Рубаї

Хайям Омар

201

О Майстре, нашого життя первопричина!Чом стільки має вад твій первотвір — людина?Як добре виліпив, навіщо розбиваєш?А вийшла помилка — чия ж у тім провина?

202

Своєї долі ми не зменшим, не примножим —Стрічаймо ж суджене із настроєм погожим!Твої й мої діла, оскільки нам відомо,Переінакшити ми все одно не зможем.

203

Коли в тобі самім добра і зла зерноI Долею твій шлях накреслений давно,Ти

неба не картай, а розміркуй: за тебеУ тисячу разів нещасніше воно!

204

Поглянь на випнутий угору небосхил,Що найкмітливіших утоптує у пил!На дружбу келиха й сулії, що устамиСтулились, поки кров їй витікає з жил!

205

О серце, все збери, що маєш! Край водиСадочок радості собі опоряди —Й побувши у ньому вечірньою росою,Знімись удосвіта й назавжди пропади!

206

Розумним і твердим у цьому світі будьІ завжди мовчазним у цьому світі будь!I, поки очі є, язик і вуха в тебе,Сліпим, німим, глухим у цьому світі будь!

207

Приємніш пить вино, до гарних залицятись,Аніж в удаваній побожності вправлятись.Коли усіх п'яниць поглинуть має пекло,Хто ж із людей тоді зуміє в рай дістатись?

208

Найкраще пить вино у віці молодім,Укупі з милою, з товаришем своїм.Цей ненадійний світ на сон і пустку схожий,I пить без просипу — єдине щастя в нім.

209

Доволі мріяти про барви й аромати,Гидкого й доброго у всесвіті шукати!Хоч ти Земземом* будь і джерелом життя,А прийдеться й тобі нікчемним прахом стати!

* Священна криниця.

210

Ця піала вина — всіх вір і раю варта,А крапелька його — вінця Китаю варта.Всіх радощів життя ця дивна гіркота,Що в чарку з глечика я наливаю, варта.

211

У час, коли роса тюльпан укриє сивоЙ фіалка хилиться, трави таємне диво,Як любо глянути на пуп'янок зелений,Що зборочки свої підтикує дбайливо!

212

Під старість хилиться і кипарис гіллястий.Мій вид гранатовий зробився попелястий.Чотири підпірки і дах мого буттяВже похилилися й загрожують упасти.

213

Про вчора не гадай — воно навік зів'яло,Про завтра не журись — воно ще не настало.Минуле й завтрашнє — підпора ненадійна!Живи хвилинами, бо в тебе їх так мало!

214

Це так, ніколи я тверезим не буваюI в Ніч Призначення дарма часу не гаю:На бочку спершися, уста в уста із кухлем,Я шию глечика із рук не випускаю.

215

Тверезий, не картай хмільного чоловіка!Наскучила йому непрохана опіка.Ти гордий, що не п'єш, але вершиш ділами,Що проти них ніщо найгірша пиятика!

216

Пий,

поки голову вино не отуманить,Забудь зловмисного, що гнівається й ганить!Що в тій тверезості? Вона немилосердноДумками про кінець у тебе серце ранить!

217

О, вислухай мене, найкращий друже мій!На небеса хисткі не покладай надій!Присядь у закутку вдоволення малимI стеж за іграми на сцені світовій!

218

Барило дервішським заткнули ми дрантям,А обмивалися піском і прахом з ям —I може статися, що у пилу винарніМи знову стрінемся з прогуляним життям.

219

Таємне виявить, що в зошиті моїм,Це значить голову занапастить. А втім,Не бачу й гідних я серед людей учених,Щоб те, що знаю я, переказати їм.

220

У мене тайна є — і тайну ту єдинуЯ зараз виявлю (прости мою провину):Тебе кохаючи, я ляжу в домовину,Тебе кохаючи, у небеса полину!

221

Не заздри іншому, щодня веселий будь!Забудь усе, що в нас добром і злом зовуть!Тримайся келиха і локона коханки,Бо й не зоглядишся, як дні твої минуть!

222

Хоч Небеса у дар тобі цей світ дають,Відома мудрому його облудна суть.Такі, як ти, щодня приходять і відходять.Тож уривай свій пай, бо і тебе урвуть!

223

Коли своїх бажань нам здійснити не дано,Що ж нам із мріями робити? БезнастанноМи побиваємось і тужимо над тим,Що пізно в світ прийшли і що відходим рано.

224

Чудовий нині день: не холод, не жара…Змиває хмарка пил з квітчастого бугра.Троянди жовтої сусіда, соловейко,Гукає потай нам, що випити пора.

225

Чи є людина, щоб не мала плями,Не ошерхалась у рови та ями?Якщо за зло мене ти злом караєш,Яка різниця, пресвятий, між нами?

226

О, як мені, Творець, увірилось нестиТягар цих злигоднів, цієї пустоти!Ти вічну пустоту позолотив зірками?I в мене є така: візьми й позолоти!

227

Це ти таким, Господь, створив мене,Щоб я любив пісні й вино хмільне!Якщо провина ця твоя, чому жТепер ти в пекло засудив мене?

228

Що світ міняється — чи варто цим журитись?Нехай міняється — ми будем веселитись!Якби незмінною була природа, друже,Ніколи б не діждав ти черги народитись!

229

Щодня журитися — цього ще не хватало!О, скільки Небо нас посіяло й пожало!Налий вина повніш, давай у руки келих!Я знаю: сталося усе, що статись мало.