Сага про Форсайтів
Шрифт:
Семеро жінок, до яких він звертався, загомоніли між собою стиха. Чути було тільки голос Френсі: «Знаєте, всі Форсайти!..»— і тітоньки Джулі: «Треба, щоб він увечері попарив ноги в гарячій воді з гірчицею, Гестер. Ти скажеш Джейн? Боюся, що кров знову вдарила йому в голову…»
Того вечора, коли вони з Гестер сиділи удвох після обіду, тітонька Джулі спустила вічко у плетиві й підвела голову.
— Знаєш, Гестер, я не можу пригадати, де я чула, що наш любий Сомс хоче, щоб Айріні повернулася до нього. Хто це розповів нам, що Джордж намалював на нього карикатуру з підписом: «Щасливий не
— Юстас, — відповіла Гестер з-за газети «Таймс». — Вона була у нього в кишені, але він не схотів показати нам.
Тітонька Джулі посиділа мовчки, міркуючи. Цокотів годинник, шелестіла газета, в каміні гуготіло полум'я. Тітонька Джулі спустила ще одне вічко.
— Гестер, — мовила вона, — мені оце набігла в голову жахлива думка.
— То краще не кажи мені, — швидко відповіла тітонька Гестер.
— О ні, я мушу сказати. Ти навіть не уявляєш, яка вона жахлива! — Голос її перейшов у шепіт. — Джоліон… кажуть, у Джоліона тепер… русява борода.
XII. ЯК ІДЕ ПОЛЮВАННЯ
Через два дні по обіді у Джеймса містер Полтід дав Сомсові багату поживу для роздумів.
— Один джентльмен, — сказав він, поглядаючи в ключ до шифру, схований у нього в лівій руці, — котрий значиться у нас як 47, приділяв велику увагу 17 протягом останнього місяця в Парижі. Але ми не маємо ще ніяких певних доказів. Усі зустрічі відбувалися прилюдно, на очах у всіх: в ресторанах, у Гранд Опера, в Опера Комік, у Луврі, в Люксембурзькому саду, у холі готелю тощо. Досі не було помічено, щоб вона заходила в його номер чи то навпаки. Вони їздили в Фонтенбло, але нічого, вартого уваги. Сказати коротко, ситуація подає надії, але вимагає терпіння. — І, раптом підвівши погляд, він додав — Одна досить цікава обставина: 47 має те саме прізвище, що й… е-е… 31!
«Ця тварюка знає, що я її чоловік», — подумав Сомс.
— Ім'я його досить дивне — Джоліон, — провадив містер Полтід. — Ми знаємо його адресу в Парижі й де він мешкає тут. Певна річ, нам не хотілося б допуститися помилки.
— Стежте далі, але не забувайте про обережність, — затято мовив Сомс.
Інстинктивна певність, що цей клятий сищик розкрив його таємницю, примушувала його поводитися ще стриманіше.
— Вибачте, — сказав містер Полтід, — я піду довідаюся, чи немає свіжої звістки.
Він повернувся з кількома листами. Знову замкнувши двері кабінету, він переглянув конверти.
— Так, ось лист особисто мені від 19.
— Ну й що там? — запитав Сомс.
— Гм! — озвався містер Полтід. — Вона сповіщає: «47 виїхав сьогодні до Англії. Адреса на його багажі: Робін-Гіл. Розлучився з 17 у Луврській галереї о 3.30. Нічого особливого. Визнала за краще лишитися й провадити спостереження за 17. Ви зможете простежити за 47 у Англії, якщо визнаєте це за потрібне».
І містер Полтід підвів на Сомса непрофесійний погляд, наче збираючи матеріал для книги про людську природу, яку сподівався написати, коли піде на спочинок.
— Дуже розумна жінка ця 19 і чудово маскується. Коштує недешево, але свою платню відробляє цілком. Поки що об'єкт не підозрює,
І знову його примружені очі зиркнули на мовчазного відвідувача.
— Ні, — раптом мовив Сомс, — я волію, щоб не припинявся таємний нагляд у Парижі, а на цю другу особу можете не зважати.
— Гаразд, — відповів Полтід, — ми так і зробимо.
— Які… які між ними стосунки?
— Я прочитаю вам, що вона повідомляє, — сказав містер Полтід, відмикаючи шухляду й виймаючи папку з паперами. — Вона висловлюється дуже конфіденціально. Ага, ось тут: «17 дуже приваблива… що ж до 47, то всі зуби з'їдені (знаєте, це жаргонний вислів, що означає: «немолодий»)… видно, захопився… чекає нагоди… 17, мабуть, уникає рішучої розмови — поки що важко сказати напевно. Проте загалом здається, що вона вагається — здатна нарешті піддатися імпульсу. Обоє витримують марку».
— Що це означає? — спитав Сомс крізь стиснуті губи.
— Розумієте, — усміхнувся містер Полтід, відкриваючи два ряди білих зубів, — це такий у нас вислів. Іншими словами, справа навряд чи скінчиться скороминущим романом: або вони зійдуться серйозно й надовго, або зовсім не зійдуться.
— Гм! — буркнув Сомс. — Оце і всі ваші відомості?
— Так, — відповів містер Полтід, — але вони вельми багатозначні.
«Павук!» — подумав Сомс, а вголос сказав:
— До побачення.
Він пішов через Грін-парк, прямуючи до вокзалу Вікторія, звідки збирався поїхати в Сіті. Погода, як на кінець січня, стояла тепла; сонячне проміння, просочуючись крізь туман, іскрилося на вкритій памороззю траві, ніби блискуча павутина.
Маленькі павуки — і великі павуки. А найбільший з усіх павуків — це його власна впертість, що безупинно засновує своїм плетивом усі шляхи до розв'язки. Чого цей чолов'яга впадає коло Айріні? Невже Полтід вгадав? Чи, може, Джоліон просто співчуває їй, такій самотній і нещасній, за його ж таки власними словами — адже він завжди був таким сентиментальним радикалом? А що, коли й справді все воно так, як вважає Полтід? Сомс враз зупинився. Ні, не може бути! Його двоюрідний брат старший за нього на цілих сім років, не кращий собою і не багатший! Чим він може привабити жінку?
«Та й тепер він повернувся додому, — подумав Сомс. — Тож навряд чи він… Піду-но поговорю з ним!» І, діставши візитну картку, Сомс написав:
«Якщо Ви можете приділити мені півгодини в будь-який день протягом тижня, то я чекатиму в «Знавцях» щодня від 5.30 до 6.00, або, коли це для Вас зручніше, прийду до «Всякої всячини». Мені треба поговорити з Вами.
С. Ф.»
Він пішов по Сент-Джеймс-стріт і віддав записку швейцарові у «Всякій всячині».
— Передайте містерові Джоліону Форсайту, як тільки він прийде, — сказав він і, взявши таксомотор — вони недавно з'явилися в місті, — поїхав у Сіті.