і мені було ніяково, що раніше я недооцінював старого дивака.
— Хтось тут нерозумно забавляється, панове, — гостро промовив Журка, звертаючись до остовпілої компанії. — Але облишмо поки що цю справу. Сідайте, будь ласка, до столу і закінчуйте вечерю. Чому ви не сідаєте, панно Стор?
— Ні! Ні! Я не можу! — несподівано вибухнула Галінка.
— Що з вами? — я взяв її за руку. Галінка вирвалася.
— Пустіть мене! Не можу! Не можу більше! Боюся. Не буду їсти разом з убивцею!
Тримаючи хусточку біля очей, вона вибігла на веранду.
Там тяжко обперлась на поручні,
Лікарі похмуро дивились один на одного. Ніхто не промовив ні слова.
Я відсунув свій компот і підбіг до Галінки. Намагався заспокоїти її.
— Ох, пане Павелеку, — крізь сльози прошепотіла Галінка, стискаючи мою руку, — що я робила б тут без вас.
Мене здивувало, що Трепка нічого не розслідував у зв'язку з цією історією з ключем, яка сталася під час вечері? Невже у нього, так само, як і в Журки, була щодо цього своя окрема думка?
Бо якщо говорити про Іполита, то його вже не мучили ніякі сумніви.
— Ну, що ти на це скажеш, Павле? — весело спитав Журка, коли ми лягали спати. — Гарна сценка, правда? Тепер ти вже знаєш, навіщо Касіці потрібен був ключ.
— Він хотів відвести від себе підозру, — додумався я.
— Правильно! І скаламутив всю цю калюжу, щоб часом не прояснилось. Але ж ми вже знаємо, що то за жаба сидить там на дні, — засміявся Журка. — Зверни тільки увагу, в якому стилі все це витримано.
— За стилем схоже на посилку з револьвером.
— Та сама рука, — ствердно кивнув головою Журка і відчинив вікно.
За муром, як завжди, вили і гавкали собаки.
— Завтра, здається, буде чудова погода, — мовив Журка. — Глянь на зірки. А яке повітря!
Розділ XV
У вівторок погода різко змінилася. Дихнуло тепле весняне повітря, і настрій у всіх помітно поліпшився. Навіть професор Касіца забув про вчорашню неприємність. У картатій фланельовій сорочці і капелюсі, схожому на сомбреро, з самого ранку ходив по віллі і зичним голосом виганяв усіх на свіже повітря. Одразу ж після сніданку витягнули шезлонги та столики, і компанія висипала в сад. Усі були в дуже вільних костюмах. Обидві жінки над'їли легкі світлі плаття, чарівні кольори яких, здавалося, підсилювали наш весняний настрій, і навіть доктор Йонаш пристосувався до загального тону — зняв піджак і врочисто ходив у бездоганно випрасуваній сорочці лілового кольору і тропічних кремових штанях, хоч цей костюм ще більше підкреслював його округлі форми. Щождо Заплона, то екстравагантний асистент, як завжди, шокірував усіх, з'явившись у самих тільки купальних штанцях. Він байдуже витягнувся на шезлонгу і виставив до сонця жалюгідні худі ребра, глузливо посміхаючись з-за темних окулярів.
Не було тільки поручика Журки і капітана Трепки. Журка в чудовому настрої ще зранку вирушив до Пясечного, щоб, як він сказав, «остаточно завершити справу поганого Касіци». Трепка ж зник невідомо куди.
Навряд чи треба додавати, що відсутність зловісного поручика надзвичайно вплинула на поліпшення загальної атмосфери. Було б зовсім приємно, якби не пронизливий писк дівчаток, що долинав із-за дерев. Особливо нервувало це доктора Йонаша.
— Що таке, що там діється, панове? — раз у раз підводив він голову.