Приватне доручення
Шрифт:
— Стенлі, дізнайтесь, як прізвище цього бегемота. Я навчу його ходити!
— Слухаюсь, сер, — тихо відповів молодик.
Полковник Елбрідж Бамфорд Гарт — керівник великого розвідувального відділу при окупаційних військах однієї з країн в Західній Німеччині, був, як говорять, не в настрої. До того ж цей балбес боляче придавив ногу. Дуже вже їх розбестили. «Хрестоносці», «рятівники Європи» тиняються по корчмах! Не армія, а будинок розпусти! Звичайно, коли б на ньому була форма, цей телепень обійшов би його стороною. Полковник поворушив пальцями в черевикові і відчув біль в мізинці. Навіщо було переодягатися в капелюх і пальто? Бачите, шефові прийшло в голову їхати сюди у відпустку! І… «Прошу вас, Ел, — напередодні лунав люб'язно голос шефа в
«Королева великого рев'ю» під захоплений рев поклонників, нарешті, зійшла вниз. Слідом за нею бочком зійшов по трапу генерал Вільям Уллас. Він довго тис Гартові руку.
— Я радий бачити вас здоровим, Ел.
Не поспішаючи, як старі приятелі, вони йшли до машини, що чекала на них, і Уллас зовсім по- старечому скаржився на свої хвороби. Гарт поглянув на величезні дорожні чемодани, що їх несли за Улласом, і на хвилину майже повірив, що шеф дійсно приїхав сюди відпочивати.
Ввечері, в двохкімнатному номері готелю «Рейн», після перукарні і ванни, генерал Уллас в свіжо випрасуваній вовняній піжамі здавався набагато молодшим. Вони пили з маленьких чашечок чорний кофе і розмовляли про всяку всячину, але Гарт за якимись невловимими ознаками відчував, що все це — вступ до серйозної розмови.
— У свій час, — наче між іншим зауважив Уллас, звичним жестом потираючи тонкі кисті рук, — в цій країні в жодному готелі не можна було бути твердо впевненим, що твоя інтимна розмова не стане відома джентльменам з відомства покійника Гіммлера.
Гарт, старанно закурюючи сигарету, теж відповів начебто між іншим:
— Так, в цьому треба віддати їм належне. Але ми тут за ці роки дечому навчилися. Хоча до ідеала ще далеко, однак в цьому номері, наприклад, вже можна розповісти своїй довіреній особі про те, як відмикається секретний замок вашого сейфа, і бути спокійним за вміст сейфа.
Уллас посміхнувся і заглянув у очі Гарта:
— Дорогий Ел, ви завжди були передбачливим. Але зараз це ні до чого. Я просто відпочиваю тут і дуже далекий від наших копітких і малоприємних службових справ. Хіба що вночі можу щось буркнути.
— Я не мав сумніву, — підхопив Гарт, — що ви маєте намір провести тут свій відпочинок. Але, знаючи вашу звичку розмовляти ві сні, я подбав про те, щоб зберегти в таємниці ваші сновидіння.
Уллас зареготався, звівся і почав широко крокувати по кімнаті, схожий на великого чорногуза.
— Вас неможливо обдурити, але ви все ж помиляєтесь в своїх здогадах. Я перебуваю у відпустці і справді дуже далекий зараз від всяких там службових справ. Але я буду відвертий, Ел, бо розраховую на вашу допомогу.
Гарт нахилив голову, наче говорячи, що генерал може повністю покластись на нього.
Уллас підняв штору і розчинив вікно. Разом з свіжістю травневого вечора в кімнату донісся нерівномірний гул великого міста, сповненого автомобільними сигналами найрізноманітніших відтінків. Гарт вимкнув світло, і зараз особливо яскравими здавалися танцюючі різнокольорові вогні неонових величезних реклам, що обвивали будинки центральних вулиць палаючим серпантином.
Вони стояли поруч біля вікна.
Уллас продовжував погладжувати тонкі кисті рук.
— Я зараз розмовляю з вами, Гарт, як приватна особа. Певні ділові кола, представником яких я в цей час є, дуже зацікавлені в одній справі. Вона настільки делікатна, що її не можна пустити в звичайні офіційні канали, навіть при умові збереження найсуворішої таємниці. Причин до того багато. Основна з них та, що навіть керівникам такої установи, як наша, доводиться рахуватись в деяких серйозних питаннях з думкою ліберальних кіл. Адже їх думка, на жаль, ще має певну вагу в нашій політиці. Так, дорогий Ел, нашим колишнім колегам в цій країні,— Уллас повів широким жестом в бік вулиці,— в свій час було набагато легше, ніж нам з вами у себе вдома. Лібералізм, громадську
Гарт мовчав, вивчаючи кінчик сигарети. Нарешті він запитав:
— Що думають про все це господарі?
Уллас, зіщулившись, закрив вікно і ввімкнув світло. Він підійшов до столу, відщипнув шматочок бісквіта, здув пудру цукру і повільно поклав його в рот.
— Начальство робить вигляд, що воно нічого не знає, і вдасться до вже випробуваного дипломатичного невідання, якщо все буде гаразд.
— А якщо провалимось?
— Тоді нас з вами, якщо ви теж візьмете участь, виштовхають, за двері, і це буде найкращим кінцем для нас з вами, — абсолютно спокійно відповів Уллас.
Гарт почав нервово ходити по кімнаті. Неофіціальний тон розмови давав йому можливість не особливо церемонитись.
— Мене цілком влаштовує теперішня моя посада. Що ж стосується дверей, то я вважаю за краще, щоб мене не виштовхували в плечі.
— Зацікавлені в цій справі люди щедро оплатять будь-який риск, 50 тисяч відразу ж і стільки ж в тому разі, якщо ви позбудетесь посади. Якщо все буде гаразд, то ваш поточний рахунок відразу виросте на 150 тисяч. Крім того, про вас не забудуть в майбутньому. Адже мені пора на відпочинок, і моє місце скоро звільииться… Хоча я не буду вас умовляти. Як хочете.
Гарт сів в крісло. Широко розставивши ноги, він втупився очима в стіну навпроти. Сума, запропонована Улласом, приголомшила його. Крім того, якщо навіть Уллас не побоявся, то йому, Гарту, і бог велів. Гарт уже не вагався. З відповіддю не квапився лише тому, що якось ніяково сказати після «ні» відразу ж «так», Уллас подумає — та це і недалеко від істини — що він набивав собі ціну- Після паузи Гарт піднявся:
— Якщо я вірно вас зрозумів, — то першою основною умовою цієї операції є збереження таємниці. Чим менше людей буде знати про неї, тим краще. Так от, я навіть не наполягаю на тому, щоб ви були зі мною відвертим. Якщо я не помиляюся, вам потрібні люди, на яких можна було б покластися, чи не так?
— Не зовсім. Крім людей, яких ви повинні добрати, вам ще належить дещо дуже детально відрегулювати: перекидання, транспортування, спорядження, тренування — і все це треба робити приватно, використовуючи лише особисті зв'язки й гроші. Витрати необмежені — компенсуються будь-які заходи. Але ви маєте рацію: основне — це люди. Мені потрібні не просто люди. Потрібна людина, яка знає вищу математику нашого ремесла, здатна вирішити будь-яке завдання самостійно. Мені потрібна одна така людина. Про решту поки Що не варт говорити. Місце дії — Росія, як ви вже, напевно, догадались: точніше — Західна Україна, район Карпат і Закарпаття. Мета — диверсія. На що вона буде спрямована? Ця деталь для вас, як ви самі сказали, не має значення, тому я промовчу. Не ображайтесь. Я завжди довіряв вам усе. Але велика таємниця — великий тягар, а ви й без того надриваєтесь від подібних тягарів. Ось це винагородить вас за невдоволену цікавість. — Уллас дістав чекову книжку.