Рубаї

Хайям Омар

171

Я змарнував життя, мій подих зіпсувався,I хліб гірчить мені, і з горем я спізнався.Веління Вишнього сповняти не спішив я,А недозволене… я завжди в нім кохався!

172

Хоч я не шліфував покірності перлинуI тягаря гріхів з плечей своїх не скину,Все ж не пускаюся я берега надії,Бо тільки істину я визнаю єдину.

173

Про рай розказують, про гурій молодих,Про мед і про вино… Ну, що ж! Тоді не гріхI тут потішитись небесними

дарами,Адже ж усе одно ми прийдемо до них.

174

Коли пшеничної перепічки дістануТа шмат баранини, та в келиха загляну,Та сяду з милою серед руїн — це втіха,Приступна, далебі, не кожному султану.

175

Коли безгрішний дух розлучиться з життям,Із праху людського нам зліплять гроб, а там,Після недовгого спочинку, доведетьсяТакою ж глиною для інших стати й нам.

176

Я чув, що праведні підіймуться з могилиВ тім самім образі, в якому опочили.Тому я з милою й вином не розлучаюсь,Щоб нас і в судний день, бува, не розлучили.

177

О небо! В злигоднях повинне тільки ти,Старе вмістилище ненависті і мсти!А ти, о земле, ти… Якби в тобі копнути,Які б коштовності вдалося віднайти!

178

На муки, кажуть нам, засуджений п'яниця.Не вірте: вирок той ніколи не справдиться!Якщо поглине ад закоханих і п'яних,То завтра ж у раю нікого не лишиться.

179

Цю пишну піалу, що сяяла, як жар,Розбито й кинуто… Минатимеш базар —Під ноги поглядай, не наступай на неї:З піал голів людських її зліпив гончар.

180

Що в мудрості тепер? Як догоджати їй,То краще йди в сарай та бугая подій!Сьогодні вигідно носити глупства лахи,Бо розум ціниться дешевше за пирій.

181

Хайяме-грішнику, ти вбрався в темні шати —Й журбою думаєш гріхи із себе зняти?Хіба не для гріхів існує всепрощення?Воно для грішника, тож годі вболівати!

182

Соннивче, скоро день! Жени з очей дрімоту!До музики й вина збуди в собі охоту!Тим, хто живе тепер, недовго обертатись,А тим, хто відійшов, немає повороту!

183

Коли, опатравши, як птицю степову,Назавжди смерть мене утопче у траву,Зберіть тоді мій прах, зробіть сулію з нього —I, вчувши смак вина, я знову оживу.

184

Коли сконаю я, вином мене обмийтеI поминального у келихи налийте!Як хочете знайти мій прах у день спасіння,Долівку заступом у кабаку розрийте!

185

Не пий, наказують, твоя вина в вині:Настане судний день — і будеш ти в огні.Це так… Та з радістю б віддав я землю й небо,За мить, коли в шинку ми сидимо хмільні.

186

Ми — зібрання ляльок, нас крутить як хотяНебесний витівник. На килимку життяМи витанцьовуєм (це

правда, а не казка) —I потім падаєм у ящик небуття.

187

Я птаха спостеріг на древній вежі Туса,Що пильно роздивлявсь на череп Кай-Ковуса.Я чув, як черепу він мовив: «Леле, леле!Де тулумбасів гук, де горді чола й вуса?»

188

Як буде в тебе жбан іскристого напою,Розпий з людьми його, з якою хоч юрбою,Той, хто життя нам дав, не журиться нітрохиТвоїми вусами й моєю бородою.

189

О небо! Тугою мені ти серце краєш,Сорочку радості з плечей моїх зриваєш!Вітрець, яким дишу, ти полум'ям проймаєш,А воду, що я п'ю, ти в попіл обертаєш!

190

Багатства прагнеш ти… Та чи в багатстві сутьКороткого життя? Всі, хто живе, умруть.Життя у позику тобі даеться — отже,З ним розлучитися щодня готовий будь!

191

Ми поряд з келихом тримаємо Коран,То йдем у праведний, то знов у грішний стан.Під синім небом цим не зовсім ми кафіриI не належимо цілком до мусульман.

192

Немало і до нас було ночей і днів,Так само небосхил танок одвічний вів.Тихесенько ступай, бо глина під ногамиБула зіницями місяцевидих дів.

193

Із глека повного, із наших повних чарСкуштуймо в затишку лози солодкий дар!Живім, поки живі — і поки пару глеківІз праху нашого не виліпив гончар!

194

Над марним світом цим не треба вболівати,Хай серця не смутять його розкішні шати.Минуле відійшло, майбутнього не видно!Тож майся весело — і не зважай на втрати!

195

Встань, серце, візьмем чанг і вип'ємо вина,I добрії свої збезчестим імена!Як треба — й підстилку пропиймо молитовну!А сором… нащо він, коли душа хмільна!

196

Святковий місяць наш іще засяє ново.Тож веселись і ти! Все убране святково.Старий від слабості поблід і зажурився —I, виболівши, в тьму спаде обов'язково.

197

Що я закоханий, у тім гріха не бачу.Про це з невігласом я й слів дарма не трачу.Адже кохання мед лікує тільки мужніх,Непомічний він тим, хто має іншу вдачу.

198

У світі нашому, в його ділахЯ тільки марність бачу, тільки прах.Куди не гляну, бачу я для себеЛише біду… Хвала тобі, Аллах!

199

Аж поки рук своїх ми дружбою не зв'яжем,Ми лиха нашого не вб'єм, не переважим.Хоч не розвиднілось, ми випиймо, бо сонцеВставатиме й тоді, як ми у землю ляжем.

200

У місті вславишся — не обминеш огуди.В кутку сидітимеш — назвуть зловмисним люди.Ільясом, Хизром будь — не пощадять, тож кращеЖиви самотником і не ходи нікуди.