Пульс безконечності
Шрифт:
Пола простежила, щоб за дівчатками затяглась перетинка іонного душу. З умиванням, здається, покінчено. Вона провела долонею по плечах. Неприємне відчуття — тіло немов натерте парафіном. Сніг при розтиранні топився під пальцями й відразу ж застигав на тілі неприємною тонкою кіркою. Доведеться все ж таки відмінити подібне вмивання і обтиратися мокрим рушником, нехай навіть за рахунок зменшення своєї добової дози.
Пола пройшла до себе і натягла прямо на голе тіло комбінезон із біотрату. Цупка сіро-зелена тканина спочатку складками висіла на ній,
Насилу вичесавши з волосся парафіноподібний сніг, Пола глянула в дзеркало, знайшла свою зачіску задовільною і повернулась у їдальню, щоб накрити на стіл.
— Годі мньохатись! — гукнула вона в коридор, скінчивши сервірування столу. — Чи скоро ви там?
— А ми вже тут! — крикнула Станка, із гучним тупотом вриваючись до їдальні. — Чим ти нас будеш годувати?
— Тим, що на столі, — відповіла мати.
Слідом за Ставкою до їдальні увійшла Ларінда, самостійно виростила собі стілець і мовчки сіла.
— Ой, полуничка! — захоплено пролепетала Станка.
Мати легенько ляснула її по руках.
— Спочатку з’їмо кашу, а вже потім — полуниці.
Станка наприндилась було, але її увага швидко переключилась на інше. Вона підвелася зі свого стільчика й перелічила прибори на столі.
— А тато з нами лазом хіба не буде снідати? — спитала розчаровано.
У Поли перехопило горло. Вона гарячково намагалася щось вигадати, та її випередила Ларінда.
— Тато поїхав у відрядження, — повільно проказуючи слова, мовила вона і пильно подивилась на матір. — Його терміново викликали вночі.
Знає. Вся кров прилинула до обличчя Полі. Вона похилила голову, щоб не зустрічатись із уважним поглядом старшої дочки. Знає. Ну, що ж, вона вже доросла…
— А коли він повернеться?
— Станко! — підвищила голос Пола. — Ти сюди їсти прийшла чи розмовляти?
— А якщо…
— А якщо ти будеш базікати, то не одержиш полуниці.
Пола мигцем позирнула на Ларінду. Дочка, як і раніше, дивилась на неї не по-дитячому пильно. Мати взяла ложку і знову поклала її на стіл.
— Їж, Ларіндо, — стиха мовила вона, дивлячись, як Станка ображено копирсається ложкою в тарілці.
Їли мовчки. Пола швидко проковтнула свій сніданок, навіть не відчувши його смаку, і тільки після цього наважилася знову поглянути на дочок. Ларінда вже доїдала свою порцію — їла вона машинально, дивлячись кудись убік. Станка ж усе ще вередливо длубалась ложкою в кащі.
— Станко! — суворо сказала мати. — Їж швидше. А то ми з Ларіндою зараз візьмемось за полуниці, і тобі нічого не залишиться.
Станка стрепенулася:
— Я залаз, мамо! — запхнула до рота повну ложку каші й прошамкотіла: — Я швидко!
У цей час пролунав сигнал виклику. Пола хотіла відразу ж дати дозвіл, але щось її зупинило.
— Хто? —
— Редьярд Шренінг. Лабораторія акватрансформації.
Пола скочила і знову сіла. Обличчя її взялося червоними плямами.
— Зараз!
Вона знову зірвалася зі свого місця, відібрала у Станки ложку, зняла її зі стільця.
— Ідіть! Ідіть до себе в кімнату. Ларіндо, забав там чимось Станку.
— А полуниці? — обурилася Станка. — Мамо, а як же; полуниці?
— Ось вам полуниці, цукор, сметана, ложки, тарілки, ну, йдіть же! — Пола мало не виштовхала дівчат у коридор.
Якусь мить вона постояла, притулившись спиною до блокованих дверей, важко дихаючи.
— Так, — нарешті дозволила вона.
У кутку їдальні з’явився високий худорлявий чоловік у біотратовому комбінезоні.
— Поліна Бронт? — спитав він, дивлячись на неї втомленими, сумними очима. — Добридень.
— Що з ним? — забувши привітатись, видихнула із себе Пола. — Він… живий?
— Живий, — кивнув Шренінг. — І житиме, — випередив вій її наступне питання.
— Живий… — по щоках Поли побігли світлі сльози.
Шренінг відвів погляд.
— Вибачте, але я вам іще не все сказав.
Пола посилено закліпала очима, намагаючись спинити сльози.
— Що?!
— Ваш чоловік житиме, — повторив Шренінг. — Однак я мушу вас попередити. Річ у тім, що процес акватрансформації пройшов не зовсім вдало…
Серце Поли зупинилося.
— Він…
— Ні! — жорстко обірвав її Шренінг. — Клітини головного мозку вашого чоловіка не постраждали. Проте акватрансформація деяких внутрішніх органів, а також правої руки відбулась не повністю. Ми, звичайно, зробимо все можливе, щоб поставити його на ноги. Але цілковитою регенерацією організму вашого чоловіка ми зараз займатися не маємо права. Боюся, що в найближчі півроку взятись за його активне лікування не буде можливості.
Пола заплющила очі.
— Це нічого, — прошепотіла вона. — Головне, що він живий…
— Вибачте, — тихо мовив Шренінг і відключився.
Пола нічого не чула й не бачила. Живий. Живий. Він живий, і це найважливіше.
Нарешті вона уривчасто зітхнула й витерла сльози. І лише тут помітила, що Шренінга в кімнаті вже немає. Ніби омитий і оновлений її сльозами, навколишній світ знову став ясним і привітним.
Легким поштовхом Пола відіслала обідній стіл на кухню, вийшла в коридор і обережно зазирнула до дитячої кімнати.
Ларінда сиділа в кріслі біля вікна, заклавши ногу на ногу, і дивилася на Чорний Кокон, що обертався перед нею. Ледь чутно бубонів щось голос інформатора. Станка ж улаштувалася прямо на підлозі посеред кімнати. Перед нею стояла тарілка, на якій ще залишилось кілька полуниць…
Марта вимкнула будильник і заховала його під спальник. Потім озирнулася — чи не збудила кого? Здається, ні. Всі спали. Вона обережно зібрала свій одяг і, відхиливши запону намету, вислизнула назовні.