Пульс всесвiту
Шрифт:
Вiн мав рацiю: лабораторiю Пегаса я не забуду нiколи.
"Напишу про це. Обов'язково напишу. Але не оповiдання, а чисту правду", — думав я в той час, коли вiн пiдводив мене до невеликого стола, на якому виднiлись кiлька маленьких екранiв.
Пегас крутнув вимикач. Спалахнули сигнальнi вiчка. Почулось неголосне гудiння трансформаторiв.
— Звичайне виробниче телебачення, — пояснював Пегас. — Дивiться уважно! Перший екран лiворуч — видно Малтезьку площу. Невеликий телевiзiйний передавач я встановив у вiкнi горища Ностицевого палацу. На другому екранi — загальний вигляд
Доктор клацнув якимсь важельком, покрутив ручки. Дзижчання над нашими головами посилилось. I коли на одному екранi з'явилось перехоплене телеоб'єктивом обличчя юнака, Пегас поклав менi руку на плече:
— Запевняю вас, що коли юнак пiдiйде до нашого будинку, вiн схопиться за голову, розгублено озирнеться i допитливо подивиться вгору. Злякана дiвчина пiдбiжить до нього i раптом зробить йому реверанс…
Все вiдбулося саме так, як намалював доктор. Я засмiявся:
— Як це вам вдається зробити?
Пегас глибоко зiтхнув, а потiм набундючився, щоб пiдкреслити серйознiсть хвилини:
— Я можу з вiдстанi впливати на мозок людини! Звiсно, це тiльки початкова стадiя вiдкриття, але шлях до нього вже знайдено.
— А що в кiнцi того шляху? В iм'я чого ви над цим працюєте? Хочете нав'язувати людям свої думки? — запитав я.
— Не зовсiм так… Хочу навiювати людям спосiб мислення… тiльки не свiй…
Пегас хотiв продовжувати свої пояснення, але я перебив:
— Коли ви менi вже розкрили так багато, то чи не можете пояснити, як ви впливаєте на людський мозок?
— I цю таємницю розкрию. Знаєте оцей апарат? — показав вiн у куток лабораторiї.
— Напевно, це звичайний енцефалограф, — сказав я, глянувши на схематичний рисунок мозку, що свiтився на екранi приладу.
— Чудово! Отже, ви розумiєте, в чому суть. Мiй апарат, звiсно, не енцефалограф. Вiн не тiльки прослiджує бiоелектричнi струми в корi головного мозку, але водночас допомагає менi читати думки. Хочете випробувати на собi?
Я кивнув головою на знак згоди. Пегас надiв на мене якийсь шолом з безлiччю електродiв i вимкнув свiтло. Рисунок мозку на екранi засяяв дужче.
— Думайте напружено!.. Зосередьтесь на чомусь цiлком певному… — весь час повторював доктор.
"Перпетуум-мобiле… перпетуум-мобiле…" — повторював я в думцi. Рисунок мозку сяяв дедалi iнтенсивнiше. А Пегас перебiгав гарячковим поглядом з екрана на екран.
— Гадаєте, що я божевiльний? — сказав вiн докiрливо.
— Звичайно, нi! — похитав я заперечливо головою. — Я вважаю, що ви генiй!
— Можливо… — невпевнено сказав Пегас. — Вiд божевiлля до генiальностi один крок. I навпаки… Але мiй апарат показує, що ви говорите неправду.
Барвистi вiдблиски на рисунку мозку справдi застрибали по складнiй, переплутанiй лiнiї.
— Дарую вам це! — сказав
Я дуже зрадiв, що експеримент обмежився тiльки цим.
— Скажiть, — звернувся я до Пегаса, — який все-таки зв'язок має ваш енцефалограф з дослiдами на перехожих?.. Мiж iншим, чи знаєте ви, що такi експерименти протизаконнi?
— Любий редакторе, я не такий наївний, як вам здається. Хiба марно я тримаю все в абсолютнiй таємницi?! А щодо мого енцефалографа… Я дослiджую закони бiоелектричних струмiв мозку та можливiсть впливу на нього зовнi. Як бачите, менi це вдається.
— Пробачте, — сказав я схвильовано. — Але я мушу повернутись до основного питання: з якою метою ви все це робите? Невже ви хочете стати необмеженим володарем свiту?
— Ваш пострiл не влучив, любий редакторе! Коли менi пощастить успiшно закiнчити свою працю, я вийду зi сховища i скромно признаюсь у звершеннi великого подвигу!
— Що ви маєте на увазi пiд великим подвигом? Чому ви хочете насилувати людський мозок? Я не вiрю, звичайно, що вам це вдасться зробити, але хотiв би знати, який сенс бачите в оцьому неосяжному за своїми перспективами злочинi, який ви замислили? Пробачте, але iнакше розцiнювати я не можу.
Пронизуючи поглядом, Пегас не зводив з мене очей.
— Не будьте необачнi, редакторе! Навiщо такi гучнi вислови? Я хочу бути корисним людству, хочу захистити його. От i все.
— Але вiд чого захистити, скажiть, прошу?
— Од вiйни. Вiд жахливої, смертельної вiйни… Дивлячись палаючим поглядом кудись удалину крiзь бетоннi стiни, Пегас важко дихав i говорив безперервно. Я досi пам'ятаю кожне його слово, кожну iнтонацiю.
— Вас, певно, цiкавить, як я хочу цього досягти. Я вiдкрив особливий вид гравiтацiйних хвиль, їх можна передавати на яку завгодно вiдстань. Ними можна впливати на бiоелектричнi процеси мозку; iнакше кажучи — на мислення людини. В цьому й полягає суть мого найголовнiшого вiдкриття. — Пегас зробив паузу i витер пiт з лоба. — Вперше усвiдомивши досягнуте, я спочатку розгубився, навiть злякався можливих наслiдкiв. I раптом мене осяяла блискуча думка: а що, коли абсолютно i назавжди стерти з людського мозку думку про вiйну? I не тiльки думку, але й пам'ять про неї, сховану десь в iмлi пiдсвiдомостi.
— А чи зачеплять вашi таємничi променi саме цю частину пам'ятi? перебив я його нарештi.
— В усякому разi, я цього прагну. Але, на жаль, дослiди з живими людьми пов'язанi з великими ускладненнями.
— Невже ви проводите такi дослiди на людях?!
— Поки що нi. Але незабаром на це зважусь. Незабаром. Можете менi повiрити.
Гаряча хвиля пробiгла у мене по тiлу. З'явилось вiдчуття, яке виникає у альпiнiстiв на запаморочливiй висотi гострого гiрського гребеня над проваллями, — i не розпач, не лють, а щось таке, що змушує пружнiшати м'язи, загострює волю. Я насилу стримався, щоб не вибухнути, i сказав хрипло: